Інформаційна безпека є невіддільною складовою національної безпеки України, особливо в умовах російської агресії.
Стратегія інформаційної безпеки України (далі — Стратегія), ухвалена у грудні 2021-го (ще до повномасштабного вторгнення), була розрахована на період до 2025 року. Вона окреслила сім стратегічних цілей: від протидії дезінформації до реінтеграції тимчасово окупованих територій і розвитку стратегічних комунікацій. План заходів з її реалізації ухвалили у 2023 році, що дало змогу частково врахувати нову безпекову ситуацію на рівні конкретних заходів — однак саму Стратегію, її оцінку загроз і закладену в ній логіку відтоді змістовно не переглядали. Оскільки термін реалізації Стратегії добіг кінця, виникає питання: наскільки за цей час вдалося наблизитися до інформаційної стійкості, яку документ мав забезпечити?
Ми вирішили подивитися, що насправді відбувалося за сімома цілями, визначеними Стратегією, в умовах повномасштабної війни і зміни безпекового середовища: де держава змогла вибудувати систему, а де — радше окремі ініціативи. Оцінка будувалася на аналізі щорічних офіційних звітів про виконання плану заходів з реалізації Стратегії.
Далі ми розглянемо кожну з семи стратегічних цілей, щоб визначити, де вдалося втілити конкретні й вимірювані результати, а де є простір для вдосконалення.
Стратегічна ціль 1. Протидія дезінформації та інформаційним операціям
Реалізація цілі характеризувалася переважанням процесних заходів: моніторингу українського та іноземного інформаційного простору, підготовки аналітичних матеріалів і рекомендацій для органів влади, формування контрнаративів та міжвідомчої взаємодії. Звіти підтверджують функціонування розгалуженої системи реагування, до якої були залучені Центр протидії дезінформації при РНБО, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, СБУ, Міноборони, МВС, СЗР, МЗС, Держспецзв’язку та інші органи.
Поряд із процесними показниками зафіксовано конкретні кількісні результати. Так, у 2025 році Держспецзв’язку видала 276 розпоряджень про обмеження доступу до 34 225 інтернет-ресурсів з метою протидії шкідливому контенту; СБУ заблокувала 8 ботоферм, зареєструвала 1039 кримінальних проваджень за статтями про державну зраду, колабораційну діяльність та агресивну пропаганду, і повідомила про підозру 889 ворожим інтернет-агітаторам; Національна рада внесла до Переліку медіасервісів держави-агресора 29 нових сервісів; до переліку заборонених видань було включено 13 книг. Отже, реалізація цілі включала не лише інформаційно-аналітичну, а й правоохоронну, санкційну та технічну складові.
Окремим важливим напрямом реалізації цілі стала протидія російським інформаційним впливам у закордонному інформаційному просторі. У 2024 році МЗС розробило окремі комунікаційні стратегії для Африки та Латинської Америки, організувало три престури для медіа цих регіонів, за результатами яких було опубліковано понад 200 оригінальних матеріалів, та забезпечило роботу України в міжнародних форматах співпраці у сфері стратегічних комунікацій. У 2025 році МЗС провело понад 15 комунікаційних кампаній із сукупним охопленням понад 150 млн, організувало чотири престури для 32 представників медіа з 18 країн Африки та Латинської Америки, а кампанія, спрямована на роботу з аудиторіями Глобального Півдня, забезпечила понад 1,5 млрд цифрових контактів. Платформа Ukraine.ua досягла охоплення понад 384 млн, а її постійна аудиторія перевищила 4 млн користувачів. Тому позитивним результатом слід вважати формування міжнародного напряму протидії дезінформації.
Водночас наведені показники характеризують переважно обсяг діяльності або її безпосередній результат, але не дають змоги встановити якісний вплив заходів на стійкість суспільства чи масштаб інформаційних операцій. Переважна частина звітності містить інформацію про кількість проведених заходів, підготовлених аналітичних матеріалів чи інформаційних продуктів без подальшої оцінки їхнього впливу.
Крім того, аналіз матеріалів за 2023 рік свідчить про повторне використання однакових описів діяльності Центру стратегічних комунікацій у межах різних завдань Мінкульту, що ускладнює визначення внеску окремих заходів у досягнення стратегічної цілі.
Окремої уваги також потребує завдання щодо посилення відповідальності за поширення дезінформації, виконання якого обґрунтовується законодавчими змінами, прийнятими ще до початку звітного періоду, що не дозволяє розглядати їх як результат реалізації Плану заходів.
Стратегічна ціль 2. Забезпечення всебічного розвитку української культури та утвердження української громадянської ідентичності
Стратегічна ціль 2 виходить із розуміння культури як ціннісної основи консолідації українського суспільства та утвердження громадянської ідентичності. Для її досягнення Стратегія передбачає розвиток української мови та національного культурного продукту, зміцнення суспільної консолідації, підтримку мов національних меншин і корінних народів, збереження зв’язків із закордонними українцями, залучення ветеранів до формування громадянської ідентичності та підвищення довіри до державних інституцій. План заходів деталізував ці напрями значну кількість різнорідних заходів — від інформаційних кампаній та виробництва культурного контенту до підтримки кінематографа, книговидання, історичної пам’яті й комунікації з українцями за кордоном.
Помітні результати були досягнуті у сферах української мови, кінематографа та книговидання. У 2024 році було профінансовано виробництво 13 телефільмів і серіалів патріотичного спрямування, проведено конкурсний відбір, за результатами якого визначено 92 кінопроєкти-переможці, а програма Translate Ukraine підтримала 47 перекладацьких проєктів творів українських авторів іноземними мовами. У 2025 році завершено виробництво 4 телефільмів і 6 серіалів, 9 фільмам підтверджено статус спільного виробництва за Європейською конвенцією про спільне кінематографічне виробництво, до Державного реєстру фільмів внесено 2040 назв фільмів і серіалів, а 250 аудіовізуальним творам надано статус національного. Національний тур «Кіно заради Перемоги!» охопив 538 населених пунктів і військових частин, у яких відбулося 2715 показів. Український інститут книги підтримав 75 перекладацьких проєктів 24 мовами. Ці показники засвідчують значний обсяг підтримки та поширення українського культурного продукту, хоча внесення творів до реєстру або надання їм певного статусу є передусім адміністративними результатами і самі по собі не доводять розширення виробництва чи аудиторії українського кіно.
Окремим напрямом стало утвердження мовної та історичної складових громадянської ідентичності. У 2025 році було виготовлено 60 мовно-просвітницьких відеороликів, проведено Тиждень української мови з понад 250 заходами, загальнонаціональний радіодиктант та інші інформаційні й освітні ініціативи. У сфері історичної пам’яті проводилися виставки, публічні дискусії та тренінги для освітян, присвячені українській історії, визвольному руху та сучасній російсько-українській війні. Кабінет Міністрів затвердив правопис кримськотатарської мови, а освітню платформу BÜLBÜL доповнено новими матеріалами для вивчення кримськотатарської мови дітьми. На відміну від разових інформаційних продуктів, затвердження правопису створило нормативне підґрунтя для послідовного використання кримськотатарської мови у сфері освіти, книговидання та цифрових ресурсів.
Разом із тим оцінка досягнення стратегічної мети щодо зміцнення громадянської ідентичності суттєво ускладнюється через відсутність індикаторів, які б дозволяли виміряти зміни суспільних установок, рівня згуртованості чи сприйняття національної ідентичності.
Переважна більшість заходів оцінюється через кількість виробленого контенту, проведених фестивалів, презентацій, виставок або інформаційних кампаній, тоді як їхній суспільний ефект недостатньою мірою проаналізований. Наприклад, така ситуація виникає із завданням підвищення довіри до державних інституцій: кількість публікацій про героїзм військовослужбовців не дозволяє встановити, чи змінився рівень суспільної довіри до відповідних органів.
Виконання окремих заходів залишилося неповним. Зокрема, у 2025 році через бюджетні обмеження не проводилися конкурсні відбори кінопроєктів для формування програм створення та розповсюдження національних фільмів, хоча План передбачав їх проведення.
Додатковим фактором є розподіл відповідальності між значною кількістю виконавців — Мінкультом, Держкіно, Українським інститутом національної пам’яті, Мінветеранів, Міноборони, НСТУ та іншими інституціями — без використання єдиної системи результативних показників. Крім того, окремі заходи визначені як виконані, хоча їх основна реалізація або поширення результатів передбачені вже після завершення звітного періоду, що обмежує можливість їх врахування під час оцінки фактичного впливу.
Стратегічна ціль 3. Підвищення рівня медіакультури та медіаграмотності суспільства
Порівняно з більшістю інших стратегічних цілей цей напрям характеризувався наявністю більш розвинених інструментів дослідження стану медіаграмотності та можливістю відстежувати його зміни у часі. Водночас сама ціль була сформульована ширше за просвітницьку роботу з населенням. Стратегія поєднала підвищення медіаграмотності зі створенням сприятливих умов для діяльності медіа, професійною підготовкою медіафахівців, удосконаленням законодавства про рекламу та розвитком соціально відповідального медіасередовища План заходів відповідно охопив просвітницькі кампанії, навчання школярів, освітян, державних службовців і військовослужбовців, підготовку медіафахівців, а також нормативні та професійні механізми розвитку медіасередовища.
Одним із ключових елементів реалізації цілі став Національний проєкт із медіаграмотності «Фільтр». У його межах проводилися Національний тест із медіаграмотності, Всеукраїнський урок медіаграмотності спільно з МОН, конкурс учнівських відеосюжетів «Репортер 2025», тематичні конференції та інші просвітницькі заходи. У 2025 році було розроблено Дорожню карту розвитку проєкту та концептуальну записку щодо інтеграції ШІ-грамотності як складової медіаграмотності. Важливим аналітичним інструментом стало п’яте щорічне дослідження «Індекс медіаграмотності українців 2020–2024», проведене ГО «Детектор медіа» та презентоване спільно з «Фільтром». Окремі дослідження охопили також освітян, представників органів влади та медіапрацівників, що дозволяє порівнювати стан медіаграмотності різних суспільних груп.
Водночас масштаб реалізованих заходів поки що не повною мірою відповідає стратегічному рівню поставленої цілі. Значна частина освітніх активностей має локальний або проєктний характер і реалізується переважно за участі міжнародних партнерів та громадських організацій, тоді як системне охоплення населення або інтеграція відповідних практик у загальнодержавну систему освіти залишаються недостатньо підтвердженими.
Крім того, до складу цілі включено окремі заходи, пов’язані із розвитком нормативно-правового регулювання медіасфери, механізмами співрегулювання та проведенням громадських консультацій, які лише опосередковано стосуються підвищення медіаграмотності населення. Звіт не пояснює, яким чином ці результати сприяли підвищенню медіакультури або медіаграмотності.
Стратегічна ціль 4. Забезпечення інформаційних прав, свободи вираження поглядів, захисту приватності та прав журналістів
Аналіз практичної реалізації Стратегічної цілі 4 свідчить про наявність глибоких структурних розривів між правовими деклараціями та операційною дійсністю. Ця ціль є унікальним демократичним запобіжником Стратегії інформаційної безпеки України, оскільки декларує обов’язок держави забезпечувати права особи на збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу поглядів, захист приватності, гарантування безпеки журналістів та протидію незаконному контенту.
Хоча інформаційна сфера в умовах загроз національній безпеці може ставати простором посилених регуляторних обмежень, європейська інтеграція та міжнародні зобовʼязання України вимагають неухильного дотримання основоположних прав людини. Безпека медіапростору досягається не лише обмеженням небезпечної інформаційної діяльності, а й забезпеченням правової визначеності, захистом незалежних медіа та доступом громадян до суспільно значущої інформації.
Безпековий контекст повномасштабної війни загострив проблеми у сфері доступу до публічної інформації. У 2024 році реалізація відповідного напряму охоплювала супроводження законопроєктів, моніторинг інформаційного наповнення вебсайтів органів виконавчої влади, методичну допомогу розпорядникам інформації та проведення тренінгів щодо доступу до інформації під час війни. У 2025 році було посилено відкритість парламентських комітетів та органів місцевого самоврядування, а також відновлено прямі трансляції відкритих пленарних засідань Верховної Ради
Водночас звітність не містить систематизованих відомостей про кількість необґрунтованих відмов, дотримання розпорядниками трискладового тесту, строки надання відповідей або ефективність механізмів оскарження. Тому вона дозволяє оцінити проведену нормативну й організаційну роботу, але не фактичний стан реалізації права на доступ до інформації.
На практиці безпековий контекст повномасштабної війни виявив системну кризу правозастосування. Масове безпідставне обмеження доступу до інформації продовжує виявляється у тому, що розпорядники публічної інформації на місцях системно використовують безпековий контекст воєнного стану як універсальну аргументацію для відмов у наданні інформації. При цьому рішення часто ґрунтуються на суб’єктивних чинниках, ігноручи відповідність трискладовому тесту, що призводить до порушення принципу юридичної визначеності.
Повномасштабне вторгнення зумовило безпрецедентні виклики для реалізації групи Стратегічної цілі 4, суттєво посиливши загрози для безпеки журналістів. Зокрема, критично зросли ризики фізичної небезпеки під час роботи в зоні бойових дій, інтенсифікувалися кібератаки, а також почастішали випадки переслідувань через висвітлення “чутливого” контенту.
Практика використання SLAPP-позовів як інструменту юридичного й фінансового тиску на журналістів-розслідувачів та громадських діячів залишалася поза текстом чинної Стратегії, проте наразі цей трек став наріжним каменем євроінтеграційних зобов’язань України у межах реформ за Кластером 1 “Fundamentals” та офіційно закріплений у Дорожній карті з питань верховенства права. Гармонізація національного законодавства вимагає імплементації Директиви (ЄС) 2024/1069 (Anti-SLAPP Directive) шляхом запровадження до процесуальних кодексів дієвих запобіжників: механізму раннього відхилення завідомо безпідставних позовів, покладення судових витрат на позивача, який зловживає процесуальними правами, а також застосування компенсацій та стримувальних штрафів. Наразі робоча група вже підготувала законодавчий пакет, провела публічні консультації та доопрацювала проєкти законів з урахуванням отриманих пропозицій, і зважаючи на встановлений Дорожньою картою чіткий строк виконання (IV квартал 2026 року), критично важливим є динамічний перехід до їх безпосередньої реєстрації та ухвалення комплексних змін.
Щодо протидії поширенню незаконного контенту, основною проблемою є те, що цей напрям, хоча й прямо закріплений у цілі 4 Стратегії, фактично не був операціоналізований у Плані заходів. Для нього не визначено окремих заходів, відповідальних органів або показників виконання. Наявні механізми державного реагування, зокрема точкові звернення до Meta, Google і TikTok для видалення окремих категорій контенту та обмеження доступу до окремих інтернет-ресурсів, не утворюють цілісної системи врядування. Стратегія і План не розмежовують незаконний контент, що порушує норми права, та шкідливий, але правомірний контент, а також не встановлюють процедур обґрунтування вимог про обмеження контенту, повідомлення користувачів, оскарження рішень і контролю за діяльністю компетентних органів.
Стратегічна ціль 5. Інформаційна реінтеграція громадян України, які проживають на тимчасово окупованих та прилеглих до них територіях
Стратегічна ціль 5 спрямована на інформаційну реінтеграцію громадян України, які проживають на тимчасово окупованих і прилеглих до них територіях, до загальноукраїнського інформаційного простору, а також на відновлення їхнього права на інформацію, необхідну для підтримання зв’язку з Україною. Така спрямованість логічно відповідає загальній меті Стратегії, яка пов’язує інформаційну безпеку із захистом територіальної цілісності, державного суверенітету та прав і свобод людини.
Водночас зміст цілі є значно ширшим за її назву. Її дванадцять завдань охоплюють щонайменше чотири взаємопов’язані напрями: забезпечення доступу до українського телерадіомовлення та іншої інформації; створення і поширення українського інформаційного продукту; комунікацію із громадянами на тимчасово окупованих територіях; міжнародне утвердження позиції України щодо статусу окупованих територій і протидію російським наративам.
Окремі завдання сформульовано через складно вимірювані зміни у сприйнятті, зокрема «зміцнення почуття спільності» та формування розуміння «безальтернативності відновлення територіальної цілісності України». Показово також, що поняття «інформаційна реінтеграція», яке дало назву цілі, не визначене в розділі Стратегії про вживані терміни.
Між Стратегією і Планом заходів також існує змістовний розрив. Стратегія передбачає дванадцять завдань, тоді як План операціоналізує одинадцять завдань під номерами 28–38. Зокрема, окреме завдання щодо формування у громадян на тимчасово окупованих територіях розуміння майбутнього цих територій у складі України, відсутності сприйняття деокупації як загрози та можливостей, які надає Україна, не отримало самостійного заходу, виконавців, строків та індикаторів. Хоча окремі його елементи частково перетинаються із завданням 38 Плану, останнє орієнтоване передусім на підтримку відновлення територіальної цілісності громадянами України загалом і не охоплює повністю спеціальну комунікацію з населенням окупованих територій.
Найбільш конкретні результати виконання стосувалися інформаційної інфраструктури. У 2025 році Національна рада ухвалила 72 рішення про надання дозволів на тимчасове мовлення; станом на кінець року чинними залишалися 145 таких дозволів. Відновлювалися та вводилися в експлуатацію радіотелевізійні станції у Чернігівській, Сумській, Харківській і Херсонській областях, а у прикордонних громадах дев’яти областей перерозподілялися термінали Starlink для підтримання доступу до інтернету. Ці результати свідчать про спроможність держави підтримувати інформаційну інфраструктуру в умовах обстрілів. Водночас кількість дозволів, передавачів і терміналів не показує, яка частина населення тимчасово окупованих територій фактично отримала стабільний доступ до українських джерел інформації та наскільки українське мовлення здатне конкурувати з російським інформаційним середовищем.
Значною за обсягом була й інформаційна діяльність Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим та Центру протидії дезінформації. У 2025 році Представництво підготувало 45 щотижневих оперативних зведень і 45 Weekly updates про ситуацію в тимчасово окупованому Криму, 40 публікацій у рубриці «Спротив» та 20 матеріалів циклу «Обличчя спротиву». Ці показники засвідчують систематичність виробництва контенту, але характеризують переважно обсяг діяльності. Англомовні матеріали орієнтовані насамперед на закордонну аудиторію, тому не можуть самі по собі підтверджувати інформаційну реінтеграцію громадян на окупованих територіях. У звіті бракує даних про охоплення таких громадян, доступність матеріалів в умовах російських блокувань та рівень довіри до них.
Міжнародна діяльність дала змішані результати. Україна домоглася недопущення Росії до низки міжнародних органів, але у 2025 році Міжнародний паралімпійський комітет поновив членство паралімпійських комітетів Росії та Білорусі, попри протести України, 34 держав і Європейської комісії. Це демонструє обмеженість впливу дипломатичних заходів на рішення автономних міжнародних спортивних організацій.
Таким чином, реалізація стратегічної цілі 5 характеризувалася значним обсягом інфраструктурної, інформаційної та дипломатичної діяльності. Найбільш предметними були результати у сфері підтримання мовлення та інформаційної інфраструктури. Водночас система моніторингу переважно фіксувала здійснені дії, а не їхній вплив на цільову аудиторію. Через це наявні звіти не дають достатніх підстав визначити, наскільки громадяни на тимчасово окупованих територіях фактично отримали стабільніший доступ до української інформації, безпечні канали зв’язку з державою та інформаційний продукт, якому вони довіряють.
Стратегічна ціль 6. Створення ефективної системи стратегічних комунікацій
Стратегічна ціль 6 охопила основні складові стратегічних комунікацій: кризове і післякризове реагування, узгодження позицій органів влади за принципом «єдиного голосу», професійну підготовку, взаємодію з медіа, іномовлення та просування українських наративів за кордоном. Однак План заходів розклав цю ціль на окремі завдання та види діяльності, не визначивши належним чином архітектуру їх поєднання, обов’язкові процедури горизонтальної взаємодії та критерії, за якими систему можна було б вважати сформованою.
На рівні окремих інструментів було досягнуто помітних результатів. Найбільш розвиненими стали професійна підготовка та секторальна координація. У 2025 році НАДС погодило 13 програм підвищення кваліфікації зі стратегічних комунікацій, навчання за якими пройшли 9349 осіб. Школа стратегічних комунікацій ЦСКІБ провела шість триденних тренінгів для представників обласних військових адміністрацій, а МЗС організувало курс із цифрових комунікацій для 136 дипломатів. Міноборони забезпечувало роботу міжвідомчої координаційної групи та щотижневих синхронізаційних нарад, тоді як МВС провело два очні засідання і понад 40 щотижневих онлайн-нарад координаційної групи та розробило понад 25 комунікаційних рамок і меседжбоксів. Ці дані підтверджують, що в окремих секторах були створені працездатні механізми підготовки кадрів і погодження повідомлень.
Помітні кількісні результати отримано також у сфері іномовлення та міжнародних комунікацій. У 2025 році ДП «Мультимедійна платформа іномовлення України» виробило понад 1153 години оригінального іншомовного контенту, запустило 30 програм і два нові мовні напрями — UATV.Deutsch та UATV.Türkçe. Телеканал «FREEДОМ» поширювався через шість супутників і був представлений у мережах понад 900 операторів у 44 державах та на 22 ОТТ-платформах. Ресурси МЗС забезпечили понад 709 млн цифрових контактів, а кампанія «Tackling Russian Disinformation», орієнтована на африканські аудиторії, отримала понад 1,5 млрд показів. Отже, окремі компоненти стратегічних комунікацій досягли помітного масштабу.
Водночас ці механізми не були повністю інтегровані в єдину систему. Як показано в розділі про архітектуру й координацію, відповідальність упродовж реалізації Стратегії залишалася розподіленою між кількома органами, а зміни їхніх повноважень не супроводжувалися формуванням сталого загальнодержавного механізму горизонтальної взаємодії. Офіційний звіт за 2025 рік визнає недостатню інтегрованість кризових комунікацій, відсутність єдиної державної системи кризового реагування та швидкого міжвідомчого обміну аналітичними даними. У ньому також зафіксовано недостатній рівень горизонтальної координації, нерівномірність регіональних спроможностей і нестачу кваліфікованих кадрів у сфері стратегічних комунікацій і моніторингу інформаційних загроз.
Цей висновок підтвердила друга експертна дискусія, організована ЦЕДЕМ за підтримки Страткому. Її учасники зазначили, що практична реалізація відбувалася переважно через відомчі механізми, окремі проєкти та ініціативи, частина яких залежала від персональної ініціативи посадових осіб або підтримки міжнародних партнерів. Це сприяло появі результативних практик, але не забезпечило їх інституційної сталості та інтеграції. Серед експертів не було повної згоди щодо необхідності створення нового спеціалізованого органу, однак вони погоджувалися з потребою єдиного центру координації та стратегічного управління.
Нарешті, звітність недостатньо доводить вплив реалізованих заходів. Кількість учасників навчань не показує, як набуті навички змінили якість роботи органів влади; кількість нарад і меседжбоксів — чи зменшилася суперечливість державних повідомлень; технічне поширення іномовлення — розмір і характеристики фактичної аудиторії; цифрові покази — зміну її знань або ставлення. Аналогічно, передання у 2023 році посольствам у Нігерії, Марокко та В’єтнамі 559 одиниць продукції з брендом Ukraine NOW підтверджує виконання дії, але не вимірює їхній внесок у впізнаваність України. Експерти також звернули увагу на недостатньо розвинену систему дистрибуції та відсутність постійної, прогнозованої й інституціоналізованої взаємодії з медіа як самостійними партнерами держави.
Отже, реалізація цілі 6 забезпечила формування низки працездатних секторальних механізмів, однак не завершила їх об’єднання в єдину інституційно сталу систему. Її основним результатом стали функціональні елементи стратегічних комунікацій за незавершеної архітектури та недостатньо розвинених механізмів вимірювання впливу на визначені аудиторії.
Стратегічна ціль 7. Розвиток інформаційного суспільства та підвищення рівня культури діалогу
Стратегічна ціль 7 поєднала два напрями: розвиток інформаційної інфраструктури та формування культури суспільного діалогу. План заходів передбачав розбудову цифрової мережі мовлення, підтримку суспільного мовника, розвиток контенту для дітей і мовлення територіальних громад, використання інноваційних технологій та проведення громадських обговорень.
Відчутного прогресу досягнуто в розвитку інфраструктури мовлення. У 2023 році було забезпечено побудову загальнонаціональної цифрової багатоканальної телемережі МХ-7. Станом на кінець 2025 року вона налічувала 167 передавачів і, за офіційними даними, охоплювала понад 90% території України. Суспільний мовник також мав 47 дозволів на тимчасове мовлення у 34 прикордонних і прифронтових населених пунктах. Отже, МХ-7 є одним із найбільш помітних результатів виконання Стратегії. Водночас територіальне покриття характеризує технічну доступність сигналу, але не доводить, що український контент стабільно отримують усі відповідні аудиторії.
Значно повільніше просувалося створення системи мовлення територіальних громад. План визначив індикатором лише проведення заходів із методичної допомоги, не встановивши очікуваної кількості реорганізованих мовників або строків завершення реформи. У 2025 році Національна рада провела 129 зустрічей з органами місцевого самоврядування щодо реорганізації комунальних телерадіоорганізацій у публічні аудіовізуальні медіа відповідно до Закону «Про медіа». Але за підсумками 2025 року завершили реорганізацію лише п’ять компаній. Це не означає, що проведені зустрічі були безрезультатними. Проте їх кількість відображає активність Національної ради, тоді як п’ять завершених реорганізацій значно точніше характеризують фактичний поступ реформи. Таким чином, обраний у Плані індикатор не дозволяє належно оцінити досягнення поставленої мети — формування дієвої системи місцевого публічного мовлення.
Не було виконано й захід щодо створення спеціального фонду для фінансування виробництва дитячих фільмів. Звіт за 2023 рік прямо підтверджує, що фонд не створено, а звітність за 2024–2025 роки не містить відомостей про його подальше формування. Водночас це не означає повної відсутності дитячого контенту: Суспільне розвивало проєкти для дітей і підлітків, а у 2025 році запустило медіасервіс «БРОБАКС» для дошкільної аудиторії. Отже, протягом строку реалізації Стратегії окремі дитячі продукти створювалися, однак передбачений Планом постійний механізм їх системного фінансування сформовано не було.
Найменш визначеним компонентом цілі залишилося підвищення культури діалогу. У 2025 році державні органи проводили публічні консультації та засідання громадських рад. Зокрема, МВС провело 20 публічних консультацій, МЗС — три засідання громадської ради, ДПСУ — два. Проте звітність не показує, наскільки представницьким було коло учасників та як консультації вплинули на ухвалені рішення. Тому головною проблемою є відсутність чіткого визначення культури діалогу та якісних показників, які дозволяли б оцінити її розвиток.
Загалом виконання цілі 7 було нерівномірним. Її технологічна складова дала предметний результат у вигляді розбудованої мережі МХ-7 та розширення мовлення у прикордонних і прифронтових районах. Натомість реформа мовлення територіальних громад просувалася повільно, спеціальний механізм фінансування дитячого контенту не було створено, а культура діалогу оцінювалася переважно за кількістю проведених консультацій. Це свідчить про перевагу конкретних інфраструктурних результатів над недостатньо визначеними й слабо вимірюваними соціальними складовими цілі.
Висновки
Підсумовуючи, можемо констатувати: держава спромоглася створити окремі інституції, інструменти й успішні практики, але не завершила формування загальної архітектури, у межах якої вони могли б послідовно взаємодіяти
За час реалізації Стратегії Україна створила й розвинула низку важливих елементів системи інформаційної безпеки: інституції та механізми протидії дезінформації, інфраструктуру мовлення, проєкти з медіаграмотності, інструменти стратегічних комунікацій, міжнародного інформування та підтримки українського контенту. Частина з них продемонструвала цілком конкретні результати, особливо там, де завдання передбачали створення інфраструктури, запуск продукту або проведення визначеного комплексу заходів. Проте ці елементи не завжди були об’єднані у цілісну систему з чітким розподілом ролей, сталими механізмами координації та спільною логікою оцінювання результатів. .
Це виразно проявилося у сфері стратегічних комунікацій. Відповідні функції виконували різні державні органи, кожен із яких розвивав власні інструменти та напрями роботи. Це дозволило забезпечити функціонування системи в умовах повномасштабної війни й дало низку помітних результатів. Водночас, як вказано в офіційному звіті Мінкульту за 2025 рік, відсутність сталого загальнодержавного механізму горизонтальної взаємодії, нерівномірний рівень розвитку комунікаційних спроможностей та нестача кваліфікованих кадрів демонструють структурні обмеження чинної системи.
Другий наскрізний аспект стосується якості оцінювання виконання заходів і досягнення цілей. Звітність показує, скільки було проведено заходів, створено матеріалів, організовано навчань, запущено проєктів або охоплено користувачів. Проте вона значно рідше дає відповідь на основне питання: як ця діяльність вплинула на досягнення стратегічних цілей. Кількість інформаційних продуктів не показує, чи зменшилася вразливість аудиторій до дезінформації; кількість учасників навчань — чи змінилися їхні знання та поведінка; кількість міжвідомчих нарад — чи стала державна комунікація більш узгодженою. Тому офіційні звіти дозволяють оцінити обсяг виконаної роботи, але лише обмежено — внесок цієї роботи в інформаційну стійкість, рівень медіакультури та медіаграмотності населення, процес інформаційної реінтеграції громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України, утвердження української громадянської ідентичності тощо.
Зовнішні дослідження (Internews, «Детектор медіа» та ін.) щодо медіаспоживання, довіри до медіа або рівня медіаграмотності частково заповнюють цю прогалину, однак не можуть замінити систему оцінювання самої Стратегії. На загальну зміну суспільних настроїв, рівня довіри чи інших показників впливає багато чинників: від перебігу бойових дій до загальної політики держави та змін у роботі цифрових платформ. Щоб оцінити результативність Стратегії, необхідно було заздалегідь визначити вихідні показники, очікувані зміни та методи встановлення якісного зв’язку між конкретними заходами і цими змінами. План заходів такої комплексної системи оцінювання не передбачив.
Важливим аспектом є те, що протягом строку реалізації Стратегії суттєво змінилося безпекове та інформаційне середовище. План заходів, ухвалений у 2023 році, частково адаптував її імплементацію до нового безпекового середовища і викликів повномасштабної війни.Проте за цей час зʼявились і посилили свій вплив нові цифрові загрози, масштаби яких у 2021 році було складно передбачити: генеративний штучний інтелект, синтетичний контент, автоматизація інформаційних операцій тощо. Однак зміст Стратегії, її оцінку загроз і загальну логіку за п’ять років змістовно жодного разу не переглядали, і в підсумку частина найактуальніших сьогодні загроз залишилася поза його межами.
Та попри вищезгадані аспекти, які можна покращити, варто наголосити, що державні органи під час повномасштабного вторгнення та в умовах постійних обстрілів не лише продовжили виконання передбачених заходів, а й розвинули окремі інструменти, яких вимагала нова безпекова ситуація. Це сформувало практичний досвід, інституційну основу та окремі успішні моделі, на яких можуть будуватися Стратегія і План заходів наступного періоду. Головне завдання тепер полягає в об’єднанні наявних спроможностей у цілісну архітектуру.
Новий стратегічний цикл варто розглядати як можливість завершити те, що розпочали у 2021–2025 роках: перетворити сукупність інституцій, проєктів та інструментів на скоординовану, сталу й вимірювану систему інформаційної безпеки із чіткими ролями, постійною міжвідомчою взаємодією, належним ресурсним забезпеченням та показниками, які вимірюють не лише діяльність, а й досягнуті зміни.
