Досить часто журналістика в часи збройного конфлікту стикається з необхідністю брати інтерв’ю у постраждалих, жертв та їхніх родичів. Ця тема є дуже чутливою, адже безпосередньо впливає на психіку постраждалих та може спричинити тяжкі наслідки при неправильній подачі і взаємодії. Що слід робити, аби розмова з постраждалими не завдала ще більшої шкоди?

• Іноді слід утриматися від розмови, адже момент є не найвдалішим і може лише поглибити біль утрати, призвести до ще більших страждань, наразити осіб на ще більшу небезпеку. Якщо інтерв’ю є ключовим – спробуйте відкласти чи перенести його, дайте особі самій визначити час, місце і обставини для розмови.
• Не апелюйте до принципів справедливості та не давайте марних обіцянок. Цим ви можете ще більше травмувати особу в майбутньому. Спробуйте зосередитися на тому, щоб вислухати людину та якнайдетальніше занотувати її історію. Якщо знаєте, де їй можуть зарадити з її проблемою – наприклад, розшукати зниклого родича – сконтактуйте її з відповідними організаціями.
• Намагатися передавати почуття людей, а не власне сприйняття їхньої ситуації. Важливо описати саме досвід постраждалих, а не проаналізувати його.
• Починайте інтерв’ю не з запитань, а з вільної розповіді особи. Часом для конструктивної розмови людині потрібно висловити усі власні переживання і тільки потім вона буде готова відповідати на запитання. Більше того, іноді ви можете отримати інформацію, запитати про яку ви б не здогадалися.
• Слід спланувати інтерв’ю наперед, зрозумівши, що саме ви хочете донести до читачів – експерти часто радять подумати, чи питання не виведе особу з рівноваги – наприклад, не варто напряму питати, що люди відчували під час тортур, як вони почуваються від необхідності вбивати під час війни чи які почуття спричинила смерть близьких людей.
• Співпереживання – навчіться відрізняти чужі страждання від ваших власних, співпереживайте особам, але не вдавайтеся до жалощів. Ваше основне завдання – дати особі можливість висловитися.
• Вчіться працювати з власними емоціями та стресом. Інтерв’ю з особами, які пережили обстріли чи бомбардування міста, втратили близьких чи отримали тяжкі поранення часто, є часто емоційно тяжкими для самого журналіста. Відновлюйтеся після таких інтерв’ю і не робіть затяжних марафонів – шкоди від таких розмов буде набагато більше, ніж користі.
• Не зосереджуйтеся лише на жертвах, висвітлюйте і позитивні моменти (наскільки це взагалі можливо в часи збройних конфліктів). Часто серед горя від збройного конфлікту є герої, яким вдалося врятувати інших від бомбардування, провести надскладну операцію тощо. Аби не перетворювати інформаційний простір на суцільний негатив, шукайте і приклади людських чеснот та доносьте це своїм аудиторіям.

У нагоді може стати видання ОБСЄ «Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації», де увага акцентується на роботі з групами постраждалих під час конфлікту, а також з внутрішньо переміщеними особами (https://cutt.ly/jAaaiZi).