Мережевий нейтралітет або що таке доступний Інтернет

November 6, 2020

Цифрові технології пронизують кожен аспект нашого життя. Все, що необхідно для їх функціонування, це доступ до високошвидкісного Інтернету. Людство потребує доступу до ресурсів. Це потрібно нашій економіці. І ми повинні інвестувати в цю можливість зв’язку.

Жан Клод Юнкер, експрезидент Європейської Комісії 

Удосконалення цифрових технологій, поява нових додатків та штучного інтелекту спрощує наше життя і дозволяє виконувати будь-які операції за лічені хвилини. Проте поява інновацій породжує нові виклики. Кожен з нас є активним користувачем всесвітньої мережі. Ми читаємо новини, статті чи рецепти на сайтах, спілкуємося в месенджерах чи соцмережах, дивимося котиків на Youtube.

Але, чи завжди веб-вміст має ідеальну якість? Відповідь: ні, відеоматеріали стають розмитими і з грубими пікселями, сторінки завантажуються довше. Це може бути або наслідок поганого коду чи перевантаження рекламою, або… так, ваш провайдер навмисно уповільнює швидкість доступу до інтернету та намагається зменшити перевантаження мережевого трафіку. Однак, якщо один тип мережевого трафіку (скажімо, потокове відео) постачається краще, або сторінка у Фейсбуці завантажується швидше, ніж Google-аккаунт, маємо справу з диференціацією залежно від типу провайдера, виду послуги та швидкості трафіку. Дане явище є порушенням принципу мережевого нейтралітету.

Що таке мережевий нейтралітет? Це принцип, за яким провайдери послуг Інтернету (інтернет-провайдери, інтернет сервіс-провайдери, ISP) повинні однаково ставитися до всіх Інтернет-комунікацій, не диференціювати та не стягувати різну плату залежно від користувача, контенту, веб-сайту, платформи, типу обладнання, адреси призначення тощо. Він є запорукою відкритого, доступного Інтернету, із забезпеченням вільного підключення до мережі, поширення інформації, а також права використовувати програми та послуги без дискримінації через свій сервіс доступу. Цей принцип має захищати свободу бізнесу і чесної конкуренції, проте на практиці все є складнішим від захисту мереж від перевантаження до протекціонізму одних сервісів і перешкоджання іншим.

Про те, як виник мережевий нейтралітет, у яких країнах він сьогодні передбачений та які його переваги для користувачів, спробуємо розібратися у цьому матеріалі.

Чи абсолютний мережевий нейтралітет?

Мережевий нейтралітет не є абсолютним. Інтернет-провайдерам дозволяється застосувати заходи з управління трафіком, якщо вони: 

  • прозорі;
  • недискримінаційні;
  • пропорційні.

Не буде порушенням обмеження або блокування доступу до певного контенту з міркувань безпеки або для мінімізації перевантаження мережі. У деяких випадках Інтернет-провайдеру дозволено надавати послуги, програми та вміст з оптимізованою якістю, за умови, що таке надання не матиме шкідливого впливу на доступ до Інтернету в цілому. 

Історична ретроспектива 

Вперше термін “мережевий нейтралітет” запровадив професор права Колумбійського університету Тім Ву у статті про дискримінацію в Інтернеті. Причиною стало те, що деякі широкосмугові провайдери, включно з Comcast, забороняли користувачам домашнього Інтернету доступ до віртуальних приватних мереж (VPN), тим часом інші, як американська AT&T, обмежували користувачів у використанні маршрутизаторів Wi-Fi. Ву переймався, що тенденція широкосмугового зв’язку зашкодить технологічним інноваціям у довгостроковій перспективі, і закликав до впровадження антидискримінаційних правил. Він був переконаний, що без мережевого нейтралітету Інтернет стане таким, як і все в американському суспільстві на думку професора: дискримінаційним, глибоко загрозливим для довгострокового процвітання.

У 2005 році Федеральна комісія зв’язку США напрацювала чотири принципи «заохочення широкосмугового доступу та сприяння відкритості» Інтернету. Вони базувались на позиції колишнього голови комісії, республіканця Майкла Пауелла, і стосувалися, зокрема:

  • отримання безперешкодного доступу до законного контенту за вибором;
  • запуску програм та сервісів на вибір;
  • підключення на вибір дозволених пристроїв, які не завдають шкоди всесвітній мережі;
  • конкуренцію між мережевими провайдерами, постачальниками програм, послуг та контенту.

У 2015 році Федеральна комісія зв’язку кодифікувала засоби захисту мережевого нейтралітету, використовуючи свої повноваження відповідно до Розділу II Закону про зв’язок 1934 року. Зокрема, було запропоновано визначати Інтернет-провайдерів, таких як Comcast та AT&T, як звичайних постачальників, які надають широкосмугові послуги. Згідно з цим підходом, Комісія сформулювала три правила, яких повинні дотримуватися провайдери: 

  • заборона блокування вмісту;
  • заборона прискорення або уповільнення трафіку;
  • заборона стягнення коштів за надання послуг покращеної якості.

Тоді влада була переконана, що мережевий нейтралітет сприяє відкритому обміну інформацією, забезпечує захист для людей та груп, чиї голоси історично замовчувались або придушувались. Передбачалося, що Інтернет стане потужним організаційним інструментом, забезпечить соціальну справедливість, а запроваджена ініціатива отримає широку підтримку громадськості. 

Проте все змінилося після заяви Федеральної комісії зв’язку у 2017 році про скасування мережевого нейтралітету в США. Аргументом на користь прийняття такого рішення була необхідність стимулювання та модернізації телекомунікаційних компаній, звільнення їх від надмірного регулювання. Насправді відсутність мережевого нейтралітету означає, що якщо ви сплатили за підписку на певну послуги, кожен інший сайт буде коштувати вам додатково. Крім того, така ініціатива зменшить конкуренцію та звузить вибір послуг серед користувачів. Тому не дивно, що більшість Демократичної партії виступила проти такої зміни, оскільки переконані, що із скасуванням мережевого нейтралітету з’являться загрози свободі слова, конкуренції та буде втрачено контроль над провайдерами. Це, у свою чергу, створює простір для зловживань та монополізації ринку.

Що означає відмова від мережевого нейтралітету?

Відмова США від мережевого нейтралітету не впливає на користувачів-іноземців, які користуються послугами Інтернет-провайдерів на території своєї держави. Оскільки діяльність інтернет-провайдерів регулюється на національному рівні, єдиний прямий вплив США на інші країни буде відчутним у разі, якщо вони вирішать наслідувати їхньому прикладу. 

Іншим країнам вочевидь не варто поспішати змінювати свої політики щодо регулювання доступу до всесвітньої мережі: відсутність правил регулювання мережевого нейтралітету означає, що провайдери отримують право вирішувати, які послуги надавати користувачам, а в доступі до яких обмежувати. Наприклад, канал потокового передавання відео, який надає один постачальник послуг (OTT сервіс), можна цілеспрямовано уповільнити або перешкоджати його перегляду, щоби заохотити клієнтів користуватися альтернативною послугою, яку надає інший провайдер (власний OTT або IPTV-сервіс).

Крім того, існуватимуть ризики, що Інтернет-провайдери пропонуватимуть послуги, корисні для них, а не користувачів. Наприклад, Інтернет-провайдери можуть створити дворівневу систему, зі швидкими послугами для користувачів, які можуть вносити плату, і повільнішими для тих, хто не має такої можливості. Це позбавить користувачів можливості вибору. 

У гірших умовах опиняться також стартапи та малі компанії. Наприклад, Verizon як власник Yahoo може постачати його послуги швидше, ніж послуги від інших компаній. У такий спосіб інтернет-провайдери придушуватимуть конкуренцію та просуватимуть вигідні саме їм компанії.

Поряд із проблемами вартості та якості, є серйозне занепокоєння, що втрата вільного та відкритого Інтернету може вплинути на рівень інклюзії та різноманітності. Принципи недискримінаційного доступу приносять користь творцям та споживачам непрофільного, спеціалізованого або культурно специфічного вмісту, який процвітав з тих пір, як Інтернет став широкодоступним. Але справа не лише в новинах та розвагах. Інтернет забезпечує доступ до основних державних послуг, до освіти, охорони здоров’я, банківської справи, зв’язку та покупок. Це дає можливість споживачам реалізувати свої права онлайн.

Позиція міжнародної спільноти

Для розвитку концепції мережевого нейтралітету вагому роль відіграє прийняття у 2015 році Регламенту ЄС про відкритий Інтернет. Його основна мета  створити однакові заходи щодо нейтралітету мереж у всіх країнах у такий спосіб, зміцнюючи єдиний цифровий ринок. Регламент Євросоюзу забороняє Інтернет-провайдерам блокувати або уповільнювати доступ до Інтернету за певними винятками, наприклад, необхідністю дотримуватися правового порядку.

У 2016 році регулятори електронних комунікацій ЄС детально описали потенційні проблеми в угодах між телекомунікаційними компаніями та постачальниками контенту. Вони пояснили, що якість послуг може відрізнятися, але жодні конкретні програми не повинні дискримінуватися.

Деякі країни мають власні політики мережевого нейтралітету. До прикладу, у 2011 році Нідерланди запровадили мережевий нейтралітет, зокрема, мобільним операторам заборонили блокувати Інтернет-послуги та стягувати за їх надання додаткову плату. У листопаді 2017 року Комісія з телекомунікацій Індії прийняла рекомендації Телекомунікаційної регуляторної асоціації, відповідно до яких Інтернет-провайдери не можуть контролювати контент, розміщений користувачами, а також швидкість трафіку, створювати так звані «швидкі смуги» з пріоритетною подачею трафіку за додаткову плату. Крім того, було встановлено, що телекомунікаційні компанії позбавлені можливості блокувати контент, зменшувати або збільшувати швидкість доступу. 

Каліфорнія у 2018 році прийняла Закон про захист прав споживачів інтернету та мережеву нейтральність, яким заборонила практику постачальників Інтернет-послуг “шкодити здатності каліфорнійців говорити, вчитися, групуватися та конкурувати в Інтернеті”. У Сінгапурі та Словенії передбачені окремі регламенти, які регулюють питання мережевого нейтралітету.

Досвід показує, що імплементація норм про мережевий нейтралітет відбувається за рахунок встановлення заборон або рекомендацій на трьох рівнях:

  1. Управління трафіком. 
  2. Пріоритет у доступі за плату.
  3. Нульовий рейтинг.

У деяких випадках дискримінація в мережі може бути виправдана, але ступінь такої дозволеності залежить від практики конкретної країни. Так, у Євросоюзі компаніям дозволяють пропонувати так звані «спеціалізовані послуги» ті, що надаються на додаток до широкодоступних. Наприклад, медичні послуги в режимі реального часу, на кшталт телехірургії або високоякісні голосові дзвінки в мобільних мережах. Такі послуги є дозволеними до тих пір, поки відповідають суворим вимогам Регламенту:

  • пропускна здатність мережі є достатньою для їх надання;
  • вони не мають шкодити безперешкодності та якості доступу до Інтернету для кінцевих споживачів.

Що відбувається в Україні?

У силу історичного розвитку українського сегменту інтернету як приватної ініціативи, українське законодавство досить слабко регулює як онлайн-простір сам по собі, так і питання мережевого нейтралітету. Це, в свою чергу, дозволяє Інтернет-провайдерам встановлювати власні правила гри. До прикладу, деякі з них вже кілька років поспіль безпосередньо пропонують тарифні плани, згідно з якими користувачі не повинні платити за трафік соціальних мереж або потокові послуги, або встановлюють занижені тарифи. Такі дії з позиції мережевого нейтралітету створюють ефект привабливості деяких провайдерів порівняно з іншими та здійснені в обхід конкуренції.

Крім того, на сьогодні ключовим є питання доступу до Інтернету в окремих регіонах та стягнення плати за певні послуги. Згідно з дослідженням британської компанії Cable.co.uk, проведеним у 2020 році, Україна у рейтингу країн за швидкістю Інтернету займає 92 місце у той час, для порівняння, Польща посідає 31 місце, а Німеччина – 42-ге. Проблеми з доступом поширені у сільських місцевостях нашої країни. За результатами аналізу Міністерства цифрової трансформації України понад 17 тис населених пунктів (загальна кількість – 28 тис). не охоплені оптичними мережами жодного оператора. Це означає, що понад 4 млн. українців мешкають у селах, де відсутній фіксований Інтернет. До того ж 1,55 млн мешканців проживають у віддалених куточках населених пунктів, у яких хоч і присутні оптичні провайдери, але вартість підключення перевищує 150% від середньої ринкової вартості підключення (понад 2500 грн.). Ці показники підтверджують наявність серйозних перешкод для доступності Інтернету: як щодо відсутності покриття у деяких регіонах, так і в питаннях оплати. 

Як Міністерство цифрової трансформації, так і Комітет Верховної Ради з цифрової трансформації розпочали активну роботу, аби покращити доступ до мережі та забезпечити Інтернетом кожного. Зокрема, 5 жовтня 2020 року був зареєстрований законопроект “Про електронні комунікації”, який покликаний створити передумови для доступного та відкритого Інтернету. Законопроект визначає інтернет як універсальну послугу. Фактично, автори проекту пропонують зафіксувати право кожного на інтернет. Крім того, законопроект встановлює основні принципи в сфері електронних комунікацій:

  • Недискримінація. У таких випадках не повинно бути дискримінації в поводженні з постачальниками незалежно від видів послуг, технологій та форм власності. 
  • Технологічна нейтральність. Застосування законодавства здійснюється максимально незалежно від використаної технології (кабель, мобільний Інтернет, радіо і т.д.) для надання електронних комунікаційних послуг, і не заохочує або не дискримінує використання конкретних технологій та сприяє підтриманню конкуренції на ринку;
  • Забезпечення надання на всій території країни якісних, прийнятних та доступних для населення послуг за допомогою ефективної конкуренції та вибору електронних комунікаційних послуг, а також задоволення потреб та захист прав та законних інтересів кінцевих користувачів послуг, спрощення доступу для осіб з інвалідністю.

З активною позицією щодо забезпечення безперешкодного доступу до інтернету виступають також і представники громадянського суспільства. Зокрема, у 2018 році була підписана Декларація вільного Інтернету в Україні, яка передбачає рівність користувачів в Інтернеті, можливість вільно обирати технологію та постачальника послуг на умовах конкурентного ринку, захищеного від монополізму, свободу вираження поглядів онлайн та ін.

Таким чином, українські ініціативи містять певні ознаки імплементації концепції мережевого нейтралітету у законодавство. Втім, якість їхньої практичної реалізації покаже час.

Висновок

Безсумнівно, у кожної держави склався свій власний погляд на потребу існування мережевого нейтралітету. Основна дилема поєднати право на вільний доступ до інформації та водночас врахувати інтереси бізнесу й технологічні ресурси провайдерів, адже навіть у найпрогресивніших компаній є ліміт пропускної здатності каналів. 

Більшість країн прагне врегулювати питання мережевого нейтралітету саме на законодавчому рівні, а деякі з них приймають регламенти, рекомендації, закони, що регулюють права та обов’язки провайдерів та користувачів з метою створення нейтрального Інтернету. Інші країни відмовляються від цієї концепції або дозволяють дискримінацію за певних випадків. Проте і тоді одне залишається незмінним: порушення прав користувачів не зникають, а навпаки істотно збільшуються. 

Реалізація та захист цифрових прав, надто в умовах пандемії, має бути для держави в пріоритеті, адже це не лише справа простої комунікації, але і забезпечення якісної освіти, електронних послуг, телемедицини тощо. Україна має максимально рухатися в напрямку імплементації принципів мережевого нейтралітету, збалансовуючи інтереси як користувачів, так і телекомунікаційних компаній. Держава має забезпечити належні умови для запобігання монополізації, забезпечити наявність диверсифікованих пропозицій доступу до мережі (кабель, мобільний інтернет, радіо тощо), для того, щоб у кожного була можливість безперешкодного доступу до інтернету. Будь-які винятки повинні мати легітимну мету та бути передбачені саме законом, для уникнення зловживань і маніпуляцій.