Законопроєкт про медіа залишається однією з провідних тем для журналістської та експертної спільноти, адже його ухвалення стане наймасштабнішою медійною реформою за час незалежності, і зачепить більшість українських медіа.

Наразі законопроєкт, який замінить чинні закони, що регулюють роботу преси, радіо та телебачення, очікує на розгляд в парламенті. Тим часом, тривають дискусії і з’являються нові пропозиції та поправки. Тож команда Центру демократії та верховенства права разом з медійними експертами, представниками медіа, бізнесу та державного сектору спробувала з’ясувати, чи такий страшний вовк, яким його малюють. 26 лютого ЦЕДЕМ провів дискусію «Лабіринт медійного законопроєкту: як повернутися з міфів до реальності», присвячену законопроєкту 2693-д.

«Ми з однодумцями вважаємо пріоритетом ухвалення законопроєкту про медіа. Він допоможе врегулювати індустрію та привести Україну до правової системи взірця Євросоюзу. Водночас, навколо законопроекту існує багато упереджень та міфів»,  – наголосила Олеся Холопік, директорка ЦЕДЕМ.

За її словами, гострими питаннями лишається врегулювання онлайн-медіа та онлайн-платформ таких як Facebook та Twitter, а також відповідальність для порушників. Найважливіше ж наразі розвінчати міфи.

Законопроєкт про медіа є фундаментальним як для інтеграції України та Європейського Союзу, так і для регулювання ринку – погоджується Тарас Шевченко, заступник Міністра культури та інформаційної політики України. «Він буде ухвалений, тільки коли будуть зняті спірні питання, а вони будуть зняті тільки завдяки обговоренням», – запевнив посадовець.

Медійний законопроект справді є комплексним і врегульовує:

• друковану пресу та онлайн-медіа;
• аудіовізуальні медіа;
• платформи спільного доступу типу Facebook та Twitter;
• повноваження національного регулятора та відповідальність за порушення у сфері медіа, у тому числі порушення пов’язані зі збройною агресією.

Команда ЦЕДЕМ, а саме Ігор Розкладай, один із співавторів законопроєкту, та медійні юристки Тетяна Авдєєва та Євгенія Гірєва, детально пояснили учасникам історію законопроекту, кожне з вищеперелічених питань, а також проаналізували положення законопроекту на відповідність міжнародним стандартам та практикою Європейського суду з прав людини. 

До обговорення долучились й інші медійні експерти. Галина Петренко, директорка ГО “Детектор Медіа”, поділилась новинами про останні правки до законпроєкту. «Начебто під час перемовин узгодили деякі питання. Наприклад, відмовилися від ідеї блокування онлайн-медіа так, як це було записано в попередній редакції. Тепер йтиметься про блокування лише у разі загроз нацбезпеці, за все інше – прогресивна шкала штрафів. Загалом, багато порушень тепер перенесені з групи значних, за них також передбачені штрафи. І обов’язкова реєстрація преси діятиме лише на час [російської] агресії», – проінформувала вона, додавши, що робота над документом ведеться.

За оцінкою Людмили Панкратової, виконавча директорка Інституту розвитку регіональної преси, позитивною стороною законопроєкту є структурованість. «Мені подобається структурованість заборон і відповідальності. Статті 36 і 37 чітко вказують, яку інформацію публікувати не можна, що заборонено. Порушення розділені  на незначні, значні і грубі і це дозволить регулювати діяльність медіа», – підкреслила експертка, хоч і додала, що тема штрафів залишається проблемною.

Єдиним регулятором для українських медіа, відповідно до законопроєкту, буде Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Статті 90 та 91 надають цьому органу великий комплекс повноважень. Тема Нацради викликала окрему дискусію: чи слід посилювати регулятора, аби він міг протидіяти медійним загрозам, чи уникати цього, адже орган може стати засобом тиску на журналістів.

Ігор Розкладай наголосив, що робота Нацради є окремою актуальною темою. На часі питання деполітизації органу (наразі всі 8 членів призначаються за політичними квотами) і його незалежності. Але ця реформа поки малореальна, адже потребує змін до Конституції України. Втім, Людмила Панкратова озвучила точку зору, відповідно до якої все ж потрібні різні регулятори для видів медіа, аби Нацрада не змогла «чесати під один гребінець» і онлайн-медіа, і аудіовізуальні сервіси. Натомість єдині стандарти щодо контенту експертка назвала позитивом.

«Не дуже ефективний орган для протидії інформаційної агресії», – прокоментував діяльність Нацради Дмитро Тузов, член Незалежної медійної ради. Як приклад, він навів ситуацію з «каналами Медведчука», яку не зміг розв’язати регулятор, тому довелося втрутитися Раді з нацбезпеки та оборони України.

«У тексті проекту не вирішене питання діяльності доброчесних і недоброчесних медіа, – додав експерт. – Адже уявіть: у чесному медіа виконали всі вимоги, зареєструвалися. Вони не публікують джинсу, не дезінформують, показали всю звітність. А недоброчесне не зареєструвалося і тихенько собі сміється. Тоді під регулювання і контроль регулятора потрапить доброчесне медіа».

Також учасники заходу дискутували про механізм регулювання роботи онлайн-сервісів з доступу до відео (наприклад, Netflix), а також санкцій та захисту від російської інформаційної агресії. Для медіа, яке порушить майбутній закон, передбачена ціла шкала санкцій. Серед них є штрафи різних рівнів, скасування реєстрації, анулювання ліцензії, а також заборона на поширення інформації.

На думку Ганни Літвіщенко, начальниці юридичного управління Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, закон не розширює саме повноваження регулятора (наприклад, немає можливості анулювати ліцензію порушника без звернення до суду), ширшим стає тільки перелік медіа, які будуть регулювати. Пані Ганна також наголосила, що медійний законопроєкт буде ухвалений шляхом компромісів і може не вирішити проблему слабкого регулятора.

«До регулятора завжди є два зауваження. Перше – “Куди дивиться регулятор?, Потрібно щось зробити з медіа, які вийшли з-під контролю”. Друга – “Що ви робите, це наступ на свободу слова!”»,  – підсумувала вона. 

Незважаючи на дискусійні положення, експерти прийшли до висновку, що підстав для паніки немає. Досвід інших країн показує, що правила для медіа в Інтернеті навпаки надають захист суб’єктам, які раніше перебували в абсолютно невизначеному становищі, а також обмежують поширення шкідливого контенту. А механізм відповідальності за порушення прописаний у законопроєкті відповідно до практики Європейського суду з прав людини.