Особливості регулювання політичної реклами у США

Александра Джейсон, політолог, США 

Катерина Кулина, юрист Інституту Медіа Права

 

Регулювання вимог щодо політичної реклами у Сполучених Штатах суттєво відрізняється від європейського підходу. До прикладу, на відміну від багатьох європейських країн, у США не встановлено жорстких обмежень стосовно політичної реклами. Так, навіть великі корпорації, що мають значно більші фінансові ресурси, ніж звичайні громадяни, можуть офіційно просувати політичну рекламу у медіа. Передумовою для цього стала справа Citizens United (2010), де Верховний Суд США вирішив, що корпорації мають такі ж права, як і громадяни, тому вони мають рівне з ними право впливати на виборчий процес, зокрема, через політичну рекламу. Таке рішення було сприйняте неоднозначно у американському суспільстві, адже фінансові можливості корпорацій дають їм непропорційно велику можливість впливати на демократичні процеси..

Важливим принципом у регулюванні політичної реклами у США є положення про рівний час. Відповідно до Акту про комунікації 1934 року, кожна теле- і радіокомпанія зобов’язана надавати рівні за часом та платою можливості для користування ефірним часом кожному кандидатові. Тут є два важливі застереження. По-перше, теле- і радіокомпанії не мають права здійснювати цензуру матеріалу, що буде поширений з їхньою допомогою. По-друге, жодна із компаній не зобов’язана надавати можливість доступу до свого ефіру жодному з кандидатів. Отже, теле- і радіостанції можуть утриматися від поширення політичної реклами як такої, проте, якщо згода на поширення була надана хоча б одному кандидатові, то вимога рівності автоматично покладатиме на компанію обов’язок представити у своєму ефірі інших кандидатів, які приймуть умови, що існували для першого з них. З іншого боку, не вважається політичною рекламою і не підлягає обмеженням добросовісне (bona fide) зображення кандидатів у новинах, інтерв’ю, документальних фільмах та прямих включеннях із місця події.

Велику увагу у регулюванні політичної реклами зосереджено на прозорості, тобто, перш за все, на відкритості інформації про купівлю ефірного часу. Наприклад, теле- і радіокомпанії зобов’язані зберігати і надавати публічний доступ до повного переліку запитів на купівлю ефірного часу, що здійснені кандидатами або для надання повідомлень про політичні питання національної важливості. Такими є питання про кандидатів, федеральні вибори та питання суспільної важливості щодо національного законодавства. Інформація про запит має містити дані про те, чи ефірний час був наданий теле- чи радіокомпанією, дату, час (а також його клас) і ціну ефіру, ім’я кандидата та особи, що робить запит від його імені, якщо кандидат не робить запит особисто, а також дані про особу, яка платить за ефірний час. Теле- і радіокомпанії повинні вносити таку інформацію у цей список якомога швидше і зберігати її щонайменше 2 роки. 

Щодо самого фінансування політичних партій, то у США діють доволі суворі правила стосовно внесків, як індивідів, так і груп та політичних комітетів, що допомагають кандидатам під час виборів. Акт про федеральну виборчу кампанію встановлює максимальні суми, які можуть бути передані кандидату на виборах та зобов’язує політичні комітети зберігати дані про кожен внесок, що перевищує  всього 10 доларів із зазначенням імені та адреси того, хто фінансує кандидата. У разі, якщо сума внеску перевищує 100 доларів, зберігатися мають також інформація про професійну діяльність цієї особи та основне місце її здійснення. Мета і джерело такого внеску передаються звітом до Комісії з федеральних виборів. Ця Комісія є спеціальним незалежним органом, який наділений широким рядом повноважень у сфері фінансування політичних партій.

Тим не менше, у рішенні McCutcheon v. FEC (2014) Верховний Суд встановив, що вимога щодо загальної суми, яку може надати індивід за два роки на всіх кандидатів, партії та політичні акції, є неконституційною, а тому кожен індивід може фінансувати необмежену кількість кандидатів, якщо він вважає це за належне, але одного конкретного кандидата – лише в межах, встановлених Актом про федеральну виборчу кампанію. Також кожен виборець може самостійно вести рекламу політичної сили, яку підтримує, листівками, навіть, якщо він при цьому не розкриває свого імені. Так у справі McIntyre v. Ohio Elections Commissions (1995) вирішив Суд, вказуючи, що накладення штрафу на жінку за невказування імені при поширенні листівок у своїй місцевості є невиправданим втручанням, що не відповідає Американським ідеалам.

Цікаво, що з 1949р. по 1987р. у США існувала так звана «доктрина справедливості». Її основу складали два принципи: 1) що кожна теле- і радіокомпанія повинна виділяти розумну кількість часу на обговорення дискусійних питань суспільного інтересу та 2) що, при цьому, теле- і радіокомпанії мають забезпечити засоби для висловлення протилежних поглядів відповідальними особами з повагою до суперечливих питань, які обговорюються. Такі вимоги було неможливо забезпечити просто наданням ефірного часу, причому за кошт самих теле- і радіокомпаній, адже на них лежав обов’язок постійно визначати, які саме протилежні погляди заслуговують на висвітлення і хто є тими особами, які можуть найкраще їх представити. У 1987 році ця доктрина була скасована з мотивів втручання уряду в зміст контенту, що порушує свободу вираження журналіста.

Щодо можливих тенденцій у регулюванні політичної реклами у США в майбутньому, то, по-перше, обидва кандидати на посаду Президента США  – і Дональд Трамп, і Хіларі Клінтон – обговорюють можливість скасування рішення щодо фінансування політичних кампаній корпораціями. Проте частина причетних до законотворення осіб, зокрема, і член Верховного Суду США Рут Бейдер Гінзбург вважає такий варіант розвитку подій неможливою мрією («impossible dream»). По-друге, зараз активно обговорюється діяльність Комітетів політичних дій, які отримали величезний вплив після прийняття правил про фінансування політичних кампаній. Станом на сьогодні, саме підтримка таких комітетів, які здатні заплатити за політичну рекламу і ефірний час, значно підвищує шанси кандидатів на перемогу.

Якщо порівнювати регулювання політичної реклами у США та в Україні, то відмінностей дуже багато. До прикладу, згідно з американським законодавством жоден кандидат на будь-яких виборах не отримує безкоштовного ефірного часу для політичної реклами, в той час, як в Україні, це можливо, причому незалежно від розмірів політичної партії. Також на відміну від заборони політичної реклами за день до виборів в Україні, політична реклама у США може поширюватися впродовж всієї виборчої кампанії.

 

 

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Докладніше про консультації

 

Задайте Ваше питання через форму:

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Ваше повідомлення


Також ви можете звернутися до нас іншими способами: