Частина перша. В чому проблема?

Кожне століття починається з війни. За останні три Наполеон збурлив Європу у ХІХ, Гаврило Принцип запалив Велику війну, а Владімір Путін вирішив відтворити СРСР і вторгнувся в Україну. 

Що об’єднує ці війни? Наперше, у всіх них одним з гравців була Росія і колонізовані нею народи, Друге, для ініціаторів війни закінчувалися не досить добре: Наполеон програв і закінчив життя на острові Святої Олени. Імперії розпались, перекроюючи мапу Європи, але і закладаючи основи майбутніх війн. Нинішня війна, очевидно, покладе кінець найбільшій країні (за територією) світу, переділяючи впливи супердержав. Внаслідок кожної війни робилися спроби закласти новий порядок, зафіксувати кордони. Так, наполеонівські війни призвели до Віденського конгресу, Перша світова – Лігу Націй, Друга світова – ООН. Нинішня війна схоже вже закризувала кілька міжнародних організацій і очевидно поставить питання чи доцільно витрачаються кошти платників податків країн-учасниць на дорогі, помпезні і водночас неефективні інституції. Особливо у порівнянні 

Разом з тим, кожна війна ще й стимулювала технологічний прорив, спочатку в мілітарній сфері, а потім і в цивільній. Без перебільшення можна сказати, що Енігма і Алан Тюринг, який розшифрував її код, а також напрацювання таких корифеїв як Норберт Вінер, Клод Шеннон, Уоррен Вівер та ін. призвели до того що кожен з нас має гібридний “розумний пристрій у кишені. 

Очевидно, що Остання війна рф не є винятком в цій вервиці великих подій. Це війна технологій, де важливим є не так людина з рушницею, як майстерний оператор дрону та артилерії, а ще поєднання цього з високоякісними знімками зі супутника, старлінки і різного начиння. Власне саме лише різноманіття дронів, купівля супутника, який може бачити вас у вашому сараї, інтернет-війни, коли у ворога раптом на заправці монохромний дисплей видає “slava Ukraini”, та дезінформація, яка хоч є і старим як світ інструментом, але запакувалася в абсолютно небачені до того форми. Все це говорить нам welcome to the XXІ – ми нарешті починаємо розуміти, що це століття буде іншим, хоча ми і далі радісно їздимо копати картоплю.

Хоча дезінформація, ІПСО, діпфейки і досить проникають в класичні медіа як то преса чи телебачення, особливо в тих країнах, де розуміння що таке росія десь на рівні “о, Большой театр”. Але основне їх поле для існування – це, звісно, соціальні мережі. І немає значення, чи це трохи не наш Reddit, твіттер, фейсбук чи тікток. Всі ці майданчики стали полем для атак великих чи гіперлокальних груп. Вибори Трампа та скандал з “Кембридж аналітика”, хвиля популізму в Європі, протести в Сирії та феномен Ісламської держави, хайп на виборах в Україні показав, наскільки це потужний інструмент і наскільки крихкою може бути демократія, а з нею і світовий порядок встановлений по Другій світовій війні. 

***

Україна відділилась від Росії досить несподівано для останньої. Очевидно, імперія, яка доклала досить багато зусиль за останні 2 століття, щоб інкорпорувати українців, а з ними натягнути на себе спадок Русі, були ошелешені проголошенням незалежності України. Такий стан речей не лише підривав міт про три братські народи, але і створював загрозу для самої Росії – Чечня, Татарстан та інші не-слов’янські республіки перебувають в складі РФ лише до того моменту поки це буде вигідно. Власне, дві чеченські війни показали, що не все так однозначно.

Розуміючи небезпеку втрати України, уже з перших років незалежності Росія почала докладати зусиль до збереження і посилення інформаційного впливу на українське суспільство. Тут і мовлення так званого Общєствєнного тєлєвідєнія Росії (ОРТ) на українських частотах аж до 1995 року, тут і спроба створити телеканалі Мир, тут і створення каналу Інтер. Пізніше це стало музичною і книжковою експансією, а також широким виробництвом кіно для двох ринків. З розвитком інтернету почали з’являтися численні веб-сайти з піратським контентом, на кшталт Резки, купівля російською компанією СУП відомої і популярної свого часу соціальної мережі Livejournal, купівля не менш популярної свого часу аськи (інтернет-месенджера), розвиток сервісів mail.ru, yandex, які використовувалися навіть після окупації Криму і частини східних областей у 2014 році. І звісно це сумнозвісний клон фейсбуку – vkontakte та розробка пітерських програмістів – telegram, що нині базується в ОАЕ. 

Популярність російських сервісів була пов’язана з кількома факторами. Перш за все, російськомовний інтерфейс, який був зрозумілий значній частині населення. На противагу до закордонних сервісів, які почасти не мали кириличних інтерфейсів. По-друге, Односкласнікі чіпляли старше населення зв’язками зі своїми однокласниками, однокурсниками чи сослуживцями, адже радянська система систематична намагалася перемішати між собою народи з метою створення єдиного “советского человека”. По-третє це піратський контент і порно, яким був запакований “вконтактик”.

Навіть після купівлі Живого журналу та численних спам-атак в ньому, що спричинило до першої міграції на фейсбук основним ареалом перебування українців залишались саме російські сайти. 

2017 року Україна пішла на досить різкий крок і заблокувала російські мережі як Однокласнікі, Вконтакте та mail.ru. Такий крок був сприйнятий неоднозначно, зокрема Репортери без кордонів засудили таке обмеження. Не знайшло однозначного сприйняття і серед українських медіа-юристів. Частина з них вважала таке обмеження непропорційним, частина – таким що вписується в логіку закону про санкції (детальніше про блокування читайте у статті нашої колеги Тетяни Авдеєвої). Основна проблема цього кейсу полягала в тому, що держава не скористалася повною аргументацією, чому таке блокування було пропорційним. Та й саме пояснення національної безпеки теж могло б бути ґрунтовнішим. Очевидно, що таке блокування мало на меті і захист конфіденційності, адже до цих мереж мали необмежений доступ спецслужби рф та, власне, піратство, через яке Україна не раз потрапляла в санкційний список (звіт 301).

Утім, якщо питання блокування ресурсів країни-агресора є з правової та й моральної точки зору простішим завданням, то навіть гіпотетичні блокування світових сервісів, якби виникла така потреба є справою вкрай сумнівною і з правової і репутаційної точки зору. Хоча тут окремо стоїть питання телеграму, але до нього ще повернемось. 

***

Інтернет, як спочатку науково-мілітарна ініціатива, яка пізніше пішла у вільне плавання в багатьох процесах є саморегулівним явищем. Далеко не треба ходити, правила делегування доменів в Україні встановлені ТОВ, тобто приватною особою, яка наділена правом адмініструвати домен .UA.

Разом з тим, чим сильніше проникав інтернет у всі ніші нашого життя – комерцію, освіту, комунікації, медіа, тим більше виникало питань, що потребували розв’язання на законодавчому рівні. Одним з таких явищ стали Digital millennium copyright act та неодноразово переглянута директива ЄС Directive (EU) 2019/790. Туди ж почали додаватися регуляції по боротьбі з тероризмом, кіберзлочинністю тощо. Основна ідея таких регуляцій, що суб’єкти, які не генерують контент, але є його транспортом мають звільнення від відповідальності до моменту, поки їм безпосередньо не прийде скарга. Ця процедура відома як notice takedown, себто отримав скаргу – прибери. В такій парадигмі соціальні мережі почали і продовжують поводити себе як інтернет-посередники, себто компанії, що є лише транспортом або платформою для інформації, що генерується третіми особами. Проте, якщо для інтернет-сервіс-провайдера такий підхід справедливий, адже він правда в ідеальному світі не мав би знати, що передається його каналами, а хостинг-провайдер мав би реагувати виключно, якщо хтось виявить на його серверах заборонений контент, то соціальні мережі в силу, власне, соціальних контактів, що відбуваються на їх програмній базі не мали б мати ідентичний статус і мали б мати додаткове спеціальне регулювання. 

Ще 2018 року під час слухань в Конгресі США щодо справи Кембридж аналітика засновник Фейсбуку (нині – Мета) Марк Цакерберг заявив, що регулювання соціальних мереж в майбутньому є неминучою. Таку позицію він просував і надалі апелюючи до того, що соціальні мережі потребують більше дороговказів щодо шкідливого контенту, захисту виборів, захисту приватності та персональних даних та можливості перенесення даних (більше див. тут і тут).

Очевидно, що в частині персональних даних уже діє Загальний регламент захисту персональних даних і він врегульовує значний масив питань. В контексті виборів одне з базових правил – права на відповідь не врегульоване на платформах. Адже якщо одна публічна особа поширила певну інформацію, що потребує реакції, особа, що буде подавати таку відповідь розмістить її серед свого кола і своїх підписників, що вочевидь не буде видно ані у вихідному пості, ані у підписників першопоширювача. Система позначення особи в цьому випадку теж може не спрацювати, адже користувач може заборонити себе позначати чи не схвалювати самопозначення. 

Найбільше питань виникає щодо шкідливого контенту і ось це питання стало наріжним у балансі саморегуляторних механізмів та свободи слова та захисту від охолоджуючих ефектів. Намагання самостійно врегулювати питання шкідливого контенту призвели до того, що правила фейсбуку, запроваджені у 2011 році, трохи виросли в редакцію правил у 2015 році, але які все ще вміщалися на 2 віртуальних сторінках, проте зрештою розрослися до цілого кодексу, який навряд відкриє пересічний користувач. Так, очевидно, що правила що мають вирішити питання безпеки і захисту від спаму, шахрайства або вирішити питання, що станеться з профілем після вашої смерті – це важливі речі, як для платформи, так і користувача. Це за великим рахунком є питанням збереженості бізнесу. Водночас, питання “шкідливого” контенту безпосередньо зачіпає свободу слова та свободу вираження користувача.

Яскравим прикладом є конфлікт між платформою і митцями щодо … жіночих сосків. Так, стандарти спільноти говорять, що на платформах Мета (фейсбук та інстаграм у нашому контексту) заборонено публікувати наведене нижче.

Неприкриті жіночі соски, за винятком ситуацій годування грудьми, пологів чи післяпологових ситуацій, медичних зображень (наприклад, зображення після мастектомії, для інформування щодо раку грудей або операції зі зміни статі) чи акту протесту.

Така заборона, яка з часом стала ще більш жорсткою призвела до кампанії #Freethenipple (звільніть соски – прим)., але результату так і не дала, правило діє і зараз. Більше про це можна прочитати, наприклад, тут .Основний аргумент мережі щодо такої заборони:

“Ми обмежуємо показ сцен наготи або сексуального характеру, оскільки деякі люди в межах нашої спільноти можуть бути чутливими до контенту такого типу.“.

По факту, користувачі, які б хотіли вести свою сторінку в стилі “ню” змушені або прикриватися фіговими листочками або просто йти на інші майданчики, де немає такого обмеження. 

Цей приклад, хоч і доволі вузький, насправді є показовим, коли замість вирішення питання попередження про зміст контенту та обмеження доступу за віком, якщо це потрібно контент просто усувається з платформи. Аналогічні за темою правила ютубу в цьому випадку є гнучкішими. Платформа не забороняє геть оголення жіночих грудей, а підходить до проблеми через мету поширення такого контенту. Тобто, якщо це мова про мистецтво або про питання жіночого здоров’я і запобігання раку грудей, то такий контент є прийнятним. Якщо ж це порнографія або шпигунські відео з ванної якоїсь відомої особи, то такий контент є неприйнятним і він буде видалений.  Такий підхід теж не є ідеальним, адже навіть пояснювальне відео розроблене ютубом, нмд, не дозволяє користувачу почуватися безпечно в плані того, що “прилетить-не-прилетить”.

“А як щодо війни?” — запитаєте ви. 

Якщо відповісти коротко – жодна платформа не була готова до такої широкомасштабної війни в Європі, як вона сталося. Кожен намагається відповідати по-своєму, але в цілому реакція платформ є далеко недостатньою, а в певний випадках відверто підігрує агресору через охолоджуючий ефект, коли жертва не може говорити про всі злочини через ризик втратити акаунт в соцмережі.

Першою ластівкою, що щось не так з правилами соцмереж, а в нашому випадку – фейсбуку став геноцид у М’янмі. Звіт, який вийшов у березні 2022 року говорить, що навіть після того часу, що сплив з часу геноциду Фейсбук/Мета досі не здатні протидіяти мові ворожнечі, які власне поширювалася в момент вчинення акту геноциду. У звіті 2018 Комісії з прав людини ООН щодо геноциду у М’янмі було констатовано, що Facebook був корисним інструментом для тих, хто прагне поширювати ненависть у контексті, де для більшості користувачів Facebook є Інтернетом (тут мова йде про те, що через дороговизну інтернету фейсбук заснував співпрацю з провайдерами і по суті став платформою для взаємодії людей з різних питань). А попри всі зміни, реакція була надто повільно і неефективною. 

Останні експерименти з мережею показали, що фейсбук провалює елементарний тест на поширення реклами з відповідними закликами проти мусульманської меншості М’янми. Варто зауважити, що подібна проблема спостерігається і в Україні щоправда в контексті шахрайства щодо соціальних виплат.

Другою ластівкою, уже в контексті України стала проблема, яка мала місце особливо у 2017+ роках – масове блокування за пости, що мали місце 2-3 роки перед тим, особливо щодо моментів вторгнення, Іловайської трагедії тощо. Використовуючи формальні правила, система регулярно блокувала профілі осіб за спосіб висловлювання, що був притаманний у 2014-15 рр. При цьому користувач навіть міг і не згадати про такуий пост чи контекст коментаря.

Третя проблема – це негнучкість правил щодо мови ворожнечі. Найперше – це питання слів, які визначені як неприйнятні і внесені в стоп-лист системи, зокрема “москаль”, “хохол”, “кацап”, а віднедавна і “русня”. По-друге емоційне навантаження і реакція людей на ті звірства, злочини і руйнування, що спричиняє агресор. 

Четверта проблема – це зображення війни і воєнних дій. Якщо підходити до правил Мети буквально, то зображення воєнних дій має бути максимально нейтральним. Показ того, як українська армія знищує окупантів по факту є неможливою. 

П’ята проблема – це наявність на платформах осіб, що є збурювачами війни та закликають до насилля. А також ефективність заходів щодо обмеження їм доступу

Шоста проблема – поширення дезінформації і здатність швидко на неї реагувати

Сьома проблема – прозорість рекламодавців, адміністраторів та в певних випадках – профілів користувачів

Восьма проблема – це швидкість і ефективність реагування на оскарження та виправлення помилок.

Дев’ята проблема – зарегульованість і втеча в твітер та телеграм.

Очевидно, що цей перелік не є вичерпним, але навіть виходячи з досвіду оскаржень, що надсилається нами до Мети багато кейсів вказують саме на системність проблем, які накопичилися з 2014, а надто з 22.02.2022 року.

В наступній частині ми проаналізуємо кожне з цих питань і спробуємо дати відповідь чи можливо змінити ситуацію на краще.