5 лютого 2015 року Верховна Рада України ухвалила в цілому проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України». Ініціаторами законопроекту виступили народні депутати Микола Княжицький та Вадим Денисенко. 19 березня підписаний спікером парламенту Володимиром Гройсманом текст було направлено на підпис Президенту. Протягом п’ятнадцяти днів глава держави має підписати закон або ж направити його на повторний розгляд парламенту.
ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ В НОВОМУ ЗАКОНІ
У разі підписання Президентом закон внесе зміни до законів «Про кінематографію» та «Про телебачення і радіомовлення» щодо заборони розповсюдження та демонстрування фільмів та визначає критерії і порядок, за якими має здійснюватися така заборона.
Так, закон забороняє розповсюдження і демонстрування фільмів, які містять популяризацію органів держави агресора, радянських органів державної безпеки тощо. При цьому під державою-агресором закон розуміє державу, яка окупувала території України або яка вчиняє проти України агресію та визнана агресором Верховною Радою України. В той же час, закон визначає Російську Федерацію державою-агресором та державою-окупантом. Про це йдеться у п. 2 Прикінцевих положень. Детальні критерії для визнання фільму таким, що містить популяризацію або пропаганду органів держави-агресора, що створює позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовує чи визнає правомірною окупацію території України, мають бути визначені Держкіно (Державне агентство України з питань кіно). Державні посвідчення на право розповсюдження та демонстрування таких фільмів не видаватимуться.
Також закон передбачає створення Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Такий перелік на підставі звернень РНБО, СБУ, Нацради має розробити та опублікувати на своєму сайті Мінкульт. Фільми за участі таких осіб також підлягатимуть забороні.
На телеканали, які в порушення законодавства транслюватимуть заборонені фільми, будуть накладатися штрафи у розмірі від 10 до 50 мінімальних заробітних плат. Органом, уповноваженим накладати штрафи, є Держкіно. Моніторинг дотримання телеканалами вимог цього закону здійснюватиме Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, яка інформуватиме Держкіно про виявлені порушення.
ПОПРАВКИ З ГОЛОСУ
Автори законопроекту ставили за мету не допустити розповсюдження в Україні фільмів, які містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора, які створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупації території України тощо. Саме такі формулювання були у тексті законопроекту до другого читання. Проте під час розгляду законопроекту в парламенті деякі народні депутати наполягли на включенні до тексту положення про заборону розповсюдження і публічного демонстрування фільмів виробництва Російської Федерації в Україні. Так, представник Радикальної партії Олег Ляшко виступив за голосування поправки Вікторії Сюмар, відхиленої профільним комітетом. Народні депутати більшістю голосів підтримали заборону «трансляції інформаційних, музичних, розважальних, спортивних, навчальних, рекламних та будь-яких інших програм та передач, вироблених починаючи з 1 січня 2014 року фізичними та юридичними особами Російської Федерації». А це означає, що у разі вступу закону в силу, через два місяці усі фільми, марковані як такі, що вироблені у Російській Федерації з 1 січня 2014, опиняться поза законом.
ЧИМ ЗАГРОЖУЄ НОВИЙ ЗАКОН
Заборона розповсюдження і демонстрування фільмів є втручанням у свободу вираження поглядів, захищену статтею 10 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод. У світлі практики ЄСПЛ обмеження свободи вираження допускається лише у разі, коли:
– обмеження передбачено законом;
– обмеження виправдовує легітимну мету;
– таке обмеження є необхідним у демократичному суспільстві.
Таким чином, заборона демонстрування та розповсюдження російських фільмів має виправдовувати легітимну мети та бути необхідною у демократичному суспільстві. Мета авторів законопроекту полягала в тому, що запровадити правий механізм захисту національної безпеки України в інформаційній сфері. Однак необхідність захисту національної безпеки саме у такий спосіб можна піддати сумнівам.
На наше переконання, заборона розповсюдження російського аудіовізуального продукту в інформаційному просторі України є радикальним методом, який не виправдовує своєї мети. Подібні кроки не сприяють підтриманню авторитету української влади в суспільстві, особливо серед жителів Сходу, та лише відштовхнуть потенційних партнерів України на міжнародній арені.
Варто наголосити, що поява подібних законів є наслідком бездіяльності Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Так, за законом «Про телебачення і радіомовлення» Нацрада зобов’язана здійснювати моніторинг телеканалів та притягувати до відповідальності ті, контент яких не відповідає вимогам закону. А саме, закон забороняє трансляцію програм, у яких містяться «заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, … заклики до розв’язування війни, агресивних дій, … пропаганда винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження». Іншими словами, за трансляцію фільмів, у яких містять заклики до повалення державного ладу в Україні, мова ненависті, пропаганда російських правоохоронних органів, Нацрада повинна притягувати канали до відповідальності – від оголошення попередження та накладення штрафів аж до звернення до суду із вимогами позбавити телеканал ліцензії. Натомість бездіяльність Нацради призвела до появи закону, який легітимізує цензуру та обмежує редакційну свободу телеканалів.
З огляду на це, Інститут Медіа Права негативно оцінює прийнятий парламентом закон, який забороняє розповсюдження в Україні фільмів виробництва Російської Федерації, та вважає його таким, що суперечить засадам свободи вираження поглядів.