У рішенні Палати у справі Ібрагім Ібрагімов та інші проти Росії (Ibragim Ibragimov and Others v. Russia) від 28 серпня 2018 року Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що порушено статтю 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини.
Справа стосувалася Закону Росії про екстремізм, який забороняв публікацію та розповсюдження ісламських книг. Заявники оскаржували рішення російських судів, які забороняли публікацію та розповсюдження книг Саїда Нурсі, відомого турецького мусульманського богослова і коментатора Корану, чиї книги заявники або публікували, або замовляли для публікації.
ЄСПЛ зважив на відсутність достатнього обґрунтування російськими судами необхідності заборони, оскільки в своїх рішеннях суди лише схвалили загальні висновки, підготовлені мовознавцями та психологами, без власного аналізу. До того ж, суди не надали інформацію щодо міжрелігійної напруженості або насильства, яку викликали, або могли б викликати книги.
Обставини справи:
Заявниками у справі були Салех Оглі Ібрагімов, громадянин Росії; Культурно-освітній фонд «Нуру Баді» із видавництвом у Москві, у якому пан Ібрагімов був виконавчим директором; та Об’єднане релігійне управління мусульман Красноярського краю.
Справа передбачала дві групи проваджень, порушених органами прокуратури щодо книг, написаних Саїдом Нурсі. У 2006 році було розпочато перше провадження, яке стосувалася заяви прокурора щодо визнання екстремістськими і забороненими книг з колекції «Рісале-і Нур» («Трактати світла»), написаної в першій половині 20-го століття. Другий заявник був видавцем цієї колекції.
Друге провадження було порушено у 2008 році, із заявою визнати одну з книг Нурсі з колекції “Рісале-і Нур”, а саме “Десяте слово: про воскресіння з мертвих”, екстремістською і конфіскувати всі друковані копії. Незадовго до цього третій заявник доручив видавцеві надрукувати саме цю книгу Нурсі.
Другий та третій заявники були запрошені до участі у цих справах як треті особи. Вони надавали інформацію про те, що тексти Саїда Нурсі належать до поміркованої течії ісламу та не можуть бути визнаними екстремістськими. Попри усі заяви, російські суди в обох судових рішеннях, ухвалених у 2007 та 2010 роках, постановили, що опубліковані книги були екстремістськими. Зокрема, відповідно до Закону про протидію екстремістській діяльності 2002 року, вони виявили, що книги підбурюють до релігійної ворожнечі та пропагують переваги мусульманства.
Заяви про апеляцію суд відхилив.
Рішення суду:
Суд зазначив, що попри те, що втручання в права заявників були передбачені законом та спрямовані на захист громадського порядку, територіальної цілісності, громадської безпеки та прав інших, російські суди не довели необхідність такого втручання. Суд зауважив, що попри те, що ці книги були доступні в багатьох країнах протягом десятиліть, у тому числі і в Росії, – не було жодних доказів того, що вони викликали міжрелігійну напруженість або призвели до будь-яких шкідливих наслідків, не кажучи вже про насильство (§102). До того ж, суд зауважив недостатнє обґрунтування свого рішення російським судом, який виніс рішення, спираючись на висновки експертів, проте не здійснюючи жодної значущої оцінки таких висновків (§106), не намагаючись провести власний аналіз текстів та не цитуючи вислови, які, на думку суду, вважалися екстремістськими (§107). Такі дії суду призвели до того, що заявники не змогли оскаржити висновки експертів або ефективно висунути аргументи на захист своєї позиції (§108). Наостанок, національні суди в своїх рішеннях не вказали, які уривки вони вважали екстремістськими, що унеможливило будь-яке виправлення заявниками проблемних уривків для повторної публікації книг (§109).
Щодо другої частини провадження, то ЄСПЛ звернув увагу на те, що хоча рішення національних судів просто відтворювало звіти фахівців, без будь-якої їх значущої оцінки або проведення власного аналізу тексту (§113). До того ж, Суд зауважив, що попри те, що деякі вислови могли здатися образливими для когось, – для того, аби зрозуміти, чи можуть вони розглядатися як пропаганда насильства, ненависті або нетерпимості, необхідно було провести їх аналіз в цілому, проаналізувавши зміст (§115). Відтак, ЄСПЛ зазначив, що національний суд не зміг оцінити вислови в цілому та не зміг вивчити, яку ідею вони мали донести (§116). До того ж російські суди не надали жодних свідчень про те, що такі вислови могли б призвести до громадських заворушень (§118, 120), а відтак втручання у права заявників не було необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, ЄСПЛ встановив порушення статті 10 Конвенції.
Повний текст рішення доступний англійською мовою за посиланням: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-185293.
Огляд рішення підготували експерти Центру демократії та верховенства права.
