(Не) Обмеження швидкості на дорогах. Як законодавство від Кучми та Путіна вбиває українців

February 8, 2024

Матеріал опубліковано у виданні “Українська правда”

Формально, обмеження швидкості на дорозі визначаються Правилами дорожнього руху й дорожніми знаками. А на практиці – все складніше. Бо будь-який досвідчений водій пояснить, що їздити по місту можна (або треба) не 50, а 70 км/год. А за містом – не 90, а 110.

Насправді їхати зі швидкістю 55 км/год – це теж порушення закону, як 75 км/год. Але за нього (і все, що до 20 км/год понад норму) водіїв не карають, от вони і вважають, що “так можна”.

Хоча численні дослідження доводять, що різниця між 50 та 70 – колосальна. Це різниця між життям і смертю. Тобто теоретично українське законодавство виступає за життя, а на практиці  – ні. За останні 22 роки це стало прямою або супутньою причиною десятків тисяч смертей й сотень тисяч каліцтв. Приклад, як законодавство спонукає водіїв порушувати правила, детально розглянутий у колонці мого колеги.

Винне у цьому “роздвоєнні реальності” одне положення нашого Кодексу про адміністративні правопорушення (КУпАП), яке передбачає, що перевищення швидкості до 20 км/год не караються жодним штрафом. 

Звідки в Кодексі взялося положення про ці “безкарні 20” й в яких ще країнах існує такий дуалізм? Ми розібралися в цих питаннях новітньої історії України. Спойлер: ця норма прийшла до нас прямісінько з Росії, завдяки палкій дружбі Кучми й Путіна. 

Сам по собі КУпАП – це наша спадщина від Радянського Союзу. Його ухвалили 7 грудня 1984 року, ще коли Україна була у складі СРСР.

У редакції Кодексу від 23 грудня 1993 року (це найбільш рання версія, що є у відкритому доступі) були штрафи за перевищення швидкості: як до 20, так і понад 20 км/год:

  • менш  як  на  20  кілометрів на годину – накладення штрафу від 0,1 до 0,3
    мінімального розміру заробітної плати
  • більш як  на  20  кілометрів на годину – накладення штрафу від 0,2 до 0,5
    мінімального розміру заробітної плати

Цікаво, що 20 років тому штраф прив’язали до мінімального розміру заробітної платні, а не до віртуального й мертвого показника “неоподаткований мінімум доходів громадян (17 грн.)”, як зараз. 

Якщо привести штрафи 1993 року до сучасного рівня цін (відображеного у розмірі мінімальної зарплати), побачимо цікаву ситуацію:

 

Штраф за перевищення на понад 20 км/год складає зараз 340 грн, а якщо сплатити швидко – то лише 170 грн. Отже, перевищувати швидкість у 1990-х роках було набагато дорожче, ніж зараз: приблизно у 8 разів. Звісно, ми не враховуємо поширену тоді практику “пільг” завдяки готівковим платежам інспекторам, але це тема окремого історичного огляду. 

Така градація й розмір штрафів, прив’язаний до мінімальної зарплати, діяли в Україні до кінця 20 століття, доки не настав весняний день 5 травня 2001 року. Тоді авторитарний президент Леонід Кучма підписав закон, що запровадив низку змін до КУпАП за порушення у сфері дорожнього руху. 

Цим законом, серед іншого, президент Кучма та його політична більшість у Верховній Раді скасували штрафи за перевищення швидкості до 20 км/год. Саме так: не зменшили штрафи, а повністю скасували штрафи за це порушення ПДР.

Нагадаємо політичний контекст того періоду. Зима 2001 року – період масових вуличних акцій “Україна без Кучми”, спричинених викраденням і вбивством журналіста Георгія Гонгадзе. Прем’єр-міністром в цей час був молодий економіст Віктор Ющенко, якого невдовзі змінив досвідчений господарник Анатолій Кінах, а спікером Верховної Ради тоді був Іван Плющ.

Це був період великої дружби та навіть любові із сусідньою федерацією, яку за рік перед тим очолив невідомий до того персонаж, кадебіст й майбутній диктатор Владімір Путін. Саме він стояв в центрі як єдиний почесний гість на Майдані Незалежності, на трибуні параду з нагоди 10-річного ювілею Дня Незалежності України. Поряд були Кучма й компанія. Позаду них красувався щойно відкритий Монумент Незалежності, над яким височів готель “Москва”. Такі були часи співдружності, разом із комплексом “молодшого брата”.

Втім, повернемось до безпеки руху. Тодішні фахівці, схоже, ще у 2000-х роках зрозуміли суспільну шкідливість позиченого в Росії рішення про фактичний дозвіл перевищувати швидкість на 20 км/год. І вже тоді намагалися змінити цю норму. У листопаді 2010 року працювала спеціальна робоча група, яка розробляла зміни до законодавства щодо збільшення розміру штрафів, запровадження штрафів за перевищення швидкості на понад 10 км/год, а також градації штрафів залежно від ступеня перевищення та від транспортного засобу. Ці зміни тоді не були втілені.

Три роки потому, у березні 2014 року – одразу після перемоги Революції Гідності – тодішній новопризначений керівник Державтоінспекції Анатолій Сіренко декларував потребу й плани прибрати “безкарні +20”. Натомість, невдовзі ДАІ, котру він очолював, ліквідували. Натомість з’явилися Національна поліція та Патрульна поліція. Однак, проросійські “+20” до переліку реформ тоді, на жаль, не потрапили. Змінами у цій сфері керував Арсен Аваков, прем’єр-міністром був реформатор Арсеній Яценюк.

Ще за три роки, у 2017 році, Кабінет Міністрів України на чолі з Володимиром Гройсманом зареєстрував урядовий законопроєкт, що передбачав зменшити поріг безкарного перевищення з 20 до 10 км/год. Ця ініціатива теж виявилась безуспішною. Після 2017 року не було жодної пропозиції дерусифікувати КУпАП – зокрема і за часів монобільшості та президента Зеленського. 

Отже, 22 роки по тому: абсолютно необгрунтована і смертельно шкідлива проросійська норма КУпАПу від Кучми-Путіна пережила вже чотирьох президентів та три демократичні спроби її скасувати. І цей “пам’ятник Росії” існує в нашому законі й донині, коли на українських вулицях і площах не залишилось жодного пам’ятника російським діячам, бо всім стало зрозуміло, що Росія – це зло.  

Але годі про державу-агресора, тут все ясно. А як там у інших сусідів? Працюючи над аналітичним оглядом у 2021 році, ми ретельно вивчали практику санкцій в державах ЄС і не знайшли законодавчого положення про безкарне перевищення в жодній країні. Якщо й існують технічно допустимі рівні перевищення, то вони закріплені не в законах, а в відомчих нормах, невідомих широкому загалу. Й ніде й близько не підходять до 20 км/год.

Під час підготовки цього тексту ми додатково занурились у не дуже приємну справу – вивчення норм пострадянських держав (більшість з яких, як відомо, це сателіти або “зона впливу” імперської росії). Результати наших пошуків наводимо нижче. Україна виявилися єдиною країною із пострадянського простору, яка копіює практику росії з “безкарними +20”.

Можливий рівень перевищення швидкості за який не накладається штраф, в державах на території колишнього СРСР:

 

Швидкість – вбивця номер один на дорогах України. Про це постійно свідчать офіційні дані Департаменту патрульної поліції, а водії, пішоходи та інші учасники руху бачать це явище на власні очі. У 2020 році Україна запровадила автофіксацію порушень у сфері швидкості, що є потужним кроком до покращення ситуації. Вже давно прийшов час зробити наступний впевнений крок.

Настав час “дерусифікувати” КУпАП, прибравши з нього межу безкарності +20 км/год та привести її до мінімально допустимого європейського рівня: +10 км/год. 
Це буде реальним, давно назрілим та потрібним Україні кроком, аби зробити наші дороги безпечнішими. А ще – кроком  народних депутатів назустріч здоровому глузду та європейській інтеграції.

Кампанія “За безпечні дороги”, що існує з 2016 року і участь у якій регулярно беруть понад 15 громадських організації та ініціатив України, закликає Верховну Раду України, зокрема профільний Комітет з питань правоохоронної діяльності (голова комітету Сергій Іонушас) та фракцію політичної партії “Слуга Народу”, повернутись до питань безпеки руху, внести необхідні зміни до КУпАП та позбавити Україну цієї російської спадщини.