Очищення судової системи від недоброчесних суддів було одним із пріоритетних завдань судової реформи. Для вирішення цього завдання була запроваджена якісна процедура кваліфікаційного оцінювання, за наслідком проходження якого мали бути звільнені недоброчесні судді. Однак, три роки проведення кваліфікаційного оцінювання довели його повну неефективність: майже усі недоброчесні судді зуміли зберегти свої посади та наразі продовжують здійснювати правосуддя. Ця ситуація чудово демонструє, що для ефективної роботи оцінювання, необхідно змінювати як саму процедуру, так і людей, які є відповідальними не тільки за проведення кваліфікаційного оцінювання суддів, а й за ухвалення об’єктивних рішень.

Проблема 1

Небажання оцінювати

За даними Вищої кваліфікаційної комісії суддів, у період з 2016 по 2018 рік кваліфікаційне оцінювання пройшли 2043 судді. Натомість, станом на 9 серпня 2019 року, Вища кваліфікаційна комісія визнала лише 154 суддів такими, що не відповідають займаній посаді в рамках кваліфоцінювання. І саме стількох суддів мала б звільнити Вища рада правосуддя внаслідок непроходження кваліфікаційного оцінювання. Однак, майже всі з них звільнилися у відставку за власним бажанням. А частина суддів й надалі здійснює правосуддя. 

Відповідно до Актів Вищої ради правосуддя, було розглянуто 64 подання з рекомендацією Комісії про звільнення суддів на підставі підпункту 4 пункту 16(1) розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (внаслідок невідповідності займаній посаді). Проте, лише 17 суддів (14.11% розглянутих справ) було звільнено, щодо 40 суддів (33.2%) такі заяви були залишені без розгляду, а щодо 8 суддів (5.81%) – відмовлено у поданні про звільнення. Як наслідок, вони залишилися на займаних посадах.

Чому Вища рада правосуддя така вибіркова у своїх рішеннях? 

Процедура кваліфоцінювання має 2 етапи: 

1. Складання анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання; 
2. Оцінка судді за критеріями професійної етики та доброчесності. 

Фактично, усі 17 звільнених суддів – це судді, які не склали анонімне тестування або практичну частину кваліфікаційного оцінювання (I етап). У всіх зазначених випадках Вища рада правосуддя керується прямою підставою, визначеною підпунктом “Перехідних положень” Конституції щодо невідповідності займаній посаді. 

Зовсім інакшою є ситуація з тими суддями, яких було рекомендовано до звільнення за результатами другого етапу оцінювання, де суддю оцінюють за критеріями професійної етики та доброчесності. 

Упродовж всієї історії функціонування органів суддівського врядування жодного суддю ще не звільнили за порушення вищезазначеного пункту. Але значна частина цих суддів все ж подала у відставку за власним бажанням. 

А що з критеріями професійної етики та доброчесності?

Одним із показників, за яким вирішується питання про дотримання чи недотримання суддею критерію професійної етики та критерію доброчесності (II етап), є  відповідність майна і способу життя судді та членів його сім’ї задекларованим доходам.

У Законі України “Про судоустрій та статус суддів” немає визначеної процедури підтвердження законності походження майна суддів. А тому, якщо у Вищої кваліфікаційної комісії суддів виникають сумніви щодо законності походження майна, Виша рада правосуддя здебільшого трактує їх саме на користь суддів. Або ж Вища кваліфікаційна комісія аргументує свої рішення таким чином, що судді з легкістю їх оскаржують.

Наприклад, у Вищої кваліфікаційної комісії та Громадської ради доброчесності виникло багато запитань під час проходження співбесіди Ларисою Івановою, кандидаткою на посаду судді Верховного Суду. Комісія зацікавилася численними статками Іванової. Суддя, натомість, пояснила значну кількість майна доходами від роботи кочегаркою та збирання полуниць у Німецькій Демократичній Республіці в часи СРСР. Однак, навіть, попри те, що з конкурсу на зайняття посади судді Верховного Суду Лариса Іванова свою кандидатуру зняла, вона взяла участь у конкурсі до Вищої ради правосуддя. Та навіть змогла потрапити до  її складу.

Або ж Сергій Лапій, суддя Київського окружного адміністративного суду, який уникнув звільнення за результатами проходження етапу співбесіди. У членів Вищої кваліфікаційної комісії виникли питання щодо достовірності інформації у декларації судді, однак Лапій зміг оскаржити об’єктивність цієї співбесіди. Як наслідок, Вища рада правосуддя відмовила у задоволенні подання про звільнення Лапія з посади.

Зовсім інші результати продемонстрував конкурс на зайняття посад суддів Вищого антикорупційного суду. Його процедура була аналогічна відбору до Верховного Суду. Однак, ключовою відмінністю стала участь новоствореної Громадської ради міжнародних експертів у доборі, і саме вона продемонструвала нам, яких стандартів мають дотримуватися люди, що відповідають за процедуру оцінювання. 

Проблема 2

Право на відставку

Якщо все ж раптом Вища кваліфікаційна комісія суддів внесла подання про звільнення недоброчесного судді, а Вища рада правосуддя ухвалила рішення про його звільнення, можна вважати, це, скоріше, “win-lose” на користь звільненого судді. Якщо не заглиблюватися у деталі процедури, то видається, що оцінювання працює, а судді, що не відповідають критеріям професійної етики та доброчесності, звільнені. На практиці ж, судді, яких все ж вирішили звільнити, часом не чекають на рішення Вищої ради правосуддя та за власним бажанням йдуть у відставку. 

Чому відставка – це не вихід?

Законом України “Про судоустрій та статус суддів” передбачене право на відставку кожного судді, який має стаж роботи не менше, ніж 20 років. Таке право забезпечує незалежність судді та зберігає за ним його звання та гарантії недоторканності. А ще звільнені у відставку судді щомісячно отримують вихідну допомогу в розмірі 3-х місячних суддівських винагород, їм надається щомісячне довічне грошове утримання судді в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди, а після досягнення відповідного віку – пенсія.

ВИСНОВОК

Очікуване очищення та оновлення судової системи не відбулося, а більшість суддів, які визнані такими, що не відповідають займаній посаді, й надалі продовжують здійснювати правосуддя. Вища рада правосуддя зволікає зі звільненнями за поданнями Вищої кваліфікаційної комісії, а Вища кваліфікаційна комісія, у свою чергу, недостатньо аргументує свої рекомендації до звільнення. Що і дозволяє суддям вдало оскаржувати рішення Комісії, а Вищій раді правосуддя – залишати суддів на посадах.

Процедурно звільнити суддю за результатами першого етапу оцінювання виявилось відносно просто, однак завдання звільнити суддю за результатами другого етапу виявилося непосильним. Вища рада правосуддя не звільнила жодного суддю за порушення критерію доброчесності. У той же час лише у період з лютого по серпень 2019 року 13 суддів звільнилися у відставку, зумівши зберегти гарантії недоторканності, звання судді у відставці та право на довічне утримання. Більшість суддів, що визнані такими, що не відповідають займаній посаді, й надалі продовжують працювати.

Рекомендації 

Попри провальні результати оцінювання, не можна стверджувати, що сама ідея цієї процедури не є дієвою. Однак, для успішного запровадження ефективного кваліфікаційного оцінювання варто удосконалити процедуру його проведення та взяти до уваги такі рекомендації:

1. Створення методології обґрунтування невідповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності.
2. Прийняття змін до Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, що унеможливлювали б відставку суддів, які визнані такими, що не відповідають займаній посаді, та рішення щодо звільнення яких перебуває у процесі розгляду Вищою радою правосуддя.
3. Оновлення складу Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.