В минулій статті ми розглядали, що пропонує законопроєкт 5552-2 та його клони щодо реформування всієї сфери авторського права. З того часу, як Парламент встиг ухвалити один елемент з реформи авторського права – законопроєкт 5572 “Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав” основна реформа поки що не зрушилась. А війна, яку розв’язала російська федерація, на жаль відсуває цю реформу на невизначений час. Але все по порядку.

Поява авторського права не пов’язана з високими матеріями про захист чогось. Так, академічна спільнота намагається шукати високі сенси і ідеї, які матеріалізуються в подальшому в міжнародних принципах і стандартах. Це своєрідний дороговказ, на який мають спиратися закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють ту чи іншу сферу. 

Але, приземлено, з точки зору авторів і продюсерів мета – захистити економічний, а потім вже й інтелектуальний інтерес автора і видавця. Від початку політика (ака “policy”) щодо авторського права була скоріше приватним інтересом, але з часом держави стали розуміти, що це двигун економіки, адже належно захищене, в т.ч. в судах право гарантує, що у виробництво немайнових продуктів – фільми, музику, програми можна інвестувати фінанси, виробляти такий продукт, випускати на ринок, отримувати прибуток, а відтак і поповнювати бюджет. Для прикладу, лише дохід Universal Music у 2021 році становив 8,5 мільярдів євро, що еквівалентно 275 мільярдам гривень, 1/5 бюджету України. Такі суми мали б змусити задуматися наших чиновників ще років зо 20 тому, але низка причин, як об’єктивних, так і меркантильних цьому не давали руху.

Як ми писали, для авторського права панування радянського режиму стали такими самими темними часами, як і для інституту права власності та підприємництва. Незалежна Україна з перших днів змушена була звикати до реалій політичної, економічної і бізнес культури – того, що було забуто в силу 70-річного періоду панування совка на наших теренах. Це і побудова бізнесу, і захист права власності. Інтелектуальна власність в цьому колективі вийшла бідною родичкою, бо складно, незрозуміло і взагалі “про що мова?” – я ж купив примірник, що хочу з ним, те і роблю. Звісно, особливо кмітливі гравці зрозуміли, що на цьому можна заробляти. Але, трошки не в здоровий спосіб, що і породило кризу авторського права, яке змусило зрештою митців виходити на акції протестів. Як не дивно, цьому посприяла й епідемія короновірусу, яка позбавила митців можливості проводити концертну і гастрольну діяльність і змусила зайнятися задавненими проблемами.

Якщо виділити основні проблеми авторського права в Україні, то такими є відсутність єдиної державної політики, яка не дає можливості гравцям ринку почуватися впевнено і мати довгострокові проєкти. Друга – сіра, якщо не сказати прямо піратизована, система колективного управління авторськими  правами. Третя – відсталість авторського права від сучасних реалій, а надто – Інтернету.

Давайте розглянемо це детальніше.

Доступ до інтернету в 1990-х рр. був уділом незначного кола, здебільшого бізнесів і академічної спільноти. Користування ним теж було непросте, адже в цілому комп’ютерний ринок для латинської абетки багато років видавав сюрпризи у вигляді конфлікту таблиць кодувань. Для олдів досить зрозумілими будуть назви Win1251, KOI-8, keyrus та ін. Адже розроблений первинно для латиномовної абетки комп’ютерний ринок довго адаптувався до кириличного сегмента. Ще однією проблемою була низка комп’ютерна грамотність. І друкарські машинки використовувалися більшою мірою, ніж навіть примітивний інтерфейс дозівських програм. Ваш покірний слуга в 1998 році здавав залік з … машинопису, спочатку на машинці Ятрань, пізніше на сучаснішій. І це при тому, що вдома стояла сучасна як на той час “трійка” (80386 – прим.). 

Очевидно, що поява на ринку комп’ютерів і пізніше – інтернету для звичайних користувачів була своєрідним Диким Заходом. Перші комп’ютерні програми, які стояли на ПК були певно на 95% піратськими. Це і майкрософтівський офіс який приносив знайомий айтішник на 17-ти 3.5” дискетах, і ігри на кшталт DOOMII і навіть антивіруси. Винятком була хіба бухгалтерські програми, які хоч і теж можна було дістати з відповідними “ліками”, але по факту їх все-таки намагалися купляти через необхідність постійних оновлень, що було спричинене постійними змінами податкового законодавства. Очевидно, що на цьому етапі вдіяти щось з авторським правом було майже нереально. Ловити за руку носія дискети відверто безглуздо, а спроби звітності на кшталт форми №2 інформатика теж не давали бажаного ефекту. З розвитком dial-up інтернету поширення піратського контенту лише збільшилось. Українці не могли оминути такий сервіс як Napster, а коли той закрився, з’явилося багато інших подібних йому. Певно одним з найвідоміших був Inforstore.org. Попри тривалі спроби його прикрити за піратський контент це не вдавалося, адже платформа позиціонувала себе як незалежного провайдера для обміну контентом щодо якого не здійснювалася редакційна політика. Протистояння тривало аж до 2008 року, коли сервіс було прикрито через розповсюдження порнографії. Очевидно, не маючи інших аргументів щодо авторського права правоохоронці вирішили використати непряму але “надійну” формулу – схопити за полуничку. Власники порталу не погодилися з рішенням і створити його клон ex.ua. Війна продовжилася і дійшла до цивілізованого рішення у вигляді порталу fex.net, який унеможливив безконтрольне поширення піратського продукту і перетворив це в бізнес-модель.

Історія з піратськими сайтами була цікава тим, що фактично піратський ринок допоміг розвинутися телеком-індустрії, а це в свою чергу дозволило суттєво скоротити піратство. Жага до халявного контенту стимулювала користувачів до переходу з архаїчного dial-up на швидкісний домашній інтернет. Автор цих строк у 2005 році став абонентом одного з Київських провайдерів, який надавав на той час фантастичні 100 мб/с, а зараз уже нікого не здивуєш лінією в 1 гб/с. Такі швидкості дозволяють дивитися і лінійне телебачення, і якісний контент. Ось саме на цьому етапі стало важливим обмеження піратського контенту з одночасним просуванням доступного легального.

У 2007 році виникла Українська антипіратська асоціація із захисту прав на музичні, аудіовізуальні твори та комп’ютерні програми, метою якої став захист її членів і глобальніше – реформа системи захисту інтелектуальної власності. З 2013 року запрацювала ініціатива “Чисте небо”. Її ініціаторами стали основні телевізійні медійні групи і продакшен-студії. Однією з основних цілей цих ініціатив став інтернет-простір, адже через поширення нелегального контенту від запису телепрограм, а ще більше від камкордингу страждала теле-  та кіноіндустрія, адже прокатні фільми опинялися в мережі, і тим самим забирали прибуток у кінотеатрів. Спрацювала система, коли порятунок потопельників – справа рук самих потопельників: ринок почав відстоювати власні інтереси.

Закон про кінематографію

В березні 2017 року Верховна Рада ухвалила Закон України “Про державну підтримку кінематографії в Україні”. Над його розробкою понад рік працювали представники індустрії в сфері аудіовізуального та кінематографічного контенту. Однією з цілей цього закону було створення належних правових механізмів для захисту прав інтелектуальної власності (ст.3). Держава взяла на себе зобов’язання гарантувати всім суб’єктам кінематографії захист прав інтелектуальної власності на території України та інших держав відповідно до законодавства України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 5). Сам закон визначив умови і форми державної підтримки для виробництва кінопродукту. По суті, ми говоримо про стимулюючу функцію держави – інвестиції у власний культурний продукт. Проте, найбільш важливими в розрізі захисту є перехідні і прикінцеві положення цього закону. Так, було додано 2 статті у кодекс України про адміністративні правопорушення: порушення умов і правил, що визначають порядок припинення порушень авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет та наведення завідомо недостовірної інформації у заявах про припинення авторського права і (або) суміжних прав, вчинених з використанням мережі Інтернет. 

Фактично, ці зміни встановили відповідальність для власників умовного інфостора за те, що вони не видаляють контент. Так, санкції діють, зокрема якщо не було вчасної реакції на заяву суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, наведення завідомо недостовірних відомостей у відповіді на заяву суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, приховування інформації в базі даних WHOIS. Водночас друга стаття стала запобіжником для зловживань, коли під виглядом захисту авторських прав здійснюється цензурування контенту. Як приклад можна навести дії Міністерства внутрішніх справ під керівництвом Захарченка, яке в такий спосіб намагалося приховати злочинне побиття журналістів на вулиці Банковій 1 грудня 2013 року. 

Ще одним прикладом стала справа уже після прийняття закону у 2019 році. Як помста за журналістське розслідування, сторінка одеського видання Думская.net була повністю видалена на платформі Фейсбук. Пізніше виявилося, що це сталося, це сталося через фальшиву скаргу від імені іншого медіа. На щастя, після переговорів сторінку повернули.

Ще однією суттєвою зміною закону стало визначення підсудності справ. Так, у Цивільному процесуальному кодексі визначили місце подачі позовів — за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Це було важливо, адже ухвалення рішень тьмутараканським міжрайонним судом могло також стати формою тиску на свободу слова.

І нарешті, цей закон додав багато новітньої термінології у закон про авторське право і суміжні права. Так, у ньому з’явилися поняття камкординг, кардшеринг, вебсайт, вебсторінка, а особливо – піратство у сфері авторського права та (або) суміжних прав як опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, незаконне оприлюднення програм організацій мовлення, камкординг, кардшейрінг, а також Інтернет-піратство.

Разом з визначеннями була додана і процедура щодо припинення порушень авторського права иа (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет (ст. 52-1).

Таким чином, зміни 2017 року, розроблені за ініціативи ринку, мали якщо не подолати всі проблеми, то значно їх зменшити і надати ринку ефективні інструменти боротьби. Утім, боротьба за авторські права – це значні видатки, які треба витрачати на розробку ботів, що виловлюють порушення, оплату адвокатів та вдосконалення захисту. А що по прибутках?

Сага про роялті

В ранні літа своєї кар’єри довелось попрацювати на одній фірмі, що займалася дистрибуцією різного типу контенту. Для мене, як вирощеної на високих ідеалах Могилянки людини, процеси в цій сфері стали, м’яко кажучи, несподіванкою. Ланцюжок угод про передачу невиключних майнових прав, що закінчується… ні, не автором, а просто піратом. Достобіса заплутана і така ж незрозуміла система організацій колективного управління – все це з часом лише підтвердило, що щось в нашому домі нечисто.

Як ми пам’ятаємо, у перших редакціях закон про авторське право передбачав, що в Україні створюються організації колективного управління. В різні часи таких організацій було і 7 і 16. Про їхню прозорість і підзвітність важко судити ззовні, проте в розмовах з учасниками ринку позитивних відгуків було мало. Більш того, процвітало свавільне використання авторських творів в різноманітних закладах громадського харчування, маніпуляції з аудіо і відео, коли під умовну Богемську рапсодію Queen можна було побачити яке-небудь третьосортне російське Любе. Все це не задовольняло авторську і продюсерську спільноту, адже ринок по суті монополізувався в руках незначної групи осіб. 

Тому, одразу після Революції Гідності почали розроблятися зміни і в цій царині. Як результат, у 2018 році з’явився закон “Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав”. Закон замінив кілька формальних статей на реальний механізм. Так, законопроєкт передбачив електронну систему адміністрування ведення обліку об’єктів майнових прав, поняття добровільного і обов’язкового колективного управління, а також повноваження Установи – міністерства, що  формує та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Закон визначив структуру і розподіл повноважень бути всередині ОКУ, як вони мають звітувати – оприлюднювати до 1 квітня звіт за певною структурою на власному сайті (ст. 11) та які функції на них покладені. Серед іншого, окремим розділом передбачено, як має відбуватися розподіл доходів від прав.

Утім, не так сталося, як гадалося. Система не запрацювала. Основний камінь спотикання заліг у статті 12. Закон передбачив систему розширеного управління авторськими правами, тобто їх захист відбувається незалежно від того, чи є вони в каталозі, крім випадків коли автор вилучив їх з управління. Ця система запроваджується в таких сферах:

• Публічне виконання (будь-яке живе виконання чи поширення запису – прим.) музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів;
• Публічне сповіщення (себто поширення в ефірному мовленні) музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів, крім кабельної ретрансляції;
• Право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм та зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою;
• Право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне сповіщення фонограм і зафіксованих у них виконань, відеограм та зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою, крім кабельної ретрансляції;

Для розширеного управління передбачалася система, за якою для 4 вищенаведених сфер визначена 1 акредитована організація. А що у випадку конфлікту інтересів між основною категорією правовласників, в інтересах якої діє така організація, та іншими категоріями правовласників, на користь яких має збиратись дохід від прав у відповідній сфері розширеного колективного управління? Тоді мала визначатися додаткова акредитована організація для цієї сфери з-поміж організацій, які здійснюють діяльність переважно в інтересах відповідної іншої категорії правовласників. 

Не заглиблюючись в деталі і прізвища, скажемо: ця ідея зазнала фіаско і кілька років автори не отримували роялті, а відповідно, користувачі прав не могли їх сплатити через численні судові суперечки і блокування. Все це призвело до ухвалення законопроєкту 5572, який просто скасував всі конкурси та рішення щодо акредитації і розблокував – бодай тимчасово – процес збору роялті.

А що далі?

Законопроєкт 5552-2 містить досить багато згадок про організації колективного управління. Це і питання захисту майнових прав, і обов’язок сповіщення про права слідування при передачі оригіналів творів мистецтва, і захист від невиплати роялті та ін.

Значний масив змін щодо ОКУ має відбутися після набуття чинності законом. Так, ДП “Українське агентство авторських та суміжних прав” має забезпечити виплату роялті та передати каталоги й угоди з правовласниками до акредитованих ОКУ; також агентство припиняється шляхом приєднання до Національного органу інтелектуальної власності, створеного Кабінетом Міністрів України. Законопроєкт пропонує розширити перелік розширеного управління на такі сфери:

• Право на справедливу винагороду і право на винагороду спільно для авторів, виконавців та суб’єктів майнових прав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за публічне демонстрування музичних кліпів;
• Право на справедливу винагороду і право на винагороду спільно для авторів, виконавців і суб’єктів майнових прав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за публічне сповіщення музичних кліпів.

Також законопроєкт пропонує внести значну кількість змін і в сам закон про колективне управління, фіксуючи проблеми, виявлені з моменту ухвалення закону.

Державна політика

Державна політика у сфері авторських прав є прикладом, як не треба проводити реформу. Так, історичний чинник зіграв проти нас. Українські діячі, відірвані десятиліттями від західних наукових шкіл і практик, формували нормативну базу на початку виходячи з розуміння і тодішніх реалій. 

ТоЦе призвело, зокрема до найбільш фатальної помилки – не провели адекватний перехід у захисті прав від радянської до демократичної системи. Це призвело не лише до змін, які створили правову колізію захисту права і одночасного вільного використання твору в період 1993-2001 року, але й залишило поза дужками значний масив прав, які або не отримали належного правонаступника, або через невизначеність опинилися в руках осіб, котрі б за належної передачі мали б щонайменше їх купляти. Система організацій колективного управління більше нагадувала їжачка в тумані, аніж ефективний механізм економічного стимулювання творчої сфери. А супротив реформі після 2014 року та скандали з хабарем народному депутату показують, що фінансовий інтерес в цій сфері є більш ніж значним, а тому ухвалення прозорих правил – життєво важливе для всієї сфери.

Очевидно, що фактор війни відстрочив реформу до перемоги над нацистською російською федерацією. Але перемога буде тоді, коли не лише ворог буде відтиснутий на свої болота, але і будуть встановлені цивілізовані механізми, які стимулюватимуть розвиток креативних індустрій і поповнюватимуть бюджет.