Павло Бурдяк, аналітик напряму “Незалежні медіа”

Квантові технології вже перестали бути темою далекого майбутнього або лише глобальної технологічної гонки між США, Китаєм та Європою. Вони поступово переходять у площину практичної політики, зокрема у сферах кібербезпеки, захисту даних, критичної інфраструктури та економіки. 

Це не магія і не сюжет для наукової фантастики, а спосіб використати дивну поведінку частинок і закони квантової механіки у практичних цілях: десь рахувати швидше (квантові обчислення), десь вимірювати точніше (квантове сенсування), а десь передавати дані так, щоб їх не могли непомітно перехопити (квантові комунікації).

Європейський Союз і країни-члени уже вклали щонайменше €11 мільярдів у розвиток квантових технологій та постквантових стандартів безпеки. США, Велика Британія та Китай роблять те саме. 

Адже без цього держави ризикують опинитися перед новими кіберзагрозами: квантові обчислення потенційно здатні зламати значну частину сучасної криптографії, яка сьогодні захищає банки, державні реєстри, комунікації та критичну інфраструктуру.

Україна також може і повинна брати активну участь у розробці національних та європейських стандартів, захищати свою критичну інфраструктуру від квантових викликів та позиціонувати себе як інноваційного партнера у європейській квантовій екосистемі.

У цьому матеріалі ми не ставимо за мету доводити існування чи потенціал квантових технологій – про це вже написано в численних дослідженнях, зокрема й у матеріалах ЦЕДЕМ. Ми виходимо з припущення, що їх поява та поширення є неминучою реальністю, і зосереджуємося на іншому питанні: що має зробити Україна, щоб підготуватися до цього технологічного зсуву та інтегруватися у нову реальність.

Квантова архітектура Європейського Союзу: побудова цифрового суверенітету

За останні роки квантові технології в Європейському Союзі перестали бути нішевою темою для фізиків і стали частиною широкої політики цифрового суверенітету, економічної безпеки та технологічної конкурентоспроможності. Єврокомісія прогнозує, що до 2040 року глобальний сектор квантових технологій може перевищити €155 млрд і створити тисячі висококваліфікованих робочих місць у країнах ЄС. Для Брюсселя це сигнал: або Європа очолить другу квантову революцію, або вона знову опиниться в ролі користувача чужих технологій, намагаючись наздогнати США та Китай у гонці, де швидкість обчислень вимірюється вже не гігагерцами, а станами заплутаності.

Наразі Єврокомісія прямо описує квантові технології як сферу, де ЄС має наукову силу, але ризикує програти на етапі масштабування та комерціалізації – зокрема через фрагментацію ініціатив між державами-членами й дефіцит приватного капіталу.

Та щоб виправити ситуацію і закріпити за собою роль лідера у сфері розвитку квантових технологій, ЄС реалізовує низку великих програм та інвестицій. Як згадували вище, за останні п’ять років ЄС і держави-члени разом вклали понад €11 млрд у квантові технології.

Ключовим документом, що визначає сьогоднішній вектор ЄС у квантовій сфері, є Квантова стратегія (Quantum Europe Strategy), представлена Єврокомісією у липні 2025 року. Її мета – зробити Європейський Союз глобальним лідером у сфері квантових технологій до 2030 року, збудувавши стійку та суверенну квантову екосистему, здатну стимулювати розвиток стартапів, перетворювати наукові прориви на прикладні рішення і зміцнювати наукове лідерство Європи.

Після стратегії ЄС готує наступний крок – Квантовий акт ЄС (Quantum Act), який Комісія планує представити у другому кварталі 2026 року. 

Передбачається, що документ має посилити дослідження та інновації, масштабувати промислову спроможність, включно з пілотними лініями й дизайн-інфраструктурою, та зміцнити стійкість ланцюгів постачання й запровадити механізми управління (governance) у квантовій сфері.​

Брюссель закладав квантовий “фундамент” задовго до Квантової стратегії 2025 року та Квантового Акту 2026. Одним із центральних елементів була програма “Флагман квантових технологій” (Quantum Technologies Flagship), запущена у 2018-му як масштабна, довгострокова (більше десяти років) ініціатива з очікуваним бюджетом близько €1 млрд.

Мета програми – перевести європейські дослідження про квантові технології у практичну площину і знайти їм промислове/комерційне застосування, а також посилити співпрацю між університетами, індустрією та державним сектором. 

Паралельний напрям інфраструктурної політики ЄС – розгортання фізичних квантових систем у межах Європейського спільного підприємства з високопродуктивних обчислень (European High Performance Computing Joint Undertaking, EuroHPC JU).

Варто пам’ятати, що квантова політика ЄС – це не лише розвиток квантових комп’ютерів. Це також і побудова європейської інфраструктури захищених комунікацій у цифровому просторі із квантовим “шаром” безпеки. Для цього започаткували ініціативу Європейська інфраструктура квантової комунікації (European Quantum Communication Infrastructure, EuroQCI).

З 2019 до 2021 року всі 27 держав-членів підписали декларацію EuroQCI, погодившись спільно – разом із Єврокомісією та за технічної підтримки Європейського космічного агентства (ESA) – спроєктувати й розгорнути цю інфраструктуру.

Окремою віхою квантової політики ЄС є підготовка до моменту, коли квантові обчислення ставитимуть під загрозу класичні криптографічні алгоритми. Єврокомісія прямо називає квантові обчислення загрозою для криптографії, яка захищає конфіденційність і автентичність даних, та підкреслює: відповіддю має бути своєчасний, комплексний і скоординований перехід на постквантову криптографію (Post-Quantum Cryptography, PQC). З цією метою  у червні 2025 року ЄС затвердив Координовану дорожню карту щодо переходу до постквантової криптографії.

Комісія прямо вказує: усі держави-члени мають розпочати перехід на постквантову криптографію до кінця 2026 року, а захист критичної інфраструктури має бути переведений на постквантову криптографію “якнайшвидше”, але не пізніше кінця 2030 року. Це переводить тему квантових технологій з “чогось далекого у майбутньому” в режим державного планування “вже тут і зараз”: інвентаризація криптографії, план міграції, пріоритизація систем критичної інфраструктури та уніфікація підходів у державному секторі.

Квантовий “іспит” для України у контексті євроінтеграції

Для України, яка рухається шляхом вступу до ЄС, це означає просту річ: або ми допомагаємо розробляти і впроваджувати технічні та правові правила гри щодо квантових технологій уже зараз, або потім будемо дорого і болісно реагувати на квантові інциденти і нашвидкоруч “підганяти” свої системи під готові європейські стандарти. 

Чи має Україна практичні інструменти для “впливу на квантові політики ЄС”?

Національні регулятори можуть брати участь у публічних консультаціях ЄС та надсилати коментарі щодо свого бачення стандартів розвитку квантових технологій. Таким чином можна впливати на те, які саме пріоритети та вимоги закладатимуться в майбутні європейські політики й стандарти, ще до того, як вони стануть “обов’язковою реальністю” для ринку. Наприклад, Єврокомісія відкривала збір коментарів (call for evidence) для майбутнього EU Quantum Act і прямо запрошувала до участі органи влади, інфраструктурних операторів, бізнес, науку та організації зі стандартизації – тобто тих, хто потім і застосовуватиме практичні правила екосистеми. Окремо Єврокомісія проводить публічні консультації щодо європейської стандартизації як такої, і це теж канал, через який можна “підсвітити” позицію України або сектора.

Окрім цього, європейська квантова стратегія прямо показує економічну логіку – ЄС хоче, щоб квантова сфера стала індустрією, а не лише академічною темою, і визнає проблему нестачі приватного капіталу в європейських квантових компаніях. ЄС ставить мету суттєво збільшити частку глобального приватного фінансування квантових технологій. Для України це означає, що якщо ми хочемо, щоб українські стартапи та інженерні команди були “всередині” майбутніх ланцюгів доданої вартості, треба вчасно вбудовуватися в європейські проєкти, партнерства та рамки фінансування – інакше ми залишимося лише споживачами готових рішень.

Українські організації також можуть співпрацювати з європейськими партнерами задля участі у програмах Horizon Europe, Digital Europe Programme та інших, які виділяють кошти на проєкти з розвитку інфраструктури і прикладних цифрових спроможностей, зокрема квантових ініціатив.

Наступний важливий аспект (і, можливо, найпрактичніший для України вже зараз): квантовий порядок денний ЄС безпосередньо зачіпає технічні стандарти кібербезпеки у контексті переходу до постквантової криптографії (PQC). Для України це важливо щонайменше з трьох причин: 

• сумісність з європейськими технічними безпековими практиками. Чим ближче ми до спільного цифрового простору Європи, тим частіше українські державні системи, банки, оператори зв’язку, енергетика і оборонні структури мають обмінюватися даними, які повинні бути захищені на рівні очікуваних європейських стандартів постквантової криптографії. Відставання тут означає не тільки вразливість, а й потенційні бар’єри для інтеграції.
• тривалість переходу на нові стандарти. Перехід на нову криптографію зазвичай займає роки – і запізнення потім означатиме дорогий “аварійний” перехід.
• безпека даних. Особливо гостро це звучить в умовах війни. Українські дані і комунікації мають “довгий строк цінності”: розвіддані, персональні масиви, реєстри, документообіг, медичні записи, фінансові транзакції. Якщо противник збирає “класично” зашифровані дані сьогодні, він може намагатися дешифрувати їх завтра, коли квантові технології дозволять це зробити – і саме тому перехід до квантово-стійких механізмів шифрування має бути частиною загальної політики кіберстійкості, а не реакцією “після інциденту”. В цьому сенсі ЄС задає темп, під який Україні раціонально підлаштовуватися, щоб не залишитися з криптографічною спадщиною, яку потім доведеться ламати через коліно у найгірший момент.

Врешті-решт, людський капітал і освіта щодо квантових технологій стають не менш важливими, ніж “залізо”. ЄС у своїй квантовій стратегії окремо виділяє квантові навички як один із центральних напрямів політики. В Україні вже є приклади освітніх і наукових активностей у цій темі – зокрема, університетські ініціативи й публічні події, присвячені квантовим дослідженням та освіті. Але для євроінтеграційної логіки важливо, щоб це не залишалося набором ізольованих ініціатив. ЄС робить ставку на мережі, кластери й узгоджені програми підготовки кадрів, і саме в такий формат Україні доведеться “входити”, якщо ми хочемо бути сумісними з європейськими підходами.

Показово, що Україна вже починає заходити у європейську PQC-практику: у 2026–2028 роках РНБО та Київський авіаційний інститут візьмуть участь у проєкті QARC (Quantum-Resistant Cryptography in Practice), який під егідою Horizon Europe має тестувати й впроваджувати постквантову криптографію в реальних системах і середовищах.

Але участь в одному проєкті не замінює державної політики: без власних рамок, плану переходу та вимог до критичної інфраструктури Україна ризикує залишитися “пасажиром” у чужій системі, а не повноцінним гравцем із власними правилами.

Таким чином, Україна опиняється на своєрідному роздоріжжі. З одного боку, є формальні можливості для участі у публічних консультаціях та проєктах ЄС, є наукові кадри й перші освітні програми. З іншого – бракує системної державної уваги до квантових технологій: відсутня національна стратегія, регуляторний простір не адаптований до специфіки цієї сфери, а фінансування досліджень залишається фрагментованим. Досвід ЄС – де навіть найбільші країни визнали необхідність координації та спільних інвестицій – показує: поодинці цей технологічний перехід не виграти. Для України це означає, що починати потрібно вже зараз – з діалогу з партнерами, розробки стандартів і поступової побудови власної квантової компетенції як складової євроінтеграції.

Ці питання мають звучати вже сьогодні, у парламенті, в урядових інституціях, у корпоративному секторі та науково-дослідницькому середовищі,  а не тоді, коли квантові технології вже докорінно змінять глобальний технологічний ландшафт. 

Саме тому ми закликаємо державні інституції, наукову спільноту, бізнес і громадянське суспільство приділити квантовим технологіям системну увагу: розпочати публічну дискусію, формувати стратегічне бачення та поступово вибудовувати політики, які дозволять Україні не лише адаптуватися до нової технологічної реальності, а й стати її активним учасником.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи “Вступаємо в ЄС разом”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.