Аналізоване рішення ЄСПЛ Dmitriyevskiy v. Russia від 3 жовтня 2017 року стосується скарги Станіслава Дмитрієвського (Stanislav Dmytriyevskiy), головного редактора газети «Право-Защита». Завника притягнули до кримінальної відповідальності за публікацію двох статей, що призвело, на думку позивача, до порушення його права на свободу вираження поглядів. Скарга також стосувалася статей 6 та 13 Конвенції про захист основоположних прав людини і громадянина, а саме порушень під час кримінального провадження та відсутності ефективних засобів правового захисту в цьому відношенні.
В 2004 році пан Дмитрієвський використав дві статті з веб-сайту «Чеченпресс» (рос.), перша – «Звернення віце-прем’єра уряду Чеченської республіки Ічкерія Ахмеда Закаєва до російського народу», друга – «Звернення Президента Чеченської Республіки Ічкерія Масхадова до Європарламенту» для публікації в згаданому виданні «Право-Защита». Звернення віце-прем’єра, яке з’явилося на кону президентських виборів у Росії і було в першій статті, стосувалося трагічних подій в Театрі на Дубровці, кровопролиття в Чечні та Росії, закликало до миру та не голосувати за Путіна в березні 2004 року. Стаття вийшла з редакторським коментарем, в якому було вказано, що виборці так і не скористались своїм правом, обравши Путіна, який «створив політичний капітал з кривавої війни проти свого народу» (п. 8). Друга стаття стосувалась визнання утисків чеченського народу геноцидом, про історичні, соціальні, етнічні аспекти виникнення цього конфлікту. Також автор дійшов висновку, що «Кремль на сьогодні вважається центром міжнародного тероризму» (п. 9), звинувачуючи російську владу у виникненні конфлікту в Чечні.
За фактом публікації цих статей було ініційоване кримінальне провадження за статтею 280 (2) Кримінального кодексу РФ (публічні заклики до екстремістської діяльності через ЗМІ), впродовж якого були проведені лінгвістичні експертизи, результати яких були надані обома сторонами. При цьому, висновки експертів мали суттєві розбіжності і суперечили один одному. Суд першої інстанції, на основі свідчень, матеріалів справи, а також висновків експерта визнав пана Дмитрієвського винним за розпалювання ворожнечі і приниження гідності групи осіб за расовою, етнічною, соціальною ознакою через мас-медіа, з використанням свого службового становища (стаття 282 КК РФ). Суд зауважив, що не мав жодних причин піддавати сумніву висновки експерта зі сторони обвинувачення, при цьому не врахувавши висновок експерта сторони захисту. Позивач намагався далі оскаржити вирок, а також почати дисциплінарне та кримінальне провадження проти судді, який розглядав справу, проте спроби виявилися безуспішними.
Аргументуючи свою позицію в ЄСПЛ, пан Дмитрієвський вказував, що імовірне втручання не було передбачено законом, оскільки дії, за які його було звинувачено, можуть бути лише умисними, тобто націленими на розпалювання ворожнечі та приниження групи осіб за расовою, етнічною чи соціальною ознакою. Він також зазначив, що в силу своїх обов’язків головного редактора, він був обізнаний з положеннями статті 282 КК РФ і ретельно відбирав матеріали для публікації, перевіряючи на наявність тверджень, що могли б бути заборонені чинним законодавством. Щодо питання легітимної мети втручання, то позивач зауважує, що справжньою ціллю було покарати його за публікацію статей, що критикували політичну верхівку Росії, включаючи Президента, що порушує його право на свободу вираження. Позивач вважає, що дані публікації є необхідними в демократичному суспільстві, зважаючи на особливу природу стосунків між РФ та Чеченською Республікою. І останнє, пан Дмитрієвський стверджував, що його покарання є абсолютно непропорційним.
Європейський суд з прав людини акцентує увагу на легітимності цілі втручання, зокрема говорить про поняття «національної безпеки» та «громадської безпеки», які дозволяють втручання в права, передбачені Конвенцією. Втім, ці легітимні цілі повинні бути застосовані лише за умови необхідності зупинити поширення інформації в цілях захисту національної та громадської безпеки (п. 86). В контексті ситуації в Росії, Суд звертає увагу на низку випадків, що засвідчують складну ситуацію в Чеченській республіці, і стає на позицію, що в період публікації статей, конфлікт в Чечні мав особливу природу і вимагав підвищеної уваги. Звідси, Суд визнає, що заходи, вжиті проти позивача, як мінімум в даному випадку, мали легітимні цілі, а саме – захист національної безпеки, територіальної цілісності, громадської безпеки і запобігання заворушенням та злочинам. Щодо питання необхідності в демократичному суспільстві: Суд вказує, що держави не можуть, посилаючись на захист національної безпеки чи запобігання заворушенням і злочинам, обмежувати право громадськості бути поінформованими, використовуючи вагу кримінального права для утиску медіа. Звідси, Суд вважає, що звинувачення позивача та суворість застосованої санкції може спричинити «охолоджуючий ефект» (chilling effect) щодо свободи журналістської діяльності.
Варто зауважити, що опубліковані статті містили політичні звернення. Суд констатує, що причини, які можуть виправдати обмеження для вираження поглядів щодо політики, повинні бути вагомими. (п. 95-96)
В оцінці втручання у свободу слова у випадках, що стосуються висловлювань, що можуть розпалити або виправдати насилля, ненависть чи нетерпимість, Суд зважає на такі фактори як, зокрема, соціальні та політичні обставини, за яких були вжиті подібні фрази, а саме наголошує на особливій обережності, яку мають виявляти органи державної влади під час розгляду питання про публікацію думок, які підтримують застосування насильства проти держави. Інший фактор – чи може контекст висловлювань, безпосередньо чи опосередковано, закликати до наcильства, ненависті чи нетерпимості, оскільки розпалювання ворожнечі не обов’язково тягне за собою заклики до нього. (п. 97-99) Останнє, на чому наголошує Суд в питанні мови ворожнечі, – манера, в якій були подані висловлювання, а також їхній вплив – прямий чи непрямий – який призводить до тяжких наслідків. Проте, Суд має індивідуальний підхід до розгляду кожної справи з цього питання, ретельно вивчаючи взаємодію всіх означених вище факторів.
Загалом, на думку Суду, погляди, виражені в статтях, не можуть бути сприйняті як такі, що підбурюють до насилля, а також не можуть тлумачитися як розпалювання ненависті чи нетерпимості, що може спричинити насильство. Суд не знайшов жодних елементів мови ворожнечі в статтях, що розглядаються, крім різкої критики російського уряду то його дій в Чеченській республіці, що не виходить за рамки загальноприйнятих обмежень.
Оскільки в цій конкретній справі національні суди визнали протилежне, ЄСПЛ вказав на низку причин недосконалості рішень відповідних судів. По-перше, рішення базувалися лише на вже згаданому висновку експерта зі сторони обвинувачення. По-друге, суди не зробили суттєвих спроб проаналізувати викладені твердження. Зокрема, виходячи з того, що публікації, поширені заявником, «спрямовані на розпалювання ворожнечі та приниження групи осіб за расовою, етнічною чи соціальною ознакою», суди не вказали жодної з груп, на яку були націлені вказані твердження, а також не зазначили які заяви, містили расистські, націоналістичні, ксенофобні чи будь-які інші дискримінаційні або принизливі ознаки. Звідси випливає, що національні суди не надали обґрунтованого пояснення свого рішення.
Звідси, Суд вирішив, що повноваження з боку влади були перевищені щодо обмежень дискусій, що становлять публічний інтерес. Обвинувачення заявника не мало нагальної суспільної потреби (pressing social need) та було непропорційним в контексті легітимності мети, а, відповідно, втручання в його свободу вираження поглядів не було необхідним в демократичному суспільстві. Відповідно, ЄСПЛ ствердив, що обвинувачення заявника є порушенням права на свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції).
Із повним текстом рішення можна ознайомитись за посиланням.
