Останнім часом в публічному і професійному просторі виринає питання про те, чи має суспільний мовник розміщувати рекламу політичних партій чи їх представників у своїх ефірах.
Питання присутності політиків і посадових осіб в ефірах телерадіоорганізацій, а надто — державних ЗМІ є давньою традицією, що тягнеться з часів зародження телебачення. Так, як в телебаченні Третього рейху, так і в системі телебачення Держкомтелерадіо СРСР була звичною традиція присутності чиновників, які розказували про свої успіхи і грандіозні плани, що по суті було елементом пропаганди і піару конкретних осіб. З демократизацією і розпадом СРСР, і, як наслідок — з появою комерційного телебачення, така форма програм почала відходити і залишається лише на деяких регіональних або телеканалах третього ешелону, поступившись більш видовищним і динамічним програмам. Єдиним винятком було державне телебачення, де донедавна такі формати існували.
Використання державного телебачення для піару було закладено на рівні законодавства, зокрема, сумнозвісного Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування”, ухваленого в 1997 році, а також у виборчих законах, де відповідні статті об’єднуються в розділ «порядок використання засобів масової інформації». Це відображало позицію політиків, що ЗМІ, які надають ефірний час для високопосадовців забезпечуть таким чином плюралізм і право на інформацію, а також захищають інтереси держави. При цьому роль ЗМІ, як сторожового демократії де-факто нівелювалась і зводилась до майданчика для просування і піару.
З 2017 року державним мовником залишається система іномовлення, яка має поширюватися виключно на закордон та телеканал “Рада”, що здійснює трансляцію сесійних засідань та слухань. Решта державних мовників була перетворена у Публічне акціонерне товариство “Національна суспільна телерадіокомпанія України” , яка діє з 19 січня 2017 року і керується спеціальним законом (lex specialis) – Законом України “Про суспільне телебачення і радіомовлення”, а також Статутом та іншими нормативними актами, ухваленим на виконання закону. Зазначений закон, серед іншого визначає особливий статус суспільного мовлення, що полягає в специфічній системі врядування через наглядову раду і правління, особливому механізмі фінансування, аудитування і звітності, в т.ч. перед суспільством, а також, найголовніше – у високій якості програмного наповнення, покликаного надавати об’єктивні новини, забезпечувати інформаційні, культурні та освітні права громадян.
Резолюцією № 1 4-ї Європейської конференції міністрів з питань політики в галузі ЗМІ «Майбутнє громадського мовлення», що була ухвалена в Празі 1994 року, було визначено низку засад і принципів суспільного мовлення. Так, суспільне мовлення має стати форумом для громадських обговорень, у рамках яких можна було б висловлювати якомога ширший спектр поглядів і думок та неупереджено й незалежно подавати новини, інформацію та коментарі. Водночас, відповідно до резолюції, держави-учасниці Ради Європи зобов’язуються гарантувати незалежність мовників громадського сектора мовлення від політичного й економічного втручання. Зокрема, наголошується, що поточне керівництво і редакційна відповідальність за розклад і зміст програм мають бути виключно справою самих мовників.
Законом України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України» (далі – Закон) визначено, що діяльність суспільного мовника ПАТ «НСТУ» базується, зокрема на принципах незалежності управління та поточної діяльності від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, політичних партій, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб. Серед основних завдань суспільного мовлення — об’єктивне, повне, своєчасне і неупереджене інформування про суспільно значущі події в Україні та за кордоном та забезпечення збалансованого і прозорого доступу суб’єктів суспільно-політичного життя до програм (передач) дискусійного формату, зокрема у вигляді дебатів.
Принцип незалежності полягає в тому, що мовник захищається як від прямих доручень щодо своєї діяльності, так і опосередкованих, через розміщення специфічного продукту, який може бути спрямований як на просування певних осіб чи інтересів, так і бути направлений проти інших суб’єктів. Виходячи з цього принципу, стаття 18 Закону прямо і недвозначно визначає, що НСТУ не зобов’язана висвітлювати діяльність органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Винятки визначені статтею 20 Закону, яка передбачає надання позачергово прямого ефіру НСТУ для екстрених офіційних виступів Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, Голови Конституційного Суду України, а також для новорічного привітання Президентом Українського народу. Тобто, винятками є інформація значного суспільного інтересу.
Принцип незалежності також досягається через особливий механізм фінансування. Так, відповідно до ст.14 Закону джерелами фінансування НСТУ, можуть бути: продаж власної теле- і радіопродукції, плата за користування авторськими та суміжними правами; кошти державного і місцевих бюджетів; абонентська плата, що сплачується за послуги НСТУ в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та за рахунок інших надходжень, не заборонених законодавством. Зокрема, держава зобов’язана забезпечити мінімальний рівень фінансування, що визначений в обсязі 0,2% державного бюджету за минулий рік. При цьому, будь-яке фінансування не може використовуватися як елемент тиску чи впливу з метою втручання в редакційну політику суспільного.
Закон України “Про телебачення і радіомовлення”. передбачає, що порядок створення, статус, діяльність, порядок формування керівних та наглядових органів НСТУ визначаються Законом України “Про Суспільне телебачення і радіомовлення України”, тобто визначає його статус як lex specialis. Водночас, в контексті, що не має спеціального регулювання або у випадку відсилання до загального закону в контексті фінансування суспільного мовлення можуть застосовуватись норми Закону «Про телебачення і радіомовлення»..
Так, стаття 19 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” визначає, що джерелами фінансування телерадіоорганізацій є бюджетні асигнування на виконання державного замовлення, абонентна плата, кошти, отримані від виробництва і трансляції реклами, створення телерадіопрограм на замовлення, іншої передбаченої законодавством і статутними документами комерційної діяльності, кредити, інвестиції, внески засновників, спонсорів, благодійних організацій. Водночас стаття встановлює пряму заборону на будь-яке пряме або опосередковане фінансування телерадіоорганізацій політичними партіями, професійними спілками, релігійними організаціями. Винятком є виборчі кампанії, в рамках яких розміщується на підставі законів про вибори передвиборна агітація і ї різновид — політична реклама.
Відтак, поза межами виборчого періоду розміщення реклами політичних партій і пов’язаних з ними осіб в ефірі каналів суспільного мовлення прямо суперечить забороні на фінансування політичними партіями телебачення і радіомовлення та є несумісним з принципами і завданням суспільного мовлення, завданням якого є забезпечення поширення якісної, достовірної й збалансованої інформації.
Водночас, ми вважаємо, що запровадження дебатних форматів, аналітичних передач та якісних ток-шоу, де залучатимуться представники різних політичних сил для обговорення суспільно важливих питань з дотриманням високих редакційних стандартів, є важливим елементом в становленні і розвитку суспільного мовлення, а також забезпечення інформаційних прав громадян. Це має стати хорошою противагою подібним політичним ініціативам.
