Автор
заступник директорки ЦЕДЕМ,
головний експерт з медійного права та
модерації контенту в соціальних мережах
i.rozkladaj@cedem.org.ua
25 березня 2024 року у Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт про регулювання діяльності соцмереж, який вже встигли прозвати законопроєктом про заборону телеграму.
Проєктом закону зокрема пропонується внести зміни в Закон України “Про медіа”, про ЦОВВ, хмарні послуги та ін.
Чому виник законопроєкт? Останнім часом в публічному просторі лунають думки про небезпеку месенджера Телеграм, через його російське походження, відсутність достовірної інформації про місцезнаходження серверів, а також низку інших факторів, які свідчать про зв’язки з терористичною рф.
Водночас на рівні ЄС закінчується розробка Європейського акту про свободу медіа, який став третім актом, що так чи інакше зачіпає тему онлайн-платформ, зокрема взаємодії медіа з ними.
Офіційна позиція авторів полягає у тому, що закон про медіа не врахував усі проблеми в інформаційній сфері і на відміну від платформ спільного доступу до відео, платформи спільного доступу до інформації не мають спеціального регулювання. Зокрема автори прямо наводять проблему месенджера Телеграм.
Розберемо, чи виконується поставлена проблематика запропонованим законопроєктом і які можуть бути подальші кроки.
- Назва та термінологія.
Почнемо з назви, а відповідно – термінології. Автори пропонують запровадити поняття “платформа спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація”. Відповідно і виокремлюються провайдери платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація, як окремі суб’єкти у сфері медіа.
Запровадження такого поняття є недоцільним, адже поняття “платформа спільного доступу до інформації”, через які поширюється масова інформація”, дублює існуючий в Законі “Про медіа” термін “платформа спільного доступу до інформації”, а не виокремлює окремого суб’єкта.
Основний аргумент для нового поняття – поширення на масову аудиторію, але такий аргумент не може прийнятися, адже чинне визначення “платформа спільного доступу до інформації” уже включає поширення інформації для необмеженого кола осіб, тобто виходячи з визначення Закону України “Про інформацію” і є масовою:
Стаття 22. Масова інформація та її засоби
- Масова інформація – інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.
Платформами спільного доступу до інформації і є соцмережі, а їхніми користувачами можуть бути як фізичні особи, так і політики та медіа – правила і статус яких визначаються Стандартами спільноти відповідної мережі.
| Закон про медіа | Законопроєкт |
| платформа спільного доступу до інформації – сервіс, що забезпечує своїм користувачам за їхнім запитом можливість зберігання та поширення користувацької інформації для необмеженого кола осіб, якщо такі зберігання та поширення не є незначною та суто допоміжною функцією іншого сервісу та з об’єктивних і технічних причин не може використовуватися без такого сервісу; | платформа спільного доступу до інформації, через якупоширюється масова інформація – платформа спільного доступу доінформації, на якій створюються і функціонують облікові записи (сторінки,канали тощо) користувачів, через які поширюється масова інформація; |
До честі авторів, варто зауважити, що ідея ідентифікації медіа на платформах не є безглуздою. Зокрема Media Freedom Act (Європейський акт свободи медіа, далі – MFA), що перебуває на фінальній стадії погодження, передбачає ідентифікацію медіа на платформах. Але мова йде перш за все про декларування медіа перед платформою для запровадження швидких механізмів реагування, а також про візуальну ідентифікацію постачальників медіапослуг (наприклади, логотипи), яка дає змогу користувачам легко визначити, хто несе редакційну відповідальність за контент. Втім, це потребуватиме додаткових змін надалі, а законопроєкт не вирішує питання імплементації MFA в наше законодавство.
- Порушення структури закону
Логіка закону про медіа передбачає, що види суб’єктів розкриваються у другому розділі закону, тобто у понятійному апараті дається визначення сервісу, а в розділі вказується, хто є суб’єктом та які є вимоги до нього.
Так, щодо провайдерів платформ спільного доступу до відео є стаття 18 щодо провайдерів платформ спільного доступу до відео, та стаття 23 – вимоги до таких провайдерів.
Щодо провайдерів платформ спільного доступу до інформації немає окремої статті, адже вони не є суб’єктами регулювання закону про медіа. Їхня згадка в законі обмежується лише можливістю співпраці з державним органом.
Запровадження нового поняття і суб’єкта створює плутатину, адже самі платформи спільного доступу до інформації продовжують бути поза регулюванням поля.
- Онлайн-медіа і платформи
Основним призначенням поняття онлайн-медіа є фіксація явища, яке можна назвати безпаперовою пресою. І лише частина третя статті 16 закону про медіа надає право будь-якому користувачу соцмереж зареєструватися за процедурою, якою реєструється онлайн-преса.
Законопроєктом передбачається додати у визначення онлайн-медіа користувачів на платформі спільного доступу до інформації, через яку поширюється масова інформація. Такий підхід не є правильним. По-перше, створюється колізія норм зі 16 статтею, де фактично, хоч може і недостатньо чітко, визначено прирівняння процедури користувачів на платформах. По-друге, не всі користувачі онлайн-платформ будуть онлайн-медіа, адже користувачі, які підпадають під критерій аудіовізуальних медіа мали б реєструватися саме як лінійні або нелінійні медіа. Хоча це поле для окремої дискусії.
А головне – реєстрація онлайн-медіа не перестає бути цілком добровільним поняттям. А оцінка діяльності того чи іншого ресурсу на предмет приналежності до онлайн-медіа, якщо такі не реєструвалися, фактично буде відбуватися лише у випадку виявлення порушень закону про медіа.
Фактично, зміна поняття онлайн-медіа прив’язує сферу регулювання онлайн-платформ до сфери медіа, що не є коректним. Адже Акт про цифрові послуги (DSA) охоплює різні типи інтернет-посередників – від провайдерів інтернету до великих онлайн-платформ, що не може бути звужене лише до сфери медіа.
- Вимоги до платформ
Законопроект пропонує встановити вимогу для платформ, що поширюють масову інформацію, мати в Україні повноважного представника для здійснення комунікації з Національною радою, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування. Ним може бути або фізична особа, або офіційне представництво в Україні, або юридична особа з часткою в 50% і більше відсотків власності платформи.
Право створити представництво передбачене ст. 95 Цивільного кодексу України. На практиці лише компанія Alphabet має в Україні юридичну особу, але це лише комерційний офіс – основним КВЕД цієї ТОВ є 73.11 (Рекламні агентства). Хоча судовий реєстр майорить справами, де ТОВ намагаються притягнути до відповідальності у дифамаційних спорах, керуючись логікою Постанови Пленуму ВСУ №1 2009 року.
Варто зауважити, що логіка побудови соціальних мереж – це мережа тематичних офісів, розкиданих по всьому світу. Зокрема карту офісів МЕТА можна побачити тут.
Наприклад, Компанія МЕТА представлена у найближчому до нас варшавському офісі через ТОВ “FACEBOOK POLAND”.
Витяг з реєстру Польщі
Відтак, відкриття представництва чи офісу в Україні – це добра воля компанії, побудована на бізнес-інтересі.
Що буде, якщо компанія не відкриє або не призначить представника/тва?
Законопроєкт передбачає, що
- “Відсутність у Національної ради відомостей про представника в Україні або про відкрите представництво … є підставами для визнання структури власності такого провайдера непрозорою”.
Закон про медіа визначає, що суб’єкт не може бути суб’єктом у сфері медіа, якщо його структура власності є непрозорою. У випадку онлайн-медіа таке визнання може призвести до тимчасової заборони поширення онлайн-медіа або заборони поширення онлайн-медіа. Запропонований законопроєкт не пропонує блокування онлайн-платформ, проте пропонує доповнити статтю “Обмеження щодо використання медіа для поширення масової інформації”.
Щоправда, назва і зміст статті дещо вводять в ступор, адже предметом її регулювання є робота банків, держустанов, органи державної влади та місцевого самоврядування. Власне, цим суб’єктам, а не медіа пропонується заборонити використання платформ для надання послуг і поширення інформації.
Окремий подив викликало розширення суб’єктів органів співрегулювання сфері платформ спільного доступу до відео на платформи спільного доступу до інформації і платформи масової інформації. Автори законопроєкту очевидно не розібралися, що закон про медіа не регулює Youtube або подібні платформи з пропискою в Китаї чи штаті Каліфорнія. А національних відео-платформ такого плану в нас не дуже-то і є.
Як же мало би бути?
Як і зазначалося вище – намагання вписати регулювання платформ в закон про медіа за принципом “кролики – це гризуни, як і миші. А миші…” категорично неправильний підхід.
Регулювання месенджерів як онлайн-хостингу і онлайн-платформ в ЄС здійснюється відповідно до Digital Services Act та Digital Marketing Act Саме ці акти визначають типи онлайн-посередників та обсяг обов’язків залежно від їхньої ролі.
Джерело: https://blog.httpcs.com/en/digital-services-act-dsa-2/
Натомість Закон України “Про медіа” імплементує положення Директиви про аудіовізуальні медіасервіси (Audiovisual Media Services Directive) і в майбутньому імплементує разом з законом про суспільні медіа положення Європейського акту про свободу медіа.
Відповідно, внесення змін до Закону України “Про медіа”, що стосуються регулювання месенджерів і онлайн-платформ, змішує регулювання медійного простору і простору цифрових послуг.
Найкращим рішенням було б запровадження окремого закону про регулювання цифрових послуг з відповідними обмеженнями та заборонами для публічного сектору, сектору оборони та фінансового сектору щодо сервісів з країни-агресорки на будь-якому рівні власності чи контролю.
При цьому такі обмеження мали б стосуватися не всіх платформ – адже важко уявити що робитиме Україна, якщо її ігноруватиме Ютуб чи Мета – але сервісів, що не мають публічно доступної інформації про розміщення серверів та власність, а також за наявності вагомих підстав пов’язувати з країною-терористом, як це нині відбувається з Телеграмом. Окреме питанням, яке не проговорене в експертному колі: що робити з китайським ТікТоком і чи готова Україна найперше політично блокувати і цю платформу у випадку відмови співпраці.
Сам факт появи законопроєкту є добрим кроком для пошуку відповідних рішень, утім потребує більш комплексного або поетапного рішення.
У січні 2024 року Центр демократії та верховенства права розпочав проєкт TELEGRAM DETOX, мета якого захистити українців від загроз Telegram та створити безпечний простір для спілкування та отримання інформації. Ми спростовуємо міфи про Telegram, розповідаємо про його загрози та ризики, зручні та безпечні альтернативи, розробляємо правила розумного використання та алгоритм відмови від Telegram.
