Двадцять сьомого грудня 2019 року у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону про медіа №2693. Центр демократії та верховенства права вітає появу в стінах парламенту цього довгоочікуваного проекту, направленого як суттєво оновити чинне медійне законодавство, так і виконати міжнародні зобов’язання України.

Внесений законопроект є запізнілим, але тим не менш необхідним і важливим зобов’язанням щодо виконанням вимог Угоди про асоціацію (EU-Ukraine trade agreement), а саме статті 397 та додатку XXXVII до Глави 15 щодо наближення сфери регулювання аудіовізуальних політик до регулювання і права ЄС, насамперед Директиви ЄС про аудіовізуальні медіа-сервіси (AVMSD).

Зареєстрований проект є другою спробою оновити чинний Закон України “Про телебачення і радіомовлення” 1993 року. Ще у 2005 року Парламентська асамблея Ради Європи у резолюції 1466 (2005) “Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною” закликала органи влади України “забезпечити відповідність нової редакції закону про телебачення та радіомовлення стандартам Ради Європи та рекомендаціям її експертів”. Утім, ухвалена 13 січня 2006 року нова редакція закону не лише не пасувала цій рекомендації, але і створила багаторічну проблему для запровадження наземного ефірного цифрового мовлення, що призвело до непрозорої монополізації в частині доставки телевізійного сигналу, вилучення регіональних мовників з ефіру та порушення інформаційних прав громадян.

Зареєстрований проект має замінити собою п’ять застарілих медійних законів: про телбачення і радіомовлення, про пресу, про інформаційні агентства, про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” та про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації, та запровадити єдину логіку в регулюванні медій в Україні. Так, закон регулюватиме ліцензування ефірного наземного мовлення, а також реєстрацію мовлення через телекомунікаційні мережі, інтернет-мовлення, преси, онлайн-преси, а також сервісів відео на замовлення та пакетованих телеканалів. Новелами законопроекту є спрощення всіх процедур пов’язаних з ліцензуваням/реєстрацією, накладенням санкцій, посилення і зміна підходів до регулятора, який отримає ефективний механізм впливу, але і більш ліберальні процедури взаємодії зі суб’єктами через появу механізму припису, а також системи спірегулювання. Також закон буде направлений на протидію російській агресії в інформаційному просторі, що є необхідним в умовах багаторічної війни.

Законопроект про медіа розроблявся медіа-юристами, у тому числі головним експертом з медіа права ЦЕДЕМ Ігорем Розкладаєм, а також експертами з медійної сфери ще з 2012 року як законопроект про аудівовізуальні медіа-сервіси. З 2013 року, часу появи першої версії, проект постійно удосконалювався, вбираючи в себе нові виклики і сфери регулювання. Восени 2019 року новостворений Комітет Верховної ради з питань гуманітарної політики ухвалив рішення про доопрацювання проекту, а також інкорпорацію в нього інших медійних актів, що по факту прямо випливає з рекомендації експертів Ради Європи, які ще в 2016 році рекомендували ухвалити єдиний закон у сфері аудіовізуальних медіа.