Дванадцятого січня 2014 року закінчилось обговорення проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» (далі – «Проект»), представленого на розгляд Державною службою інтелектуальної власності України. У разі прийняття цього Проекту, блокування сайту здійснюватиметься провайдером, оператором телекомунікацій на підставі заяви особи, яка вважає, що її авторське право та/або суміжні права порушені.
При цьому, законопроект не вимагає від заявника доведення вини власника веб-сайту. Якщо власник сайту не надає свою відповідь протягом двох робочих днів або не вживає протягом цього терміну заходів щодо припинення порушення авторського права та/або суміжних прав заявника, провайдер, оператор телекомунікацій зобов’язаний заблокувати відповідний сайт. Окрім цього, провайдер, оператор телекомунікацій уповноважуються блокувати адреси в мережі Інтернет, на яких містяться посилання на сайти, контент яких порушує авторські та/або суміжні права особи.
Інститут Медіа Права вважає, що положення Проекту не відповідають законодавству України, а також міжнародним нормативно-правовим актам, стандартам та світовій практиці.
Запропоновані зміни не відповідають статті 34 Конституції України, а також статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Про це свідчить практика Європейського суду з прав людини. Так, у своєму рішенні від 18 грудня 2012 року у справі «Ахмет Юлдірім проти Туреччини» (Ahmet Yıldırım v. Turkey) (заява №. 3111/10) Європейський Суд постановив, що неможливість пана Юлдіріма отримати доступ до своєї веб-сторінки на ресурсі Гугл через блокування владою Туреччини Google Sites становить втручання органів влади в право особи на свободу вираження (пар. 54, 55).
Міжнародний досвід свідчить, що рішення про блокування веб-сайтів приймається здебільшого судовими органами (Великобританія, Австрія, Бельгія тощо). Провайдер, оператор телекомунікацій є суб’єктами господарювання, а не органами влади, що уповноважені обмежувати права особи чи позбавляти її цих прав у разі порушення нею законодавства України. Цивільний кодекс України (далі – «ЦКУ») закріплює, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні за деякими виключеннями (п.2, 4 ч. 1 ст. 3; ч. 1, ч. 2 ст. 321). Так, наприклад, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 354 ЦКУ). Враховуючи зазначене, Інститут Медіа Права вважає, що єдиною підставою для блокування веб-сайту має бути належно аргументоване рішення суду. При цьому, тягар доведення правопорушення має нести заявник – особа, яка вважає, що її авторські та/або суміжні права порушені.
Варто зазначити, що законодавство України не містить визначення терміну «власник сайту». Правила домену UA, які є частиною договорів, укладених між Адміністратором домену UA та реєстраторами доменних імен, визначають, що особа, яка бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені є реєстрантом. Таким чином, не зрозуміло хто саме виступає як власник сайту і несе відповідальність за порушення авторських та/або суміжних прав.
Практика свідчить, що нерідко особа, яка розпоряджається сайтом, є підприємцем (наприклад, вона отримує прибуток від розміщення реклами на своїй адресі в мережі Інтернет). Тому, блокування сайту власника на підставі необґрунтованої заяви особи порушує його право на здійснення підприємницької діяльності, що передбачене статтею 42 Конституції України.
Проект встановлює, що заява особи, яка вважає, що її авторські та/або суміжні права порушені, має направлятися сервісною службою власнику сайту протягом 1 робочого дня. Якщо власник веб-сайту протягом 2 робочих днів з дати отримання копій заяви та доданих до неї документів не вжив заходів щодо припинення порушення авторського права і (або) суміжних прав або не надав сервісній службі та заявнику письмову відповідь на цю заяву, сервісна служба зобов’язана заблокувати його адресу мережі Інтернет. Проте, вказані строки є занадто малими. Це підтверджується і у міжнародній практиці. Наприклад, в Італії з моменту подання заяви про порушення авторських прав до уповноваженого органу влади і до моменту виконання рішення цього органу має пройти близько 35 днів, а у випадку, якщо правовласник несе значні економічні збитки, процедура може бути скорочена до 12 днів.
На думку Інституту Медіа Права, прийняття Проекту в тій редакції, яка існує на сьогодні, може створити ризики блокування «небажаних» веб-сайтів. Окрім цього, відсутність терміну «власник сайту», надання повноважень блокувати сайти суб’єктам господарювання, а не органам влади, відсутність обов’язку заявника аргументувати та наводити докази в своїй заяві свідчать про недосконалість закладених механізмів і потребу в ретельному доопрацюванні Проекту.