Данило Борухов, стажер напряму “Незалежні медіа” Центру демократії та верховенства права

Використання штучного інтелекту сьогодні постає одночасно як панацея і як потенційна загроза для сучасного суспільства. Сучасні системи штучного інтелекту та ШІ-агенти здатні за короткий час створювати матеріали, які для широкого кола осіб виглядають достовірними. Йдеться про різноманітний контент: від новинних стрічок, відео- та аудіоматеріалів до книг і навіть наукових статей, що безпосередньо впливають на формування світогляду людини та її розвиток.

У зв’язку з цим виникає важливе питання: як саме держави сьогодні ставляться до матеріалів, створених штучним інтелектом? Чи існує належне правове регулювання цієї сфери, чи, навпаки, у багатьох випадках спостерігається його відсутність або ігнорування?

За даними Тухіна Чакрабарті, професора інформатики в університеті Стоуні-Брук, серед більш ніж 14 тисяч книг, котрі автори опублікували на платформі Amazon, кожна п’ята написана з суттєвою участю штучного інтелекту. Тоді як неофіційно їх кількість може сягати десятків тисяч. Відомі випадки, коли автори за допомогою ШІ створюють повноцінну книгу лише за 6–8 годин і публікують десятки таких робіт протягом року. Також фіксуються випадки, коли  ШІ використовується для генерації наукових статей  із мінімальним залученням людини.

У контексті таких тенденцій більш актуальним стає питання: як держави регулюють контент, згенерований ШІ? Та хто володіє майновими правами на нього?

Підхід українського законодавства до авторства ШІ

Українське законодавство на сьогодні чітко визначає, що автором об’єкта інтелектуальної власності може бути виключно людина. Саме з фактом створення твору фізичною особою пов’язується виникнення особистих немайнових та майнових прав, а також можливість їх подальшого здійснення та захисту.

Такий підхід обумовлений тим, що штучний інтелект, незалежно від рівня його розвитку, поки що не визнається самостійним суб’єктом права і не може діяти без волевиявлення людини. Відповідно, результати його діяльності не можуть розглядатися як такі, що створені автономним «автором» у правовому розумінні.

Зокрема, Закон України “Про авторське право і суміжні права” у статті 1 прямо визначає, що автором є фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір. Водночас, оновлена редакція цього Закону, що набула чинності у 2023 році, частково модернізувала підходи до регулювання питань, пов’язаних із генеруванням контенту комп’ютерними програмами.

Таким чином, законодавець визнає можливість існування результатів, створених за допомогою штучного інтелекту, які мають економічну цінність, проте не відносить їх до об’єктів авторського права у класичному розумінні через відсутність людського авторства.

Аналогічна правова позиція закріплена і в Законі України “Про  охорону прав на винаходи і корисні моделі”, відповідно до якого винахідником може бути виключно людина, інтелектуальною та творчою діяльністю якої створено відповідний об’єкт.

Крім того, подібний підхід простежується і у сфері академічної доброчесності. Відповідно до статті 1 Закону України “Про академічну доброчесність”, автором академічного твору визнається фізична особа, яка власною працею створила відповідний твір або його частину.

Водночас законодавець уперше на нормативному рівні закріплює підходи до використання результатів, згенерованих штучним інтелектом, а також передбачає відповідальність за їх недоброчесне використання відопвідно до статті 29 Закону України “Про академічну доброчесність”. Зокрема, недоброчесним визнається оприлюднення текстів, зображень, моделей, даних чи інших результатів, створених за допомогою штучного інтелекту, як результатів власної академічної діяльності без належного зазначення цього факту в академічному творі або супровідних матеріалах.

Відповідні оновлені положення свідчать про поступове формування правових механізмів контролю за використанням штучного інтелекту в авторському та академічному середовищі, де ця проблема є найбільш чутливою.

У сучасних умовах розвитку технологій важливим є визначення правового статусу контенту, згенерованого за допомогою штучного інтелекту. Такий контент — це результат роботи комп’ютерних програм, які на основі алгоритмів і моделей машинного навчання генерують тексти, зображення, аудіо, відео та інші об’єкти.

Оновлене законодавство України, зокрема Закон України “Про авторське право і суміжні права”, умовно розмежовує два підходи до таких результатів.

Перший підхід – твір, створений людиною з використанням ШІ як інструменту. За наявності значного творчого внеску фізичної особи такий об’єкт може охоронятися авторським правом.

Другий підхід – об’єкти, згенеровані без творчої участі людини, а тому,  Відповідно до статті 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, вони визнаються неоригінальними та охороняються в межах спеціального правового режиму (sui generis).

Таким чином, законодавство України закріплює подвійний підхід: ШІ може використовуватися людиною як інструмент для творчості, однак результати його автономної генерації не визнаються творами у класичному розумінні авторського права.

Яскравим прикладом реалізації оновлених підходів є діяльність ІР офісу, який здійснив реєстрацію авторського права на твори із використанням ШІ (зокрема, збірка “Великодні листівки”). Це підтверджує, що охорона надається за наявності творчого внеску людини, тоді як автономно згенеровані об’єкти підпадають під режим sui generis.

Джерело: nipo.gov.ua

Водночас в Україні триває активний процес гармонізації законодавства з правом Європейського Союзу у зв’язку зі статусом України як країни-кандидата на вступ до ЄС. Обговорюються зміни, пов’язані з правовим регулюванням використання штучного інтелекту, зокрема щодо визначення правового режиму результатів, створених за його участю.

Постають питання: де проходить межа між творчим внеском людини та генерацією ШІ? Хто є суб’єктом прав на такі результати? Чи потребує чинне законодавство подальшого вдосконалення? Відповіді на ці питання доцільно шукати у зарубіжній правовій практиці.

Як це регулюється за кордоном?

Найбільш важливою та близькою для українського законодавства є законодавча та судова практика Європейського Союзу. Відповідно до прийнятих у ЄС підходів, автором може бути виключно фізична особа, а ключовою умовою охорони є наявність людського творчого внеску.

Так, у сфері авторського права застосовуються положення Directive (EU) 2019/790, відповідно до яких охороні підлягають лише результати, які є проявом інтелектуальної творчості людини. Це означає, що контент, згенерований  автономно штучним інтелектом, як правило, не визнається об’єктом авторського права.

Таким чином, підхід ЄС є антропоцентричним: штучний інтелект розглядається як інструмент, а не суб’єкт права, а правова охорона залежить від рівня участі людини у створенні результату.

Станом на сьогодні новітня практика Суду справедливості ЄС не містить рішень, які б безпосередньо вирішували питання авторства штучного інтелекту. Водночас зберігається підхід, сформований у попередніх справах (C-5/08 Infopaq International A/S v Danske Dagbaldes Forening, Eva-Maria Painer v Standard Verlags GmbH, Axel Springer AG, Süddeutsche Zeitung GmbH, Like Company v. Google Ireland (Case C-250/25)), відповідно до якого авторське право пов’язується виключно з інтелектуальною творчістю людини, тоді як сучасні спори у сфері ШІ здебільшого стосуються використання об’єктів авторського права для навчання моделей, а не визнання ШІ автором.

На сьогодні країни ЄС зосереджені радше не на визнанні штучного інтелекту автором, а на захисті прав людини-автора у процесі створення та використання ШІ-контенту. У справі GEMA v. OpenAI (Німеччина) порушується питання відтворення захищених текстів у результатах генерації. Крім того, європейські видавці та медіа ініціюють спори щодо використання їхніх матеріалів для навчання моделей штучного інтелекту без відповідного дозволу.

Джерело: ComputerBild

Велика Британія демонструє дещо відмінний підхід до регулювання використання штучного інтелекту, зокрема у питанні навчання моделей на основі об’єктів, захищених авторським правом. Так, у справі Getty Images v. Stability AI Високий суд Англії дійшов висновку, що модель Stable Diffusion не містить прямих відтворень фотографій Getty Images, а отже, відсутні підстави для визнання порушення авторських прав у такому вигляді (аналогічний судовий процес триває і у США). Це рішення розглядається як одне з найбільш значущих у сфері взаємодії штучного інтелекту та авторського права, оскільки воно впливає на формування підходів до оцінки використання захищених творів при навчанні ШІ.

Водночас британське законодавство містить окремий підхід до визначення авторства. Зокрема, розділ 9(3) Copyright, Designs and Patents Act передбачає: якщо твір згенеровано компʼютером, автором вважається особа, яка здійснила необхідні заходи для його створення. Попри це, базовий принцип зберігається: штучний інтелект не визнається самостійним автором, а правове значення має саме людський творчий внесок у створення результату.

Цікавим прикладом є Японія яка об’єднує два різних підходи. Відповідно до Copyright Act of Japan, авторське право виникає лише щодо творів, які є результатом творчої діяльності людини, що виключає можливість визнання штучного інтелекту автором.

Водночас японське законодавство містить спеціальні положення щодо використання творів для навчання штучного інтелекту. Зокрема, стаття 30-4 дозволяє використання об’єктів авторського права для аналізу даних (у тому числі для машинного навчання) без згоди правовласника за умови, що це не спрямовано на безпосереднє отримання вигоди від самого твору.

Таким чином, Японія поєднує два підходи: з одного боку, чітко зберігає принцип людського авторства, а з іншого – створює сприятливі умови для розвитку штучного інтелекту через розширення можливостей використання даних. Ці підходи дають базу для розвитку компаній які займаються створення систем штучного інтелекту. 

Водночас у США, де зосереджено значну кількість компаній, що здійснюють розробки у сфері штучного інтелекту, зберігається консервативний підхід до питання авторства. Судова практика підтверджує, що твори, створені без участі людини, не підлягають авторсько-правовій охороні. Зокрема, Верховний суд США відмовився переглядати справу щодо визнання авторських прав на твори, згенеровані штучним інтелектом, фактично залишивши чинною позицію про необхідність людського авторства.

Аналогічний підхід підтримується і на рівні державних органів. Патентне відомство США у своїх роз’ясненнях наголошує, що штучний інтелект слід розглядати як інструмент, подібний до технічного засобу, тоді як автором або винахідником залишається особа, яка його використовує. Також Бюро авторських прав США зазначає, що реєстрації підлягають лише ті твори, які є результатом творчої діяльності людини.

Водночас окремі дослідники висловлюють занепокоєння, що надмірно консервативний підхід може стримувати розвиток індустрії штучного інтелекту у сфері творчості. Показовою є справа Zarya of the Dawn, де Бюро авторських прав США переглянуло реєстрацію графічної новели та визнало охорону лише за текстом і структурою, створеними людиною, відмовивши щодо зображень, згенерованих Midjourney.

Джерело: Nixon Peabody

Відомство вказало, що користувач не здійснював вирішального творчого контролю над створенням зображень. Відповідно це підтверджує подальший консервативний підхід США: авторське право надається виключно результатам людської творчості, тоді як ШІ розглядається лише як інструмент.

Як залишитись автором у цифрову епоху: та не стати частиною алгоритму?

Можна дійти висновку, що як українське законодавство, так і підходи зарубіжних країн сходяться у ключовому питанні: штучний інтелект не може визнаватися автором твору. Безсумнівно, штучний інтелект розглядається виключно як інструмент і не може бути ані автором, ані співавтором у будь-якій сфері.

Водночас найбільш актуальним залишається питання захисту прав автора у випадках використання його творів для навчання систем штучного інтелекту, а також збереження авторського статусу при використанні таких технологій. Зокрема, виникають практичні питання: чи втрачає особа статус автора, якщо використовує ШІ для редагування тексту, створення зображень або доповнення власного матеріалу?

Ці питання сьогодні перебувають у центрі уваги науковців, авторів, юристів та представників креативних індустрій. Водночас, використання штучного інтелекту у творчій діяльності породжує дискусії щодо збереження авторського статусу та обсягу людського внеску. У зв’язку з цим, з метою етичного та правового використання ШІ, творцям у різних сферах доцільно дотримуватися таких рекомендацій.

По-перше, забезпечувати наявність власного творчого внеску у створення результату, зокрема формувати концепцію, структуру та здійснювати редагування кінцевого продукту, а також нести відповідальність за результат.

По-друге, використовувати штучний інтелект виключно як допоміжний інструмент, а не як автономного “творця” контенту, перевіряти згенерований контент на достовірність.

По-третє, фіксувати процес створення твору (чернетки, правки, проміжні версії), що може підтвердити наявність людського авторства у разі виникнення спору.

По-четверте, у випадках використання ШІ у наукових або публічних роботах доцільно прямо зазначати факт його використання з метою дотримання принципів доброчесності.

По-п’яте, уникати повного копіювання або використання результатів, згенерованих ШІ без змін, оскільки це може виключати наявність творчого внеску.

Таким чином, штучний інтелект слід розглядати як інструмент у творчому процесі, тоді як авторське право зберігає людиноцентричний характер. Відповідно, саме людина несе відповідальність за створений твір, зокрема за власний внесок, використання результатів, згенерованих ШІ, а також за наслідки їх використання.