Інтернет належить усім!.. Але чи надовго?

Автор: Дарія Опришко

 

Без перебільшення, сьогодні Інтернет відіграє надважливу роль у суспільстві. Він впливає на усі аспекти життя людини і створює величезні можливості. Мережа надає багато простору для реалізації свободи вираження поглядів, свободи підприємницької діяльності, а в деяких державах і свободи політичного вибору. І це далеко не всі переваги сучасного вільного Інтернету.

Однак, в кожної медалі є дві сторони. Поряд з численними перевагами, Інтернет несе в собі і чималі загрози, оскільки його контент не завжди відповідає нормам моралі, етики, толерантності та гуманності. Відтак, постають декілька питань: як знайти справедливий баланс між свободою вираженнядумки і порушенням прав інших осіб? І як державі врегулювати відносини, пов’язані з Інтернетом так, щоб заборонити шкідливий і, при цьому,забезпечити відкритий та вільний потік інформації?

 

Свобода вираження в Інтернеті: міжнародні стандарти, державне регулювання та практика ЄСПЛ

Право на свободу переконань та їх вільне вираження, зокрема в  Інтернеті, усе частіше стає предметом розгляду на міжнародному рівні. Це пов’язано не лише з тим, що з кожним роком він все більше змінює журналістику, але й з тим, що тепер кожна людина може стати так званим «цивільним журналістом» або блогером, або просто впливати на інших своїми дописами на сторінках в соцмережах. До речі, в окремих думках суддів Європейського Суду з прав людини, доданих до рішень Суду, дедалі частіше прослідковується тенденція до визнання «вартовими псами демократії» не лише представників ЗМІ та недержавних організацій, а й кожної окремої особи. Одним з прикладів є окрема думка судді Войтішека у справі «Гусєва проти Болгарії», зі стислим викладом якої можна ознайомитись за цим посиланням.

Відповідно до прийнятих міжнародних стандартів, існують сфери, в яких вираження думок не повинно підлягати обмеженню за жодних умов. До них відносяться, зокрема:

  • обговорення урядової політики та політичні дебати;
  • звітування щодо прав людини, діяльності уряду та корупції в уряді;
  • участь в виборчих кампаніях, мирних демонстраціях або політичній
    діяльності, за мир або демократію, включно;
  • висловлення позиції та незгоди, релігії або переконань, включаючи осіб, що
    належать до меншин або вразливих груп.

 

Водночас, це не означає, що свобода та право на висловлювання в Інтернеті є абсолютними. Вони існують лише до того моменту, поки не порушують права інших осіб. Вказані порушення можуть виникати, наприклад, при розповсюдженні інформації, що порушує моральні та етичні норми. Саме тому доступ до інформації, яка містить дитячу порнографію, прямі та публічні заклики до геноциду, пропаганд націоналістичної, расистської або релігійної ненависті, що провокує дискримінацію, ворожнечу або насильство, а також стимулювання тероризму повинні обмежуватись державою. При цьому, вказані обмеження не вважатимуться втручанням в свободу вираження думок чи цензурою.

Нерідко, користуючись практично необмеженою свободою, розповсюджуються недостовірні дані про особу, образи на її адресу, незаконно використовуються об’єкти авторських прав тощо. Як зазначив Європейський Суд у своєму рішенні у справі «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України» ризик завдання шкоди здійсненню та використанню прав людини і свобод, зокрема права на повагу до приватного життя, який становлять інформація з Інтернету та комунікація в ньому, є безумовно вищим, ніж ризик, який походить від преси.

Так, наприклад, нерідко постає питання: хто несе відповідальність за коментарі, розміщені під он-лайн статтею?

Наприклад, в Естонії за це може бути притягнений до відповідальності Інтернет-портал. В 2013 році ЄСПЛ розглянув справу «Делфі AS» проти Естонії». Нюанси цієї справи полягали в особливостях національного законодавства Естонії, а також в редакційній політиці порталу: читачі не мали права редагувати чи видаляти
власні коментарі – це право належало лише «Дельфі». Верховний Суд Естонії взяв до уваги, що останній не видалив коментарі за власною ініціативою, хоча і повинен був знати про їх незаконність, а також те, що кількість коментарів впливала на кількість візитів на Інтернет портал, внаслідок чого останній отримав економічний зиск. Європейський Суд підтримав рішення національних судів Естонії, однак справа передана до Великої Палати Суду, рішення якої стане остаточним для її сторін.

В Україні існує дещо інша практика. В 2012 році був поданий позов, зокрема, до ТОВ «Видавнича редакція «Юстініан» та ПП «Українська Правда» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. Позивачі, серед іншого, вимагали спростування інформації, розміщеної в ряді коментарів, опублікованих під он-лайн статтею на Інтеренет-сторінках відповідачів. Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позовні вимоги і зобов’язали видавництво «Юстиніан» спростувати на головній сторінці сайту поширену ним інформацію про позивачів. Однак Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ скасував попередні рішення у справі і направив останню на новий розгляд. В 2014 році суд першої інстанції відмовив у позові, оскільки визнав спірну інформацію оціночними судженнями, тобто такою, що не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. Того ж року апеляційна інстанція підтвердила вказане рішення. Таким чином, ТОВ «Видавнича редакція «Юстініан» не зобов’язана розміщувати спростування інформації, яка містилась в коментарях до он-лайн статті, розміщеної на її сайті.

До інших проблем, пов’язаних з дописами в мережі, належить передрук матеріалів з Інтернет-сайтів. В Україні вказаний передрук не звільняє осіб від відповідальності за зміст інформації. Саме тому дуже важливо її перевіряти або, за неможливості це зробити, створювати можливості для інших осіб надати власну точку зору щодо спірного питання.

Як приклад можна навести вищезазначену справу «Редакція газети «Правоє дело і Штекель проти України». Висвітлюючи політичні питання, які становили значний інтерес для громадськості, редакція газети «Правоє дело» передрукувала матеріал, попередньо опублікований в Інтернеті, з відповідними посиланнями. При цьому, будь-які особи, що мали відношення до висвітлених в публікації питань, були запрошені надавати з цього приводу свої коментарі чи надсилати до редакції листи. До редакції на пана Штекеля був поданий позов в якому позивач просив суд зобов’язати заявників опублікувати спростування та вибачитися, а також сплатити відшкодування моральної шкоди у сумі 200000 гривень (що станом на 2003 рік становило приблизно 33060 євро). Національні суди задовольнили позов, трохи зменшивши суму моральної шкоди. Однак ЄСПЛ не погодився з такою позицією, зокрема і через те, що редакція дотримувалась журналістських стандартів та створила можливості для надання альтернативних позицій. Таким чином, Суд визнав порушення Україною статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Що ж стосується справ, коли різні аспекти життя публічних осіб піддаються обговоренню, то при їх вирішенні необхідно пам’ятати, що існують різні межі критики публічних та приватних осіб.

Наприклад, межі політичної критики, в тому числі в Інтернеті, є ширшими за критику приватної особи, оскільки питання, що є предметом публічної дискусії, практично завжди становлять суспільний інтерес (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справі Renaud v France від 25 лютого 2010 року (заява №13290/07). Звісно, особа, яка бере участь в публічних дебатах з питань, що становлять суспільний інтерес, не повинна переступати порушувати прав інших осіб. Однак в деяких випадках вона може вдаватися до перебільшень та провокацій (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справі Willem v. France від 16 липня 2009 р. (заява № 10883/05).

 

Регулювання Інтернету: сьогодення та перспективи

В сучасному світі Інтернет, в цілому, поки що не врегульований. Окремі аспекти, пов’язані з діяльністю в Інтернеті, визначені на рівні міжнародних домовленостей та в національному законодавстві.

В деяких державах право на доступ до мережі Інтернет визнано фундаментальним правом людини (Естонія, Фінляндія, Франція, Греція), а для деяких діють загальні принципи, визначені в міжнародних домовленостях (Модельний закон «Про основи регулювання Інтернету» держав-учасниць СНД). В Україні право на доступ до Інтернету та свободу вираження в мережі не закріплено в жодному спеціальному нормативно-правовому акті – ці питання регулюються загальними положеннями Цивільного кодексу України, Законів України «Про і нформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про авторське право і суміжні права» тощо.

Бурхливий розвиток Інтернету та його, фактично, необмежена свобода, все частіше сприяють появі ініціатив,
спрямованих на його врегулювання, принаймні в загальних рисах. Міжнародний союз електрозв’язку підіймає це питання ще з 2002 року, а згодом  воно стало розглядатись і Радою Європи. Держави також роблять спроби врегулювати Інтернет в своєму національному законодавстві, інколи досить сильно обмежуючи доступ до певної інформації. Цікавим є те, що серед так званих «ворогів Інтернету» є не лише такі держави як, наприклад, Китай, Росія, Іран, Куба, Північна Корея, а й Сполучені Штати Америки та Великобританія.

До речі, в США продовжують виникати законодавчі ініціативи, спрямовані на додаткові обмеження Інтернету. В 2006-2007 роках Конгресу США було представлено декілька проектів закону, який зобов’язував школи, приватні підприємства, бібліотеки обмежувати доступ підлітків до ряду веб-сайтів, в 2010 році – проект про захист кіберпростору як національного майна (мета – підвищити безпеку в кіберпросторі та попередити атаки, які можуть заблокувати інфраструктуру, зокрема, телекомунікації та підірвати національну економіку; ним передбачалося створення Управління з питань кібернетичної політики та Національний центр з питань кібербезпеки та комунікацій) і так званий проект закону про боротьбу з он-лайн порушеннями та фальсифікаціями (він, зокрема, уповноважував Генерального прокурора США подавати позов проти будь-якого доменного імені, «створеного для протиправної діяльності»). В 2011 та 2015 роках було запропоновано декілька проектів щодо врегулювання авторських прав в Інтернеті.

В світі все частіше виникають подібні ініціативи, все сильнішим стає протиборство держави та суспільства щодо того, хто має регулювати та контролювати Інтернет. Свобода Інтернету залежить і від кожного з нас. Якщо кожен з нас буде поважати права інших осіб і відповідально ставитись до інформації, яку він розповсюджує в мережі, в органів влади буде набагато менше підстав для підготовки та лобіювання ініціатив, спрямованих на обмеження Інтернету.

Ми надаємо безоплатні консультації із юридичних питань у сфері інформаційного та медійного права. Будемо раді поділитися з вами своїм досвідом.

Листи з інших питань не розглядаються.

Докладніше про консультації

 

Для того, щоб отримати інформацію, яка вас цікавить, зверніться до нас за допомогою гарячої лінії: