Історія захисту авторських прав на території України нагадує своєрідний детектив, адже розібрати археологічно-юридичні шари регулювань ХХ століття не вдається досі. Проблема авторських прав ускладнюється відсутністю культури поваги до прав, спричиненою радянським тоталітарним режимом і глибокою економічною та політичною кризою 1990-х рр. Перерваність історичних традицій розвитку механізмів авторського права, фундамент якого закладався протягом XVIII-XX століть вимагає від України системності: як на полі вироблення і впровадження державної політики захисту інтелектуальної власності, так і тривалої освіти і просвіти населення з метою вироблення поваги до автора і його інтелектуальної праці.

Водночас, вироблення такої традиції потребує досить простого пояснення: що і як захищається, а також  простих механізмів, коли добросовісний споживач, видавець, продюсер чи журналіст матиме можливість перевірити чи не порушує він чиїхось прав. Якщо з сучасними творами це хоч і складне, але посильне завдання, то у випадку “старших” творів може виникнути потреба цілого дослідження: хто є носієм прав, простіше кажучи, чи треба до когось бігти за дозволом і де цього “когось” шукати.

Для того, щоб зрозуміти, звідки і як виникли наші сучасні проблеми в сфері охорони авторських прав, варто зануритися в часи, коли українські землі були у складі двох імперій — Австро-Угорської і Російської.

Народжене в цензурі

Австрійське право безумовно розвивалося в контексті німецького права й відповідних законів. Особливо це було відчутно у ХІХ ст. Перші зародки регуляції авторського права в Австро-Угорщині пов’язують з актом, що мав назву Zensurverordnungen (Правила Цензури), видані 11 лютого 1775 року з низкою доповнень 1780-х рр. Саме цей документ визначав правила книгодрукування, обігу та імпорту книг та іншої друкованої продукції в тодішню Австрію.

Одним з важливих елементів цього декрету була вимога вказання авторства,  при цьому заборонявся псевдонім ^[1] – цензори хотіли знати, чиї твори вони читають та, за певних обставин можуть заборонити. Проте, як доповнення, встановлювався і захист автора чи видавця від перевидання книг, втім, він не поширювався на видання іноземного походження, які дозволялося друкувати вільно. З моменту видачі Декрету, сфера його дії розширювалася і почала охоплювати, зокрема, різні обкладинки, літографічні твори. Попри намагання німецьких держав створити єдині правила із охорони авторського права, Австрія не поспішала захищати чужі твори. Лише в 30-х рр. ХІХ ст. виник акт, прийнятий Федеральними зборами 9 листопада 1837 року, що виробив перші правила захисту авторських прав.

Так, актом встановлювалася заборона на механічне відтворення (передрук) творів без дозволу автора чи його правонаступника; встановлювалося право на передачу прав спадкоємцям чи правонаступникам та строк дії авторського права щонайменше 10 років з його появи, і, головне, санкції за порушення такого права у вигляді конфіскації обладнання, на якому був передрукований твір. У 1840 році Австрія ухвалила чи не перший міжнародний договір з урядом Сардинії про охорону авторського права. Новелою договору стала заборона на передрук іноземних творів (мова про твори, що походять зі сторін угоди), водночас діяв дозвіл на передрук в журналах і статтях, але не більше 3 сторінок. Цей договір став основою для Патенту 1846 року ^[2].

У двох імперіях

У 1830-х – 1840-х рр. відбулось ухвалення низки законів щодо авторського права: Пруссія (1837), Баварія (1840). Російська імперія також перебувала в європейських трендах і ще в 1816 році ухвалила на рівні Міністерства народної просвіти розпорядження за яким книги, що мали пройти державну цензуру, мали отримати докази прав видавця на підготовку рукопису до друку ^[3]. У 1828 році на імператорському рівні було ухвалено “Положение о правах сочинителей” ^[4]. Цей закон визначав право авторства, право на передрук, а так само і строк дії авторського права було ухвалено 25 років після смерті автора. Після спливу цього строку твір переходив у суспільне надбання. Параграф 9 цього Положенія визначав поняття контрафактора та контрафактної продукції. При цьому визначалися правила цитування, зокрема допускався передрук дрібної статті або не більше третини оригінального твору.

Два роки по тому було видано Мнение Государственного Совета “О правах Сочинителей, Переводчиков и Издателей”, який  став удосконаленою версією Положенія 1828 року. В новій редакції^[5] більше згадок про перекладача, а також вона доповнена положеннями про друк приватної кореспонденції і право на передрук для навчальних цілей. Новелою стали і положення щодо друку книг науковими товариствами – для таких товариств було встановлено строк охорони авторського права у 25 років. Крім того в документі з’явився і строк на оскарження – 2 роки, а у випадку перебування за кордоном – 4 роки з моменту видання книги.

У 1846 році в Австрії виходить новий патент, який встановлював захист авторського права протягом наступних десятиліть. Іншим (щоб уникнути тавтології) кроком, який вплинув на австрійське законодавство, стало ухвалення Бернської конвенції 1886 року. Попри те, що Австрія на початках стримано поставилася до конвенції, ухвалення прискорило процес підготовки і прийняття закону 1895 року ^[6].  У 1857 році, після звернення вдови О. Пушкіна, постало питання про продовження строку дії авторського права. Відтак, 15 квітня 1857 року імператор схвалив Мнение Государственного Совета  і подвоїв строк дії авторського права після смерті автора – до 50 років.

Протягом 1893-94 рр. засідала комісія з розробки нового закону про авторське право і в 1895 ^[7] році в Австро-Угорщині ухвалюється перший закон, який буде діяти до  1930-х рр. Закон Російської імперії з’явиться у 1911 році.

Ухвалення австрійського закону “Про авторські права на твори літератури, мистецтва та фотографії” 1895 року було спричинене низкою факторів, як і наближенням до світових тенденцій, у тому числі. Під впливом як Бернської конвенції, так і розвитком технологій, зокрема чинний на той час Патент ні словом не стосувався фотографії, яка вже стала доволі поширеною та популярною.

Джерело: http://alex.onb.ac.at/cgi-content/alex-show?call=rgb|1895|0004|00000667||tif||45|

Закон встановлював захист для творів австрійських підданих, а так само створених в Німеччині, за умови, якщо захист не закінчився. Документ захищав книги, брошури, періодичні видання та всю іншу літературу, драматичні, драматично-музичні та хореографічні твори, малюнки, ілюстрації, плани, карти, скульптурні зображення та ескізи такого роду, які служать літературним цілям, лекції, музичні твори з текстом або без нього, твори образотворчого мистецтва, такі як: картини, малюнки, плани та конструкції для архітектурних робіт, потім гравюри, гарячі вирізи та всі інші пластичні твори мистецтва, а також усі фотографічні твори.

З переліку творів виключалися закони, постанови та публічні записи, виступи та лекції, які проводяться під час переговорів або нарад з громадських справ. Закон встановив строк охорони авторського права у 30 років з моменту смерті автора (§§43-44), а у випадку співавторства – 30 років з моменту смерті останнього автора. Для анонімних творів цей термін обраховувався як 30 років з моменту публікації твору.

Два роки потому у Російській імперії було створено комісію з розробки нового закону про авторське право, але сам текст було ухвалено 20 березня 1911 року: Закон про авторське право^[8]. Закон поширювався як на саму Російську імперію, так і на Царство Польське та прибалтійські губернії. На відміну від свого австрійського “колеги”, російський закон охопив більше творів, що відповідало технологічному розвитку. Так, під дію закону підпадала охорона “механічних нот”, тобто дисків, пластинок, циліндрів та ін. Як і австрійський закон, російсько-імперський закон захищав найперше твори громадян, що були підданими Російськоїій мперії або їхніми правонаступниками. Строк дії авторського права відрізнявся і відповідав строкам Бернської конвенції – 50 років з дня смерті автора, а у випадку співавторства – останнього автора. Укладачі збірок народної творчості мали охоронювальний строк – 50 років з моменту публікації, а видавці періодичних видань – 25 років з моменту їх публікації. Анонімні твори мали охоронятися 50 років з моменту публікації. Фотографічні твори охоронялися протягом 10 років, а у вигляді збірок – 25 років.

СРСР

Перша світова війна, колапс імперій і поява СРСР змінила хід історії і логіку законотворця, а також строки, які гарантували ці закони на території України. У 1925 році з’являється Постанова Раднаркому СРСР від 25.01.1925 “Об основах авторского права” ^[9]. Цей документ встановлював, як і його імперські попередники, захист авторського права за територіальним принципом – в межах СРСР або у випадках двосторонніх угод з іншими країнами. Проте, зі строками ситуація змінилася. Так, пунктом 6. було визначено строк охорони в 25 років з моменту видання, для періодичних видань та видань енциклопедичного характеру – 10 років з моменту публікації. Хореографічні твори, пантоніми та кінематографічні сценарії охоронялися  10 років, фотографії – 3 роки, а збірки фотографій – 5 років, за умови, якщо такі фотографії мають реквізити фотографа та рік випуску. Термін дії авторського права після смерті скорочувався до 15 років.

Три роки потому виходить нове Постановление ^[10] від 16.05.1928 року. Цим документом було змінено строки, зокрема було встановлено загальний строк – пожиттєво, та 15 років для нащадків. Строк охорони фотографій та аналогічних творів збільшився до 5 років та 10 років у збірках. Проте, для визначених категорій творів, як от сценарії, фотографії та іншого, строк дії не збільшувався, що означало: якщо сценарій був створений за 9 років до смерті автора, то нащадкам залишався лише рік дії охорони авторського права.

Дія постанов СНК тривала аж до 1961 року, коли було ухвалено закон «Об утверждении основ гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик» ^[11], який набув чинності 1.05.1962 року. Цей акт увібрав у себе все регулювання авторського права. Щодо строків, Основи визначали пожиттєве авторство, за винятком, якщо існують більш скорочені строки, визначені законодавством радянських республік (ст. 105). В Українській РСР діяв кодекс 1963 року, що проіснував зі змінами аж до 2004 року, коли набув чинності новий Цивільний кодекс. Строк дії авторського права тоді ухвалений кодекс не змінював. Після приєднання СРСР до Всесвітньої конвенції про авторське право ^[12] у 1974 році на рівні СРСР і союзних республік були внесені зміни. Так, постановою Президії ВР УРСР ^[13] було змінено низку статей Цивільного кодексу УРСР, де, зокрема вперше закріпили авторські права на переклад (до того дозволялося перекладати іншими мовами твори без дозволу авторів), та визначено строки охорони авторського права – пожиттєво та 25 років після року смерті автора чи останнього зі співавторів.

Однією з найбільших проблем кодексу стало змішування немайнових і майнових прав, відтак, тлумачення деяких норм може бути різною, залежно від сили юридичної аргументації. Саме з цим кодексом ми і увійшли в незалежну Україну. 

Далі буде…

^[1] http://www.copyrighthistory.org/cam/tools/request/showRepresentation.php

^[2] Das Öіterreichische Urheberrecht – Josef Schmid, Leipzig, Verlag von Dunker & Humblor, 1906, p.6

^[3] Татьяна Толок, Юрий Толок Защита интеллектуальной собственности и патентоведение https://books.google.com.ua/books?id=VKr1CwAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=uk

^[4] Полное Собрание Законов Российской Империи : Собрание второе. : [С 12 декабря 1825 года по 28 февраля 1881 года] : [В 55-ти т. с указ.]. – СПб. : Тип. II Отд-ния собств. Е. И. В. канцелярии, 1830-1885. Т. 3 : 1828 : От № 1677 до 2574. – 1830. http://elib.shpl.ru/ru/nodes/264-t-3-1828-ot-1677-do-2574-1830#mode/inspect/page/482/zoom/4

^[5] http://elib.shpl.ru/ru/nodes/269-otd-nie-1-ot-3399-do-3882-1831#mode/inspect/page/19/zoom/4

^[6] http://alex.onb.ac.at/cgi-content/alex?apm=0&aid=rgb&datum=18950004&seite=00000667

^[7] Gesetz vom 26. Dezember 1895, betr. das Urheberrecht an Werken der Literatur, Kunst und Photographie grundsätzlich die Wissentlichkeit des Eingriffs

^[8] https://ru.wikisource.org/w/472591

^[9] https://ru.wikisource.org/w=3322749

^[10] https://ru.m.wikisource.org/wiki/D0%B0

^[11] http://www.consultant.ru/cons/CGI/08660549705869153

^[12] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_052&print=1

^[13] http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/P743050.html