Закон про протидію антисемітизму в Україні: що передбачає і чи потрібен взагалі

September 28, 2021

22 вересня 2021 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні”, який визначає поняття антисемітизму та перераховує, які саме дії вважатимуться ним. Він стосується ворожнечі та ненависті: як у формі закликів, підбурювання, так і у формі конкретних дій на ґрунті ненависті.

Водночас, закон має низку суперечливих положень, розмитих понять і не встановлює конкретну відповідальність. 

Про що закон? 

Перш за все закон визначає, що таке антисемітизм – “певне сприйняття євреїв, що виражається як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхню власність, установи, релігійні місця єврейської громади”. 

Закон визначає і дії, які є проявами антисемітизму: заперечення права на самоідентифікацію, заклики, приховування або виправдання смерті чи насильства щодо євреїв, висловлення неправдивих відомостей, ненависницьких заяв щодо євреїв, заперечення Голокосту, публічне засудження євреїв в цілому за реальні чи уявні правопорушення, виготовлення і поширення антисемітських матеріалів (висловлювань, символів).

Також до проявів антисемітизму відносять руйнування або пошкодження будівель, що належать особам єврейського походження, культових споруд, місць поховання, пам’ятних місць, пам’ятників, установ, їх осквернення тощо. До цього додаються заклики до антисемітизму і нетерпимість до осіб неєврейського походження, котрих ідентифікували як євреїв. 

У законі йдеться про те, що прояви антисемітизму в Україні заборонені, а за вчинення переліченого вище настає кримінальна, адміністративна та цивільно-правова відповідальність. 

В чому проблеми?

Низка понять, названих проявами антисемітизму, є розмитою. У визначенні “антисемітизму” формулювання “прояви антисемітизму, спрямовані на євреїв чи неєвреїв…” є доволі суперечливим. Можливо, законодавець мав на увазі осіб неєврейського походження, які так чи інакше пов’язані з євреями родинними або іншими зв’язками. Проте це не конкретизовано. 

Також, з одного боку, одним із проявів антисемітизму названо публічне засудження євреїв як групу, колективно відповідальну за уявні чи реальні правопорушення. З іншого боку закон відносить до порушень і висловлювання неправдивих відомостей про осіб єврейського походження без прив’язки до публічності. Чи означає це, що за висловлювання у приватній розмові теж наставатиме відповідальність? 

Є питання і до покарання за прояви антисемітизму. В Україні вже існує стаття 161 Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за розпалювання ворожнечі на підставі раси, етносу, віросповідання тощо. Більше того, якщо будь-який злочин вчинений на ґрунті такої ворожнечі, то це обтяжує відповідальність. 

При цьому, новий закон не встановлює ніякої нової відповідальності та не вводить нових кваліфікацій правопорушень. Тож постає питання: що має на меті цей закон?  

Висновок

Доцільність ухвалювати спеціальні закони, на кшталт цього, з’являється, коли у країні існує реальна загроза правам людини. Тобто, якби правопорушення на ґрунті ненависті саме до євреїв були системним явищем, то відповідний закон слід було б ухвалити. 

Однак у пояснювальній записці до закону автори не навели жодної статистики, не порівняли випадки антисемітизму з іншими проявами ворожнечі або ненависті. Більше того, у записці йдеться про те, що “злочини на ґрунті ненависті, нетерпимість і дискримінація по відношенню до будь-якої групи представляють собою загрозу всьому суспільству”. 

Тож невідомо, чому депутати ініціювали саме протидію антисемітизму, а не комплексний закон, який би посилював відповідальність за дискримінацію на будь-якому ґрунті та запроваджував реальні механізми боротьби з нею. Більше того, це може грати на руку Росії, яка постійно поширює дезінформацію щодо антисемітизму, нацизму і радикального націоналізму в Україні. Адже винесення на порядок денний боротьби виключно з антисемітизмом може створити хибну думку про те, що в Україні ця проблема загострена.