10 та 11 серпня 2022 року Центр демократії та верховенства права разом із Міністерством культури та інформаційної політики провів дводенний тренінг для розпорядників публічної інформації.

За два дні тренінг пройшли понад 900 учасників. Модератором заходу виступив Андрій Матат, юрист ЦЕДЕМ. Під час навчання зокрема йшлося про таке:

• Що робити із запитами на інформацію, якщо немає можливості надавати відповіді на них у зв’язку з війною?
• Чи можна застосовувати відстрочку у задоволенні запиту, зважаючи на воєнний стан?
• Як відповідати на запити, що стосуються воєнного стану, дій військових, надання медичної допомоги, евакуації населення тощо?
• В яких випадках можна обмежувати доступ до інформації під час війни?
• Як відповідати на запити про надання суспільно важливої інформації під час війни?
• Розміщення публічної інформації на сайтах розпорядників: що можна, а що ні? 

“Попри те що воєнний стан дозволяє обмежувати права і свободи, все ж право на доступ до залишається важливим. Ба більше, у кризових умовах надання цієї інформації швидко і вчасно – особливо коли вона стосується безпеки – є ще важливішим та нагальнішим”, – наголосив Тарас Шевченко, заступник Міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції.

“Кожен потребує точної, вчасної, правдивої об’єктивної інформації, щоб приймати власні усвідомлені рішення, особливо у такий складний час, як зараз”, – відзначила Тетяна Олексіюк, експертка ПРООН в Україні з доступу до інформації, адвокатка, член Групи Спеціалістів з доступу до офіційних документів під Конвенцією Тромсо.

Експертка нагадала, що право громадян на доступ до інформації включає не лише надсилання запитів до розпорядників. Йдеться також про можливість відвідувати засідання (наприклад, місцевих рад), дізнаватися інформацію з офіційних джерел та працювати з документами. 

Вона також поділилася посиланням на роз’яснення та рекомендації Уповноваженого ВРУ з прав людини і Постанову Пленуму Верховного Суду, де якісно проаналізовані обов’язки розпорядників інформації. Ними Тетяна Олексіюк радить користуватися, аби поглибити знання і знайти відповіді на спірні питання.

Головною темою її лекції стали строки для відповіді на запит. Попри воєнний стан, вони не змінилися. За 5 робочих днів після отримання запиту орган повинен відповісти. Розпорядник може надіслати запитану інформацію, відмову, або вказати, що запит опрацьовуватимуть 20 днів (якщо він стосується великого обсягу інформації чи потребує пошуку серед значної кількості даних).

Розпорядникам може прийти особливий запит, де людина просить надати інформацію, яка стосується життя і свободи, надзвичайних подій тощо, і зробити це за 48 годин. До прикладу, якщо запитувач – волонтер, який допомагає евакуювати переселенців. Однак це не обов’язок, розпорядник має сам вирішувати: погодитися чи надати відповідь за звичні 5 днів.

У воєнний час розпорядник отримує і право на відстрочку – якщо є непереборні обставини, через котрі він не може вчасно надіслати інформацію. Однак просто посилатися на війну не можна: потрібно назвати запитувачувачу конкретну причину. Наприклад, втрачені сервери.

У лекції другого навчального дня Оксана Ващук-Огданська, юристка, спеціалістка у сфері доступу до публічної інформації, членкиня Координаційної ради при Омбудсмені, розповіла про обмеження доступу до публічної інформації.

“Основним критерієм для рішення “надавати інформацію чи ні” є застосування трискладового тесту. Я знаю, що кожен з вас хотів, щоб я провела чітку лінію: це надаємо, а це ні. Такого переліку бути не може, бо в кожному випадку це рішення ухвалюється залежно від безлічі обставин” , – наголосила вона.

Але ще перед трискладовим тестом розпорядникам слід відповісти на низку питань. Зокрема, чи є інформація, котру в них запитали, публічною? Зокрема, чи існує вона взагалі, чи створили її суб’єкти владних повноважень (або інші розпорядники), виконуючи свої обов’язки. Експертка також нагадала про інформацію з обмеженим доступом: конфіденційну, службову та таємну.

Крім того, має значення, чи інформація була поширена раніше. Якщо, до прикладу, про пункти роздачі гуманітарної допомоги вже відомо з інших джерел, будь-які аргументи щодо припинення її розголосу поступатимуться перед правом громадян знати. Адже вони мають скористатися послугами чи допомогою, про яку йшлося (інакше у ній немає сенсу).

Сам же трискладовий тест працює так: якщо у вас запитують інформацію, ви маєте відповісти на три питання. 

• По-перше, чи слугуватиме її секретність інтересам національної безпеки, правопорядку, захисту прав інших людей тощо?
• По-друге, якщо все ж оприлюднити цю інформацію, чи нашкодить вона цим інтересам? Що саме може статися і яка ймовірність цих наслідків?
• По-третє, чи переважатиме ця шкода суспільний інтерес людей отримати інформацію. І якщо так, то чому саме?

Якщо принаймні на одне з цих питань розпорядник відповідає “так” – він має надати інформацію, навіть коли вона є таємною чи конфіденційною. Причому трискладовий тест проводять не для всього документу, а для кожної його частини.

Наостанок Оксана Ващук-Огданська розповіла про конкретний алгоритм обмеження доступу до інформації.

Також експерти відповідали на питання учасників. За підсумками тренінгів учасники отримають сертифікати.