Рекомендації Інституту Медіа Права

March 25, 2005

У зв’язку з громадською дискусією навколо формування нового складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, з метою підвищення ефективності діяльності нової Національної ради, наведення правопоря дку та зменшення кількості правових конфліктів у телерадіоінформаційному просторі, Інститут Медіа Права рекомендує Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення:

1. Припинити намагання ліцензувати ретрансляцію, оскільки це суперечить закону про ліцензування певних видів господарської діяльності

Національна рада декілька разів приймала внутрішні документи, якими запроваджувала ліцензування ретрансляції. Останнім було прийняття у середині лютого 2005 року за основу Інструкції «Про порядок оформлення документів суб’єктами господарювання, які здійснюють ретрансляцію програм та передач або кабельного мовлення». Незважаючи на наявну у чинній редакції закону про Національну раду згадку про те, що Національна рада видає ліцензії на ретрансляцію, звертаємо увагу, що цей закон прямо суперечить закону про ліцензування певних видів господарської діяльності. Останній містить перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, а також чітку вказівку на те, що ліцензування інших видів діяльності є незаконним (стаття 2 закону). Існує чітка судова практика, яка вказує, що закон про ліцензування має перевагу у порівнянні з іншими законами (з цієї ж причини не діє ліцензування, яке передбачене законом про захист суспільної моралі). Таким чином, Національна рада не має підстав для ліцензування ретрансляції і повинна відмовитися від цієї ідеї.

2. Припинити практику прорахунку частот під конкретні телеканали, як таку що суперечить законодавству України та принципу конкурсного розподілу ліцензій

Українське законодавства передбачає єдиний спосіб отримання ліцензії – конкурсний відбір. Натомість, в останні роки у Національній раді склалася дещо інша практика ліцензування. Телекомпанія замовляла прорахунок частот в Укрчастотнагляді, потім подавала інформацію Національній раді, яка оголошувала конкурс. Під час проведення конкурсу, члени Національної ради, у переважній більшості випадків, віддавали частоти тій організації, яка їх прорахувала. Така процедура підриває принципи конкурсу та суперечить процедурі ліцензування, встановленій законами України. На нашу думку, Національна рада має вжити активних заходів щоб припинити практику прорахунку частот на замовлення, адже саме це призвело до кількох гучних конфліктів з судовими рішеннями щодо видачі ліцензій.

3. Розмежувати проведення конкурсів на частоти для місцевих та загальнонаціональних чи мережевих мовників

Проведення конкурсного відбору, коли на частоту претендує і місцевий мовник, який виробляє власний продукт, і мережевий мовник, який лише розширює покриття та не створюватиме нічого нового, на нашу думку, порушує сутність конкурсного відбору. Національна рада повинна розмежувати такі конкурси, оскільки це різні формати мовлення. Конкурси для місцевих мовників повинні відбуватися окремо і якраз на них потрібно звернути зараз більше уваги, адже далеко не в кожному регіоні є якісне місцеве виробництво програм, тоді як кількість загальнонаціональних та мережевих мовників в Україні вражає.

4. Приймати нормативні акти, які відповідатимуть законам України та міжнародним стандартам у галузі свободи слова та телерадіомовлення

Закон надає достатньо повноважень Національній раді для прийняття підзаконних нормативних актів, які регулюють діяльність телерадіоорганізацій, однак цими повноваженнями вона розпоряджалася вкрай невдало. Часто, Національна рада взагалі усувалася від регулювання тих чи інших відносин, посилаюся на те, що закон не надає їй достатньо повноважень. Так, наприклад, відбувалося у передвиборчий період. Однак такі заяви не відповідали законам України: Національна рада має право як накладати санкції за порушення, так і має можливість приймати власні акти, обов’язкові для телерадіоорганізацій. Також звертаємо увагу на відповідність актів Національної ради України законам України та міжнародним стандартам. Нажаль, ті нормативні акти, які видавала Національна рада, були низької юридичної якості або взагалі суперечили законодавству. Як наслідок, неодноразові відмови реєструвати положення щодо ліцензування Міністерством юстиції та визнання Вищим арбітражним судом недійсним положення щодо ліцензування кабельних операторів.

5. Удосконалити та ефективно застосовувати систему санкцій до телерадіоорганізацій

Національна Рада практично не застосовує санкції до телерадіоорганізацій, а це сприяє практиці масових порушень телерадіоорганізаціями законодавства України та умов ліцензій. Значною мірою це пов’язано з тим, що накладання санкції означає, що телерадіоорганізація не зможе претендувати на автоматичне продовження ліцензії після закінчення її терміну, а змушена буде проходити загальний конкурсний відбір. Враховуючи наявність бізнесових та політичних інтересів, члени Національної ради уникали застосовувати санкції, передбачені законом (попередження, штраф, призупинення ліцензії та позбавлення ліцензії) щоб нікому не нашкодити. Натомість, Національна рада практикувала санкції не передбачені законами: наприклад, попередження не телерадіоорганізацій, а керівників телекомпанії, що з юридичної точки зору не має жодних правових наслідків та суперечить закону. Існує проблема з відсутністю механізму стягнення штрафів, однак попередні склади Національної ради не здійснили кроків, необхідних для розробки та запровадження таких механізмів.

6. Проводити зважену мовну політику. Національна рада має право здійснювати протекціоністські заходи щодо української мови, однак вона має визнати право на мовлення російською та іншими мовами національних меншин

Мовне питання є дуже чутливим для України, тому мовна політика має бути дуже надзвичайно виваженою та враховувати як Конституцію, так і міжнародні договори, зокрема Європейську хартію регіональних мов та мов національних меншин. Ці документи надають право здійснювати мовлення мовами національних меншин, а отже політика Національної ради повинна відповідати як інтересам українськомовного населення, так і тим, хто говорить іншими мовами. Останнім часом Національна рада робила спроби встановити правила, за якими мовлення має відбуватися лише українською мовою. Вимоги про стовідсоткове мовлення українською є вкрай невдалими, оскільки такі вимоги багато компаній навіть не намагатимуться виконувати, при цьому, у випадку конфлікту, їм буде простіше знайти законне виправдання.

7. Припинити практику вписування до ліцензії одного мовника обов’язку ретранслювати іншого

Українське законодавство забороняє суборенду каналів мовлення. Тобто компанія, яка отримала ліцензію, має самостійно здійснювати мовлення. Постійна ретрансляція теж вважається забороненою законом суборендою. Однак, сама Національна рада, яка повинна стежити за дотриманням цих норм закону, практикує вписування до ліцензії однієї компанії необхідності ретранслювати іншу. Така процедура не передбачена законом та суперечить засадам ліцензування. Національна рада має відмовитися від такої практики в майбутньому. Це питання зачіпає ще одну важливу тему: існування та розвиток так званих мережевих мовників, які будували свої мережі на сумнівних, з точки зору закону, схемах (знову ж таки на суборенді). Необхідно законодавчо врегулювати це питання та легалізувати існування мережевих мовників.

8. Активно брати участь у законотворчому процесі, розробляти та пропонувати на розгляд законопроекти, які сприятимуть ефективній роботі Національної ради

Багато проблем не можливо вирішити без внесення змін та доповнень до законів. У тому числі, деякі з проблем, піднятих у цих Рекомендація, не можливо повністю вирішити без вдосконалення законодавства. Національна рада повинна проявляти більшу активність у розробці законопроектів, оскільки вона, як ніхто інший, знає проблеми телерадіоінформаційного простору та має знаходити шляхи їх розв’язання.