Відсутність в державі друкованих видань, прямо підпорядкованих органам державної влади, в усьому цивілізованому суспільстві вважається запорукою відсутності пропагандистського «промивання мозку» населенню з боку держави, унеможливлення створення диктатури і фашистської ідеології. Саме тому однією з перших реформ країн, що вийшли зі складу Радянського Союзу і намагалися унеможливити створення тоталітарних режимів на своїх теренах, було роздержавлення державних засобів масової інформації.
Окрім негативного інформаційного впливу видання друкованих засобів масової інформації органами державної влади і органами місцевого самоврядування коштує чимало бюджетних коштів. Зокрема відповідно до Додатку № 3 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” на висвітлення діяльності Верховної Ради України через засоби телебачення і радіомовлення та фінансову підтримку видання газети “Голос України” і журналу “Віче” передбачали витратити 29 019 300 (двадцять дев’ять мільйонів дев’ятнадцять тисяч триста) гривень. В проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на ці цілі передбачено вже 47 921 500 (сорок сім мільйонів дев’ятсот двадцять одна тисяча п’ятсот) гривень.
Саме тому питання про роздержавлення державних засобів масової інформації, в першу чергу друкованих засобів масової інформації, неодноразово піднімалося в українському суспільстві, починаючи з середини 90-х років ХХ сторіччя. Проте першим реальним документом, прийнятим Верховною Радою України, який прямо передбачає обов’язок органів державної влади і органів місцевого самоврядування вийти зі складу засновників друкованих видань і їх редакцій, став Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».
Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» був прийнятий Верховною Радою України 24 грудня 2016 року та відповідно до пункту першого статті 14 цього Закону набрав чинності з 1 січня 2016 року. Таким чином з моменту прийняття зазначеного Закону минув рік. Відповідно до пункту першого статті 2 цього Закону реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у два етапи: перший – протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом та другий – протягом наступних двох років.
Тобто 31 грудня 2016 року спливає строк першого етапу реформування державних і комунальних засобів масової інформації. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону на першому етапі здійснюється:
- реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій згідно зпереліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Держкомтелерадіо;
- організовується підвищення кваліфікації працівників таких редакцій;
- складається Зведений перелік об’єктів реформування.
Станом на 21 грудня 2016 року жодне з 244 друкованих засобів масової інформації державної і комунальної форми власності, зазначених у переліку таких, що підлягають реформуванню на першому етапі, не були реформовані. В першу чергу на це вплинуло пізнє затвердження переліку друкованих видань, що підлягають реформуванню на першому етапі, адже цей перелік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі» № 848 від 23 листопада 2016 року. Другим фактором, що гальмує процес реформування, є бездіяльність органів місцевого самоврядування і органів державної влади. Додатковим ускладнюючим фактором є недосконалість самого Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», неврегульованість певних процесів і процедур та розбіжності деяких положень з положеннями загального законодавства, зокрема положеннями Цивільного і Господарського кодексів, нормативних актів про реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців тощо.
Розділення процесу реформування на два етапи передбачалося для відпрацювання процедури реформування на першому етапі з частиною друкованих видань, з тим щоб за результатами реформування на другому етапі, під час загального реформування, врахувати проблеми і вдосконалити Закон і встановлені Законом процедури. Однак можна констатувати, що досягти цієї мети на вдалося, станом на кінець грудня 2016 року перший етап реформування державних і комунальних засобів масової інформації не відбувся. При цьому треба пам’ятати, що 244 друкованих видання державної і комунальної форми власності – це лише певний відсоток від загальної кількості друкованих засобів масової інформації органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Велика кількість таких видань взагалі не планувала здійснювати реформування на першому етапі.
При цьому закон не обмежує засновників у виборі шляхів реформування, зокрема дозволяє реформувати друковані ЗМІ шляхом виходу органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу у суб’єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації. Одночасно закон не забороняє засновникам на другому етапі реформування ліквідувати друкований засіб масової інформації, незалежно від бажання трудового колективу, економічних показників видання тощо.
З 1 січня 2017 року буде розпочато другий етап реформування, який триватиме до 31 грудня 2018 року. Другий етап відрізняється від першого етапу в першу чергу тим, що в ньому не передбачено активну роль трудових колективів редакції, які протягом січня-березня 2016 року не провели загальних зборів відповідно до пункту 2 статті 4 Закону, не прийняли рішень щодо своєї участі у реформуванні друкованого засобу масової інформації та редакції і не подали засновникам (співзасновникам) пропозицію стосовно способу реформування.. Рішення про реформування, шляхи реформування і строки реформування в такому випадку приймають засновники відповідних друкованих ЗМІ та юридичних осіб-редакцій друкованих ЗМІ.
Роль засновників друкованих засобів масової інформації і їх редакцій також впливає і на формування Зведеного переліку об’єктів реформування. Адже відповідно до пункту 1 статті 6 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» такий перелік складається саме на підставі інформації, що подається засновниками (співзасновниками) друкованих засобів масової інформації та редакцій. Держкомтелерадіо, на який покладено завдання вести Зведений перелік, не передбачає у своєму Порядку формування Зведеного переліку об’єктів реформування, що затверджений Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 10.03.2016 № 65, використання інформації з інших джерел.
Тобто при формуванні Зведеного переліку не будуть використовуватись дані з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності, вихідні дані, надруковані в друкованих засобах масової інформації тощо. Така ситуація створює загрозу невідповідності інформації у Зведеному реєстрі реальним даним по друкованим засобам масової інформації державної і комунальної форми власності, приховування друкованих видань від реформування шляхом неподання даних до Держкомтелерадіо.
Через активну роль засновників на другому етапі реформування особливо болючою є тема бездіяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування. На першому етапі колективи редакцій реформованих ЗМІ (як правило комунальних) вже зіткнулися з різними видами саботажу закону з боку органів місцевого самоврядування: невнесення питання про реформування в порядок денний засідання ради, відсутність кворуму, неголосування за реформування тощо. При цьому трудові колективи, що провели протягом січня-березня 2016 року загальні збори щодо реформування, є суб’єктами процесу реформування і мають право оскаржувати таку бездіяльність в суді.
На другому етапі у трудового колективу, що не провів протягом січня-березня 2016 року загальні збори щодо реформування, або у Держкомтелерадіо, громадських організацій тощо, вже немає правових підстав для звернення до суду з приводу оскарження дій або бездіяльності засновників державних і комунальних засобів масової інформації. Законодавство України не передбачає ефективних засобів впливу на депутатів місцевих рад за для примусу у виконанні ними закону. Тому універсальних механізмів запобігання саботажу з боку органів місцевого самоврядування наразі не існує.
Окрім того засновники державних і комунальних друкованих видань пропонують внесення змін до Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» з метою виведення своїх видань з процесу реформування. Так, зокрема, у Верховній Раді України зареєстровано два законопроекти про виведення з процесу реформування друкованих видань Міністерства оборони України: 4412 від 13.04.2016 та 5008 від 29.07.2016. При цьому ані в проектах законів, ані в пояснювальній записці до них не зазначено, які саме друковані видання будуть підпадати під цей закон, яким накладом вони видаються, яким чином розповсюджуються, чи користуються повагою і попитом серед військовослужбовців, що знаходяться в зоні АТО та серед цивільного населення.
Можна очікувати, що з розвитком процесу реформування друкованих видань інші органи центральної влади так само будуть намагатися вивести власні друковані видання з процесу реформування, залишити їхнє існування у тому чи іншому вигляді, залишити фінансування з державного бюджету на їхнє створення, виготовлення і розповсюдження.
