Повномасштабне російське вторгнення зробило професію журналіста ще небезпечнішою. Оскільки ворог постійно порушує закони та звичаї війни, робота журналіста у зоні бойових дій чи на окупованих територіях – прямий ризик для життя.
Однак і самі медіа можуть несвідомо зашкодити іншим: наприклад, показавши позиції Збройних сил України чи поширивши фейкову інформацію.
Аби підготувати українських журналістів до роботи в таких умовах, Центр демократії та верховенства права 5-7 та 12-14 липня 2022 провів серію тренінгів “На медійному фронті зміни: журналістика та війна”.
“Переконана, що робота журналіста – важлива і необхідна в умовах війни. І ми розуміємо, що зараз вона стала ще складнішою, бо йдеться про те, як зібрати інформацію, а потім правильно донести, не наразивши на небезпеку самого себе або героїв матеріалу”, – наголосила Олеся Холопік, директорка ЦЕДЕМ.
Програму тренінгів ЦЕДЕМ будував з акцентом на практичні навички. На кожному з них фахові експерти розповідали слухачам про нові виклики та давали поради: як поводити себе у конкретній ситуації, дотримавшись етичних принципів і не наразивши себе на небезпеку.
У першій сесії Аліна Елєвтєрова, консультантка, тренерка Лабораторії цифрової безпеки, аудиторка, та Мар’яна Яцишин, консультантка, аудиторка Лабораторії цифрової безпеки, розповіли про цифрову безпеку журналістів.
Для захисту своїх акаунтів експертки радять крім очевидних кроків (як-то мати надійні паролі) також встановити багатофакторну автентифікацію і заходити у свої акаунти лише з перевірених пристроїв, котрими після вас не скористається зловмисник. Слід з підозрою ставитися і до листів чи повідомлень, де вам пропонують перейти за посиланням. Це може бути фішинг: шахрайська схема, аби спонукати людину самій назвати паролі (наприклад, для нібито “перевірки від СБУ”).
А українцям, котрі виїздять з окупованих територій, потрібно ретельно видаляти будь-яку патріотичну інформацію: від фото українських військових до історії пошуку, рингтонів і підписок на телеграм-канали державних органів. Інакше людину можуть затримати і викрасти.
Після того Євгенія Гірєва, медійна юристка, дала поради про захист персональних даних. За загальним правилом, закріпленим у статті 32 Конституції, збирати і поширювати конфіденційну інформацію про людину (наприклад, паспортні дані, місце проживання чи сім’ю) заборонено, крім низки винятків.
Є випадки, коли це допустимо. Наприклад, якщо людина сама дала дозвіл або вона є публічною особою – політиком чи держслужбовцем – і інформація стосується її діяльності на посаді. Також персональні дані можна публікувати, коли є суспільний інтерес: наприклад, інформація стосується національної безпеки, і від її приховування суспільство постраждає більше, ніж герой публікації – від розкриття.
Також експертка розповіла про конкретні ситуації, які можуть виникати під час війни. Зокрема, пишучи про потерпілих, слід уникати деталізації та гонитви за сенсаціями, а у спілкуванні з мешканцями окупованих територій головне – максимально зберегти їхню анонімність.
Однак працюючи з емоційно складними темами війни журналісти часто і самі потребують психологічної підтримки. Про цю сторону розповіли Андрій Сидоренко, координатор програм психічного здоров’я для журналістів Фундації Суспільність, та Анастасія Ніжнік, психотерапевтка-консультантка, членкиня Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії, авторка і тренерка освітніх програм, співзасновниця Центру психічного здоров’я БрейнКульт і платформи Хаб стійкості.
Так, журналісту важливо правильно організувати робочий процес: зокрема, чітко усвідомити свою мету, вести нотатки і таймлайн, не зосереджуватися на найболісніших зображеннях.
Під час же роботи над матеріалом важливо влаштовувати собі перерви, стежити за самопочуттям, час від часу відволікатися. Експерти радять вдаватися до техніки заземлення: наприклад, заварити собі чай, зробити зарядку, поспостерігати за людьми чи предметами у вікні. Це додасть людині сил, аби витримати напруження.
Далі Альона Романюк, фактчекерка, головна редакторка “По той бік путінської брехні”, засновниця проєкту “НотаЄнота”, розповіла про інфогігієну. Війна ведеться і в інфопросторі, тож журналісти стикаються з пропагандою та фейками.
Як приклад, експертка показала підроблені документи українських органів влади з вигідними для росіян меседжами (виявити такі фейки можна, помітивши помилки у тексті). Однак дезінформацію подають і в новинах. До прикладу, “методом бутерброда”, коли всередину правдивої статті вставляють кілька ключових дезінформаційних тез.
Альона Романюк також навчила учасників виявляти дезінформацію. Зокрема, слід дивитися: чи є у повідомленні пояснення, “Хто? Що? Де? Коли?” – або ж лише емоції, котрими маніпулюють. Чи є джерело інформації, яке можна перевірити, ким є експерти чи коментатори (їхній бекграунд треба вивчати). Зрештою, слід спитати себе: ця новина може бути неправдою або ні?
Про цензуру та те, що не можна замовчувати, у наступній сесії говорили Ярослав Зубченко, оглядач та колумніст “Детектор медіа”, член Незалежної медійної ради, та Андрій Тіток, продюсер новин філії Суспільного мовника в Чернігові.
За словами обох експертів, в Україні зараз немає цензури – тобто режиму, коли перед публікацією матеріалу слід отримати дозвіл цензора. Є низка правил, однак за їх порушення журналісти відповідають іміджем чи стосунками з партнерами, а не у суді. Військово-цивільні адміністрації також діють помірковано.
Журналістам же у такому випадку слід користуватися здоровим глуздом і визначати: чи доречно про це писати? До прикладу, матеріал про те, що військовим на одній з ділянок кордоні бракувало спорядження, був би доречним у мирний час, однак зараз наразить на ризик самих героїв. Якщо журналіст хоче допомогти, він може непублічно звернутися до відповідальних за забезпечення військових. Втім, головне завдання медіа – інформувати.
“Якщо ви знаєте щось, пов’язане з війною, з власних джерел, але армія про це офіційно не повідомляє, значить, так треба”, – розповів слухачам Отар Довженко, головний редактор “Детектор медіа”, голова Незалежної медійної ради. Його лекція була присвячена чутливим темам під час війни і пошуку балансу.
Так, в умовах війни журналіст має чотири критерії, котрим повинен відповідати його матеріал: виконати редакційне завдання, задовольнити читачів, не зашкодити герою і не допомогти ворогу. Для цього слід пам’ятати про низку правил, зокрема перевіряти усі факти (включно зі словами героїв), не поспішати першим повідомити новину, утримуватися від натуралістичних подробиць насильства.
Максим Дворовий, юрист Лабораторії цифрової безпеки, провів лекцію про юридичні стандарти та вимоги до журналістських матеріалів. За його словами, навіть під час війни свобода слова не скасовується, а цензура – заборонена. Однак додаткове регулювання – наприклад, заборона знімати позиції ЗСУ, військові об’єкти або розкривати інформацію про бойові операції – інша справа, воно є правомірним.
Експерт також ознайомив слухачів із правилами роботи у зоні бойових дій. Так, журналісти мають пред’являти документи та прес-карту, а рухатися винятково погодженим маршрутом. Про свої переміщення та завдання слід повідомляти прес-службу ЗСУ. Якщо військові вимагають – потрібно передати матеріал на перевірку та видалити фрагменти з інформацією, котру не можна поширювати.
Ігор Розкладай, головний експерт з медійного права, заступник директорки ЦЕДЕМ, розповів про поширені кейси блокувань у соціальних мережах: до прикладу, за пости, де росіян називають терористами. Однак справа не у міфічному “московському офісі” Facebook (у реальності компанія не має представництва в росії), а у стандартах соцмережі.
Вони включають достовірність, безпеку для всіх користувачів, конфіденційність і гідність – не можна писати пости, які вважатимуться приниженням інших людей або груп, містять мову ворожнечі.
На основі цих стандартів комп’ютерні алгоритми і перевіряють дописи користувачів. Вони можуть помилятися, тому слід оскаржувати блокування, успішних прикладів цього є чимало.
Далі Тетяна Авдєєва, юристка Центру демократії та верховенства права, членкиня Незалежної медійної ради ознайомила слухачів із правилами інших соцмереж. Зокрема, Youtube визначає, чи можна публікувати відео з зображенням насильства, залежно від мети. Якщо ви виклали його просто щоб шокувати глядачів – ролик видалять, однак якщо відео фіксує російські воєнні злочини чи інформує глядачів, такий контент – допустимий.
Після цього на тренінгу йшла мова про іноземні медіа та співпрацю з ними. За словами Вероніки Мелкозьорової, випускової редакторки The New Voice of Ukraine, англомовної версії НВ, закордонні медіа, висвітлюючи події в Україні, часто сприймають її як джерело жахливих новин. Так, після визволення Бучі іноземні журналісти їздили туди цілими автобусами. Однак потім інтерес авдиторії закономірно падає, адже люди втомлюються від жахів.
Тетяна Пушнова, медійна експертка, вказала, що українська медійна спільнота не здатна напряму вплинути на редакції закордонних видань. Однак можна подумати, чим наші журналісти можуть бути корисними іноземним колегам. З іншого боку, розповідати світові про Україну – передовсім завдання МЗС, Українського інституту та МКІП, а медіа мають виконувати власну місію, орієнтуючись на аудиторію.
Про особливі підходи до журналістських джерел та роботу з вразливими групами учасникам розповіла Людмила Панкратова, виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси. Вона нагадала, що медіа мають збирати інформацію у відкритий спосіб. Інші методи (наприклад, прихований запис розмови) допустимі лише у разі, коли тема має надзвичайну суспільну вагу.
Також експертка дала поради журналістам, які пишуть про вимушених переселенців. Передусім, слід пам’ятати про безпеку співрозмовників (у них могли залишитися родичі та друзі на окупованій території) і повагу до них. Не можна узагальнювати переселенців, уподібнювати їх чи надмірно акцентувати на походженні (наприклад, “вихідець із Харкова викрав автомобіль”). Кожна людина є унікальною і відповідає за себе, а не рідний регіон.
Чи бути журналістській етиці під час війни – Андрій Куликов, Голова Комісії з журналістської етики, журналіст, ведучий, Голова Правління “Громадського радіо”, у своєму виступі відповів на це питання ствердно. Адже авдиторія потребує правдивої і вчасної інформації, яка може врятувати життя. Тоді як брехня і поспішно (або навпаки, надто пізно) оприлюднена інформація несуть загрозу.
Експерт додає: якщо у нас виникає питання “чи правильно у такий час дотримуватися етики”, слід поставити себе на місце слухача. Так само, як журналіст не хоче, аби йому брехали, він не має робити це сам. Адже правда допомагає людям, завдяки їй вони можуть ухвалювати об’єктивні рішення.
У завершальній лекції Дмитро Тузов, ведучий радіо НВ, ведучий програми “Медіаклуб”, медіаексперт ГО “Фундація “Суспільність”, член Незалежної медійної ради, дав поради журналістам, котрі планують працювати у зоні бойових дій.
Так, представникам медіа варто мати при собі паперову карту та компас, орієнтуватися на місцевості, домовитися про зв’язок із кимось, хто повідомлятиме оперативну інформацію.
Також журналісту потрібні бронежилет і каска, аптечка (слід і самому пройти курси тактичної медицини), запасні акумулятори і батарейки, ліхтарик, фляжка води та сухий пайок. А ще варто купити другий телефон: міцний та протиударний, котрий довго тримає заряд. Усе це допоможе пережити надзвичайні ситуації.
За підсумками тренінгів учасники отримали сертифікати про успішно пройдене навчання.
