Барометр дезінформації: ЦЕДЕМ провів експертне обговорення

December 22, 2020

Тема дезінформації неодноразово потрапляла до порядку денного парламентських слухань, була предметом законопроектів та численних публічних дискусій. Втім, так і не вдалося вирішити, як протидіяти дезінформації і не вводити при цьому цензуру.

Щоб обговорити необхідність регулювання проблеми дезінформації, 18 грудня 2020 року Центр демократії та верховенства права провів експертне онлайн-обговорення «Барометр дезінформації: яким має бути тиск закону?».

Відеозапис дискусії дивіться за посиланням

В обговоренні взяли участь народні депутати України, представники Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, громадських організацій та факт-чекінгових організацій.

Джиліан Маккормак, директорка Internews в Україні, керівниця «Медійної програми в Україні», зазначила, що національний медійний регулятор має накладати санкції та позбавляти ліцензій мовників, котрі поширюють неправдиву та викривлену інформацію. А закон має примусити соціальні мережі видаляти, або щонайменше позначати як непріоритетний той контент, який містить дезорієнтуючу інформацію. Поряд з цим важливо навчати людей всіх вікових категорій медійній та правовій грамотності. 

Ігор Розкладай, заступник директора та головний експерт з медійного права ЦЕДЕМ, відзначив основну проблему боротьби з дезінформацією: їй не можна протистояти, як-от наприклад, крадіжкам: там є факт злочину, є методи пошуку, затримання крадія і справедливе засудження. Дезінформація часто є невидимою, зашитою в непримітні речі, які “тригерують” нас. Боротьба з дезінформацією більше нагадує якісне лікування, коли маючи прояви хвороби, ми копаємо до суті і шукаємо причини не припиняємо чарівною пігулкою нежить чи кашель, а дивимося де є проблема імунітету чи що саме спричиняє такі наслідки(!). 

У публічному дискурсі ми часто першим кроком вважаємо за правильне писати закон, який має побороти дезінформацію. Але чи достатньо закону? Чи потрібен він? Чи можливо взагалі боротися способами, які як максимум потребуватимуть дій уряду чи міністерств? Очевидно, що відповідь має бути такою ж гібридною, як і сама дезінформація. І перші кроки треба було робити вже вчора.

Микита Потураєв, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики, вважає, що складно уявити формулювання єдиного визначення дезінформації, яке було б ефективним та дієвим. Крім того, сьогодні неможливо навчити людей медіаграмотності, необхідно навчити їх критичному мисленню. 

Щодо національного регулятора у сфері протидії дезінформації Ганна Літвіщенко, керівниця юридичного управління Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, зазначила, що на сьогодні в законодавстві відсутня згадка про дезінформацію, що дозволяє маніпулювати людською свідомістю. Крім того, пані Ганна наголосила, що норм, закріплених в Законі України «Про телебачення та радіомовлення» недостатньо, аби врегулювати дезінформаційні прояви та притягати винних осіб до відповідальності. Для цього мають бути прийняті комплексні рішення із удосконалення чинного законодавства.

Діана Дуцик, виконавча директорка Інституту медіа і комунікації розказала про справи, у яких вона брала участь. Експертка зауважила, що проблема дезінформації звужується до медіаполя, для вирішення цієї проблеми необхідно вийти на новий метарівень. У майбутньому законі про дезінформацію має бути передбачено створення координаційного центру, який вирішуватиме проблемні питання поширення фейкової інформації.

Окрему увагу учасники дискусії приділили питанню російській дезінформації. Максим Скубенко, редактор VoxCheck, зазначив, що будь-яке згадування Російської Федерації в позитивній конотації має тягнути закриття телерадіокомпанії. Крім того, в державі має бути передбачена жорстка політична відповідальність з огляду на вагомий вплив політиків на свідомість населення.

Вікторія Романюк, заступниця головного редактора Stopfake, зазначила, що для протистояння дезінформації має бути чітко прописаний інструмент виявлення поширювачів фейкової інформації та відповідний механізм реагування. Неважливо, чи це буде окремий закон, чи доопрацьований Закон “Про медіа”, головне це ефективність правового регулювання. 

Роман Головенко, керівник юридичного відділу Інституту масової інформації, член Незалежної медійної ради,  звернув увагу на необхідність:

  • перезавантажити Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення та сформувати єдину практику щодо контенту;
  • вдосконалення статті 173-1 КУпАП щодо встановлення штрафів для визначеної категорії осіб за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення або порушення громадського порядку.

Олександр Бурмагін, директор Платформи прав людини, зазначив про необхідність вироблення Єдиної дорожньої карти, у якій слід передбачити аналіз проблематики дезінформаційного феномену, потенційні виклики та формування конкретних пропозицій. При цьому варто враховувати європейський досвід, найкращі зарубіжні практики, які мають стати допоміжним інструментом у виробленні відповідних механізмів боротьби з дезінформацією.

Альона Романюк, редакторка “По той бік новин”, акцентувала увагу на важливості формування культури споживання медіа. Крім того, для створення механізмів боротьби з дезінформацією у Законі України “Про медіа” варто прописати основні інформаційні загрози, з окремим наголосом на протидії російській дезінформації.

Таким чином, під час заходу експерти обговорили багато важливих питань, серед яких повноваження національного регулятора у сфері протидії дезінформації, необхідність регулювання проблеми дезінформації та фактчекерів. Модерувала обговорення Тетяна Авдєєва, юристка з медійного права ЦЕДЕМ.

Проведення цього заходу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews.