Про стандарти журналістики у матеріалах щодо контролю над тютюном, тютюнову «джинсу» в ЗМІ, відповідальність журналістів за власні публікації, сюжети та баланс думок, а також про відмінності між двома зареєстрованими у Верховній Раді України проектами законів №2820 та №2430-1 говорили сьогодні під час публічної зустрічі прес-клубу “Детектор медіа” представники громадськості та ЗМІ.
Про маніпуляції і тези, які тютюнова індустрія просуває в українських медіа під час проходження законопроектів у ВРУ і проте, що насправді означає стаття 5.3 Рамкової Конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну (РКБТ) розповів директор Центру демократії та верховенства права Тарас ШЕВЧЕНКО.
Він пояснив хибність меседжів тютюнової індустрії про те, що вона є звичайним бізнесом, платить податки і через це з нею потрібно радитися та враховувати її точку зору та запрошувати у робочі групи з питань охорони здоров’я і знаходити компроміси. Твердження експерта базується на позиції тютюнової індустрії у світі, у міжнародних документах і конвенціях, законодавстві інших країн.
Він, зокрема, послався на Ратифікований Україною ще у 2006 році міжнародний договір: «РКБТ ВООЗ містить спеціальну статтю 5.3, що спростовує таку позицію: до тютюнової індустрії не можна ставитися, як до звичайного бізнесу. Тютюнова індустрія має особливе положення, пов’язане з відповідальністю за життя і здоров’я людей. По суті, сигарети є єдиним продуктом, який, якщо споживати так, як зазначено виробником, призводить до смерті або серйозних захворювань», − зазначив Тарас Шевченко і додав, що сигарети − особливий товар. За його словами, сигарети не заборонили до цього часу, не тому, що це хороший товар, а тому, що моментальна, категорична і безповоротна заборона не спрацює.
Тарас Шевченко також назвав дуже поширений аргумент, який використовують тютюнові компанії для гальмування прогресивних обмежувальних ініціатив: «Вони говорять, подивіться на ТОП платників податків. Там на перших місцях найбільші тютюнові кампанії. Оскільки вони є великими платниками податків, ми маємо рахуватися з їхніми інтересами. Це певна маніпулятивна теза, яка відводить увагу від негативу, який несе тютюнова індустрія. Не можна стверджувати, що виробники тютюну корисні і без них наш уряд не мав би грошей на виплату пенсій, зарплат чи, скажімо, говорити, що ми від них залежимо і маємо їм допомагати, сприяти і дбати про них. Журналісти підхоплюють це та використовують у своїх матеріалах».
Медіаюрист розповів про додаткові обов’язки для тютюнової індустрії, які регламентує Рамкова конвенція ВООЗ із боротьби проти тютюну: стаття 5.3 і керівні принципи. «Таким чином, на ринку діють 2 формати:
– один може передбачати, що тютюнову індустрію взагалі не запрошують на заходи, що стосуються розробки документів, пов’язаних з питаннями охорони здоров’я і захистом інтересів громадян. Оскільки інтереси виробників тютюну є прямопротележними і абсолютно не стосуються охорони здоров’я. Їхня ж стратегія спрямована, як правило, на затягування часу, на поступовість запровадження якихось обмежень;
– другий спосіб, який використовується − це спеціальні норми закону, і вони потрібні Україні, що зобов’язують встановлювати максимальний режим відкритості всієї інформації, яка стосується будь-яких контактів тютюнової індустрії з органами влади. Наприклад, якщо Міністр, депутат чи представник комітету проводили зустріч із представниками тютюнової компанії, то звіт про цю зустріч має бути обов’язково оприлюднений у публічному просторі. Має діяти режим відкритості: про що були розмови, хто і з чим приходили, про що просили, чи було прийняте якесь рішення», − підсумував Тарас Шевченко.