Однак у відповідь Катерина Аврамчук отримала лише загальну інформацію про кількість та площу службових квартир, наданих депутатам шостого скликання, а також середню вартість одного квадратного метра житла на час їх надання. Прізвища, імена та по батькові депутатів, які отримали ці квартири, вказані не були. Це було аргументовано тим, що зазначені відомості належать до конфіденційної інформації, поширення якої не допускається без згоди особи.

Аналіз українського законодавства про інформацію вказує на те, що надання неповної інформації у цьому випадку є неправомірними. Зокрема, Законом України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб. Отже, законом прямо заборонено відмовляти у наданні інформації про прізвища, імена і по батькові народних депутатів України, які отримали службові квартири. Відповідно до закону службове житло перебуває у державній власності.

Також у Законі України «Про захист персональних даних» зазначено, що персональні дані фізичної особи, яка займає виборну посаду, не належать до інформації з обмеженим доступом і по суті жоден інший закон не передбачає можливості обмеження у доступі інформації про отримання державного майна особами, обраними до Верховної Ради України.

Таким чином, відповідач необґрунтовано відмовив позивачеві у наданні на запит інформації, яка за законом є відкритою, чим порушив право позивача на доступ до публічної інформації.

З огляду на це у позовних вимогах Інститут Медіа Права вимагає визнати протиправним надання Апаратом Верховної Ради України неповної інформації на запит Катерини Аврамчук, а також зобов’язати Апарат Верховної Ради України надати повну інформацію на зазначений запит.

Про хід судового розгляду Інститут Медіа Права повідомлятиме додатково.