Українська медійна спільнота може ефективно протидіяти неетичним журналістським матеріалам та дезінформації – для цього ЗМІ мають домовитися про механізм саморегуляції. А державі слід підтримати його законодавчо.
Таким є підсумок експертного обговорення “Саморегуляція у медіа”, яке відбулося 18 грудня. Його організатором став Центр демократії та верховенства права.
В Україні саморегуляцію медійного простору здійснюють дві організації: Незалежна медійна рада (спізасновником якої є ЦЕДЕМ) та Комісія з журналістської етики. Упродовж 2019 року медійні експерти фіксували у низці ЗМІ прояви мови ворожнечі, приховану політичну агітацію під час виборів та поширення неправдивої інформації. Однак їхні висновки не є обов’язковими для медіа.
Тож важливою є добровільна згода самих медіа дотримуватися етичних і професійних стандартів – та нести покарання за порушення. Учасники обговорення відзначили, що у Верховній Раді зареєстрований законопроект “Про саморегулювання господарської та професійної діяльності”, який регулює вказану сферу.
Цей механізм потрібен не лише з погляду етики, а й як запорука демократії в країні. Як відзначила Джиліан МакКормік, директор Internews в Україні, демократія неможлива без свободи слова, яка неможлива без етичної журналістики.
“Саморегуляція є надзвичайно важливою для медіа, хоча реалізувати цю ідею на практиці важко. Однак вона краща, ніж стандарти, нав’язані журналістам політиками та законами”, – вказала вона.
За словами Тетяни Лебедєвої, члена Комісії з журналістської етики, ситуація може змінитися, якщо держава буде мотивувати медіа до самоконтролю відповідними правовими нормами.
“Поки не існує позитивної мотивації, багато журналістів не вважають за потрібне вступати у якісь рухи чи підписувати етичні кодекси. А власникам медіа така ситуація допомагає тиснути на журналістів. Як приклад мотивації: у Швеції медіа можуть отримати субсидії від держави лише якщо вступлять у систему саморегуляції. І таких варіантів є багато”, – підкреслила Тетяна Лебедєва.
Тож експертка додає: громадські організації мають спільно відстоювати бачення законодавства, у якому само- і співрегуляція мотивуватиме журналістів дотримуватися стандартів та бути соціально відповідальними.
Наразі медійна саморегуляція має шанс з’явитися у законодавчому полі. Адже Міністерство культури, молоді та спорту налаштоване проактивно працювати у цій сфері, наголосив Тарас Шевченко, директор Центру демократії та верховенства права.
“Під час презентації відомства міністр [Володимир Бородянський] заявив, що медійне саморегулювання спільноти – це один із пріоритетів для відомства. Я вважаю позитивом, що на це звернута увага. З іншого боку, тут важлива і наша позиція. Громадянське суспільство має встановити “червоні лінії”, за які держава не має перейти”, – вказав він.
Директор ЦЕДЕМ називає позитивним сценарій, за якого міністерство виділятиме фінансування медійним організаціям – але якщо вони відповідатимуть певним критеріям. Тож держава не створюватиме нові органи, але стимулюватиме їх.
Наразі і у медійного ринку, і у журналістів є запит на рух, який об’єднав би медіа довкола професійних стандартів, наголосив Тарас Петрів, президент Фундації “Суспільність”. Однак важливо орієнтуватися і на інтереси споживачів медіапродукту.
“Ми забуваємо про можливість громадськості впливати з позиції суспільних інтересів. До прикладу, право глядачів подавати скарги на медіа. І це був би цікавий фактор для роботи організації”, – наголосив він.
Водночас, новий механзім саморегуляції не має позбавляти повноважень регулятора – Нацраду з питань телебачення та радіомовлення. На цьому наголосив Роман Головенко, керівник правових проектів Інституту Масової Інформації.
“Потрібно розуміти, що саморегуляція – це один з механізмів, і, боюся, індустрія зможе зловживати ним. Зокрема, приховувати та виправдовувати порушення. І Нацраді потрібні інструменти, аби не погодитися з рішенням органу саморегулювання”, – підкреслив експерт. Натомість у разі, якщо медіа-порушник не входить до системи саморегуляції, Нацрада має включатися і застосувати санкції.
