Автор: Дарія Опришко

Право на свободу вираження належить до основоположних прав людини. Воно закріплено в низці міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, в Загальній декларації прав людини (ст. 19), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 19), Європейській конвенції з прав людини (ст. 10) (далі – «Конвенція»). Захист цього права найбільш дієво здійснюється на підставі норм Конвенції, оскільки для дотримання її положень створений Європейський Суд з прав людини (далі – «ЄСПЛ»).

Суд нечасто розглядає справи по статті 10 Конвенції. Тому кожне рішення, яке стосується права на свободу вираження, є важливим для медіа спільноти: проводиться детальний аналіз як обставин конкретної справи, так і акцентів, розставлених ЄСПЛ. Нерідко захист вказаного права потребує обмеження права на повагу до приватного та сімейного життя (або навпаки). І для справедливого вирішення спору необхідно шукати між ними баланс.

Однією з останніх справ, що стосується співвідношення права на свободу вираження та права на приватність, є Satakunnan Markkinaporssi Oy and Satamedia Oy v. Finland. В ній було два заявника – компанія Satakunnan Markkinapörssi Oy, яка видавала з 1994 року газету «Veropörssi», і компанія Satamedia Oy. Ці організації співпрацювали між собою, а їх власниками були одні й ті ж особи.

Veropörssi публікувала щорічну інформацію про оподаткування з доходів й активів фізичних осіб, а також статті і повідомлення, що стосувались оподаткування. Відповідно до законодавства Фінляндії ця інформація була публічною. В 2002 році газета вийшла 17 разів і кожне видання було присвячено окремій географічній області країни. Загалом, була опублікована інформація про оподаткування з доходів та активів 1,2 мільйона фізичних осіб, що становило близько третини усіх платників податків Фінляндії на той час.

В 2003 році Satamedia Oy разом із телефонних оператором заснували СМС-послугу: надсилаючи ім’я особи на сервісний номер можна було отримати відомості щодо її оподаткування, якщо вона була в базі. Інформаційна база була створена з використанням даних, опублікованих в газеті. З 2006 року компанія-заявник також була видавником газети «Veropörssi».

Омбудсмен із захисту даних звернувся до компаній-заявників та порадив їм припинити публікацію відомостей про оподаткування в формі та в тій мірі, як це було в 2002 році. Компанії відмовили у вимозі, оскільки вважали її втручанням в своє право на свободу вираження. Тоді Омбудсман звернувся з такою ж вимогою до Виконавчого комітету із захисту даних, а після відмови останньої – подав на компанії в суд. Апеляційний суд відхилив позов, а Вищий адміністративний суд вирішив отримати попередній висновок Суду Справедливості ЄС щодо тлумачення Директиви 95/46/ЕС.

Після отримання рішення Суду Справедливості Вищий адміністративний суд Фінляндії відмінив попередні рішення і направив справу на повторний розгляд до Виконавчого комітету. В своєму рішенні він зазначив, що поняття «журналістика» не визначено в зазначеній Директиві, але, відповідно до висновку Суду Справедливості ЄС, необхідно тлумачити категорії, що стосуються свободи вираження, наприклад, журналістику, широко. Разом з цим, будь-які применшення значення права на приватність, коли мова йде про його співвідношення з свободою вираження, повинні мати місце лише у випадках крайньої необхідності. Досліджуючи баланс між цими правами, Вищий адміністративний суд постановив, що вирішальним фактором є визначення того, чи робила публікація даних внесок в публічні дебати або була спрямована на задоволення цікавості читачів. Він встановив, що публікація бази даних, зібраних для журналістських цілей, в цілому не могла визнаватись як журналістська діяльність. Суспільний інтерес не вимагав такої публікації персональних даних, що також стосувалось і СМС-послуг.

Після цього рішення надання СМС-послуг було припинено, а газета виходила до 2009 року, частково друкуючи відомості про оподаткування. Виконавчий комітет заборонив першому заявнику обробляти інформацію щодо оподаткування, в формі та в тій мірі, як це було в 2002 році, та передавати ці відомості СМС-послугам. Другому заявнику було заборонено збирати, зберігати та передавати СМС-послугам будь-які дані, отримані з реєстрів першого заявника та опублікованих в газеті Veropörssi.

Заявники подали позови в національні суди, але програли їх. Головний редактор Veropörssi подав скаргу в Європейський Суд з прав людини в 2010 році.

ЄСПЛ постановив, що мало місце втручання в право компаній-заявників поширювати інформацію (п. 53). Втім, це втручання було передбачено законом та переслідувало законну мету – захист репутації або прав інших осіб (п. 55).

Аналізуючи втручання на предмет необхідності в демократичному суспільстві, Суд зазначив, що виконуючи роль наглядової інстанції, він має брати до уваги спірне втручання в світлі всієї справи в цілому. Зокрема, він мав визначити чи було це втручання «пропорційне законній меті, яка переслідувалась», а також чи підстави, на які посилалися національні органи влади, були «відповідними та достатніми». Таким чином, ЄСПЛ повинен був зробити висновок чи застосували національні органи влади стандарти, які відповідають принципам статті 10, і, більш того, чи вони ґрунтувались на відповідних оцінках належних фактів (п. 59).

Суд застосував критерії, визначені ним раніше в справах Von Hannover v. Germany (№. 2), Axel Springer AG v. Germany [GC], а саме:

• внесок в суспільно важливу дискусію
• визначення наскільки відомою є вказана особа і яким є предмет публікації
• попередня поведінка такої особи
• метод отримання інформації та її достовірність/обставини, в яких була зроблена фотографія
• зміст, форма та наслідки публікації
• суворість накладеного штрафу (п. 62).

Він, зокрема, зазначив, що відомості про оподаткування були публічними і, таким чином, становили суспільно важливу інформацію. Отже, мали місце законні підстави для поширення таких даних суспільству (п. 65). Втім, ЄСПЛ погодився із висновками Вищого Адміністративного суду Фінляндії (пп. 71-72). Окрім цього, він зазначив, що компаніям-заявникам було заборонено публікувати спірну інформацію лише в певній мірі, а не в цілому. Ніщо не заважало їм публікувати ці відомості в меншому обсязі, як вони це робили до 2002 року.

ЄСПЛ постановив, що обґрунтування національних судів та органів влади було відповідним та достатнім для того, щоб показати, що оскаржуване втручання «було необхідним в демократичному суспільстві», … а національні суди знайшли справедливий баланс між зазначеними інтересами. Таким чином, не мало місця порушення статті 10 Конвенції (пп. 74-75).

Отже, відповідно до європейських стандартів, публікація інформації, що містить персональні дані, які належать до відкритих відомостей є законною. Винятком є випадок, коли це не робить внеску в публічні дебати, а спрямовано лише на задоволення цікавості читачів, а також, якщо це не визнається журналістською діяльністю. Таким чином, необхідно чітко розуміти чи вимагають інтереси суспільства відповідної публікації персональних даних особи або осіб.