Велика палата Європейського суду з прав людини 15 жовтня 2015 року винесла рішення у справі Перінчек проти Швейцарії, у якому визнала, що мало місце порушення порушення права на свободу висловлювань, що гарантоване статтею 10 Європейської конвенції з прав людини.

Заявник Догу Перінчек був професором права та очільником Турецької робітничої партії, у 2005 році у Швейцарії він тричі публічно висловлювався щодо геноциду вірмен 1915 року, називаючи його «міжнародною брехнею», за що швейцарський суд присудив сплатити штраф, частина якого могла бути замінена на позбавлення волі й компенсацію за моральну шкоду Швейцарсько-вірменській асоціації.

Щодо стверджуваного порушення статті 10 Конвенції Суд спершу зазначив, що втручання у свободу слова, якими безсумнівно були накладення штрафу та засудження, було передбачене кримінальним законом. Основним питанням, яке мав дослідити Суд в цьому контекст, полягало в тому, чи був цей закон достатньо передбачуваний. Будучи докотором юридичних наук та звернувшись за юридичною порадою, заявник міг би передбачити, що події 1915 року підпадають під визначення геноциду в розумінні кримінального кодексу Швейцарії, а отже втручання базувалось на передбачуваному законі.

Суд також розглянув мету втручання у свободу слова заявника, зокрема, чи сприяло воно «попередженню масових заворушень», чи здійснювалось для «захисту прав інших осіб». Суд не знайшов доказів того, що в умовах, в яких заявник проголосив свої промови, такі його дії могли спричинити масові заворушення, а також зауважив відсутність свідчень, що серйозна напруженість могла бути вивільнена і спричинити зіткнення між вірменською та турецькою спільнотами в Швейцарії. Водночас, заперечення факту геноциду, на думку Суду, посягало як на ідентичність, так і на гідність вірмен, що є нащадками жертв геноциду, а тому втручання в свободу вираження поглядів заявника переслідувало законну мету.

Вирішуючи питання необхідності обмеження права заявника у демократичному суспільстві., Європейський суд взяв до уваги не лише позиції заявника та уряду, а й низки третіх сторін у справі, включно з урядами окремих держав, які надали свої міркування. Врешті, Суд виніс рішення, що обмеження, накладені на заявника не задовольняють умову необхідності у демократичному суспільстві, адже його твердження стосувались питання публічного інтересу, не закликали до ненависті чи нетерпимості, а контекст, у якому вони були зроблені, не був позначений підвищеною напругою або особливим історичним підтекстом.

Крім того, Суд відзначив непропрорційність покарання за висловлювання, адже твердження заявника не можуть розцінюватись як такі, що впливають на гідність членів вірменської спільноти до такої міри, що належить застосовувати кримінальну відповідальність (з можливістю позбавлення волі). Тим паче, враховуючи, що Швейцарія не має міжнародних зобов’язань з криміналізації таких тверджень, а національний суд вказував, що таке покарання обумовлене «висловленням думки, що є відмінною від тієї, що встановлена в країні». На цих підставах суд визнав порушення статті 10 Конвенції.

Проте не всі судді погодились з таким рішенням. Зокрема, частина суддів у своїй окремій думці зауважили на важливості питання геноциду для вірменського народу, його самоідентифікації. При цьому, у випадку відсутності загального консенсусу щодо визнання подій 1915 року геноцидом, про що зауважував Європейський суд, свобода розсуду держави стає особливо значущою, а те, що Швейцарія не є стороною міжнародних актів про криміналізацію злочинів геноциду аж ніяк не заважає державі самостійно встановлювати кримінальну відповідальність за подібні порушення.

Повний текст рішення (англ. мовою) доступний на сайті Європейського суду в системі HUDOC.