Мирослава Чорноусько, юристка Центру демократії та верховенства права

Конституційні засади благодійництва та діяльності ОГС

Відповідно до Преамбули до Конституції України, її було прийнято, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу.

Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 46 Основного Закону передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Окрім того, на рівні статті 48 закріплено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. При цьому, стаття 8 Основного Закону гарантує те, що норми Конституції України є нормами прямої дії.

Забезпечення реалізації значної кількості конституційних гарантій відбувається, серед іншого за допомогою інструментів благодійництва.

З огляду на те, що з наведених норм вдається простежити загальну спрямованість як на розвиток громадянського суспільства, так і на вкорінення благодійництва, як сталого й невід’ємного елементу забезпечення соціальної складової нормального функціонування держави та суспільства, Основний Закон слугує глибинним підґрунтям подальшого розвитку даного інституту в Україні.

За даними Міністерства соціальної політики, за результатами 2020 року спостерігається збільшення рівня бідності за основними критеріями. Зокрема, за витратами нижче фактичного прожиткового мінімуму він збільшився з 41,3 % за 2019 рік до 47,2 %, а за доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму – з 23,1 % до 23,2 відсотка. Натомість, рівень “абсолютної бідності”, базою розрахунку якого є встановлений законодавством розмір прожиткового мінімуму, зріс і становить 1,6 % (тоді як за даними 2019 року він становив 1,1%). Поряд з цим, офіційні відомості Державної служби статистики свідчать про те,  що за рахунок девальвації гривні платоспроможність українських пенсіонерів протягом 2020 року знизилася, попри підвищення рівня гривневих пенсій. Таким чином, пенсіонери продовжують бути одними з об’єктивно важливих реципієнтів благодійної допомоги. 

Водночас, звіт Світового інституту дослідження розвитку економіки Університету ООН містив дані про те, що, за найгіршого сценарію розвитку економічної кризи, кількість людей, які живуть за межею бідності, може зрости на 420-580 млн. Про зростання цього показника раніше стверджували також OXFAM – об’єднанні 20 недержавних організацій, метою яких є протидія бідності. У свою чергу, звіт UNICEF, виданий у квітні 2020 року мав дані щодо України: за оцінками експертів, прогнозувалось зростання  рівня бідності через пандемію з 27,2% до 43,6%, а за песимістичним сценарієм – до 50,8% від усього населення. Серед причин таких прогнозів, що частково справдилися, –  ускладення трудової міграції через обмеження щодо перетину міждержавних кордонів та втрата роботи значною частиною населення.

Наведене у своїй сукупності фактично демонструє розширення категорій громадян, які гостро потребують соціальної (фінансової та побутової) підтримки, одним із джерел якої виступають інструменти благодійної діяльності. 

Благодійництво в Україні: статистичний контекст

Щорічно упродовж останніх десяти років провідною міжнародною благодійною організацією Charities Aid Foundation, публікується  Всесвітній рейтинг благодійності (World Giving Index), як один з основних орієнтирів досягнень та прорахунків держав у цій сфері, що дозволяє забезпечити об’єктивну оцінку досягнутих ними цілей та втрачених можливостей, а отже – визначити пріоритети цього важливого для становлення і розвитку громадянського суспільства напряму. 

Вказаний рейтинг, серед іншого, демонструє наявність окремих досягнень України у цьому контексті. Так, за даними дослідження 2019 року держава посідала 101 місце у рейтингу, проте вже за результатами 2020 року відбувся стрибок України до двадцятки країн з найкращими показниками. 

В основу рейтингу закладено дані опитування щодо стану залученості громадян 128 країн світу до наявних форм благодійності. Так, аналіз здійснюється з огляду на відповіді респондентів на три ключові запитання стосовно їх долучення до такої діяльності як: здійснення фінансових пожертв; волонтерства у громадських організаціях; допомоги незнайомцям. Зокрема, за результатами опитування, 6% українців надавали допомогу незнайомцям, 19% залучалися до волонтерської діяльності громадських організацій, а 43% – надавали благодійні пожертви. 

Чим пояснюється «рейтинговий успіх»?

Разом з тим, згідно з даними Державної служби статистики,  станом на 01 вересня 2021 року в Україні налічується 20297 благодійних організацій, 95380 громадських організацій (із загальної кількості 1423677 зареєстрованих юридичних осіб).  Цей показник, порівняно з показниками аналогічного періоду у 2018 році (18205 благодійних організацій) та 2014 році (15066 благодійних організацій), свідчить про стрімке зростання зацікавленості громадськості у долученні до благодійності. Можна припустити, що такий стан справ пов’язаний, насамперед, із загальносвітовою тенденцією до зміцнення ролі громадянського суспільства у вирішення пріоритетних проблем, у тому числі, соціального характеру, подолання яких одноосібно державою, з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних факторів, на теперішньому етапі є неможливим. Окрім того, зважаючи на тривалу збройну агресію з боку Російської Федерації на Сході України, а також з огляду на пандемію коронавірусної хвороби, у переважної більшості громадян зросло та продовжує зростати відчуття потреби висловлення емпатії до осіб, на чию життєдіяльність такі детермінанти справили значний вплив. Так, від початку подій на Сході України громадяни виявляли та продовжують виявляти значний рівень зацікавленості у фінансово-господарській, побутовій підтримці українських військовослужбовців, добровольців, які стали на захист територіальної цілісності України, а так само – підтримці місцевого населення на лінії розмежування та внутрішньо переміщених осіб. Такі реалії зумовили ціннісну переорієнтацію більшості українського суспільства, що, у свою чергу, стало підґрунтям і для зміщення акцентів діяльності існуючих ОГС, а також створення нових спеціалізованих громадських організацій та благодійних фондів. 

Таким чином, можна стверджувати, що виклики, які постали перед державою протягом останніх кількох років, зумовили її вихід на лідируючі позиції у Всесвітньому рейтингу благодійності. У цілому ж, із аналізу успішних практик країн світу у сфері благодійництва, можна дійти висновку про те, що як їх своєчасне реагування на виклики сьогодення, так і проактивність держав у цілому та, зокрема, ОГС є показником їх виходу на новий рівень розуміння взаємодії держави і суспільства у частині консолідації зусиль щодо якісного й повноцінного трансформування ОГС як суб’єктів, спроможних до самофінансування, а також підтримки суспільством тих суб’єктів або сфер, які цього потребують.

Беручи до уваги викладене, вбачається справедливим вести мову про наявність значного потенціалу подальшого розвитку благодійництва в Україні. Між тим, доводиться констатувати, що поліпшення «клімату сприяння» розвитку благодійництва досі залишається наріжним питанням, яке має бути вирішено на державному рівні вже найближчим часом. Про інструменти досягнення вказаної глобальної цілі – далі у дослідженні. 

Благодійництво в Україні: окремі питання нормативного забезпечення.

 Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» не містить достатніх для сприятливої регламентації та комфортного правозастосування норм. Будучи ухваленою у 2013 році, первинна редакція майже не зазнала змін. Останні зміни стосувалися лише побіжного унормування меценатської діяльності у спорті, зважаючи на ухвалення профільного закону, який набув чинності у липні 2021 року. Решта норм не характеризуються ані вичерпністю, ані правовою визначеністю, ані актуальністю щодо вирішення головного виклику сьогодення у цій сфері – популяризації благодійництва, у тому числі, в рамках залучення бізнесу та заохочення громадян. 

Зокрема, на думку автора, не є вичерпним перелік суб’єктів благодійництва.

«Стаття 4. Суб’єкти благодійної діяльності

1. Суб’єктами благодійної діяльності є благодійні організації, які утворені та діють відповідно до цього Закону, а також інші благодійники та бенефіціари.
2. Обмеження щодо політичних партій, кандидатів на виборні посади на державній або іншій публічній службі як суб’єктів благодійної діяльності визначаються законами України.
3. Суб’єкти благодійної діяльності мають право здійснювати благодійні програми, спільну благодійну діяльність та інші види благодійної діяльності спільно з нерезидентами з урахуванням особливостей, визначених законами або міжнародними договорами України.»

1. Питання меценатської діяльності чітко не регламентується. 

Так, в розумінні Закону, меценатська діяльність – благодійна діяльність у сферах освіти, фізичної культури і спорту, культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, науки і наукових досліджень, яка здійснюється у порядку, визначеному цим Законом та іншими законами України.

Водночас, досить зрозуміло на рівні ЗУ «Про фізичну культуру і спорт» нещодавно було врегульовано питання меценатства у спорті. Зокрема:

“меценатська діяльність у сфері фізичної культури і спорту – добровільне безоплатне надання фізичними та юридичними особами (меценатами фізичної культури і спорту) матеріальної, грошової або іншої підтримки фізичної культури і спорту набувачам меценатської допомоги;

меценатська допомога – підтримка або сприяння у розвитку фізичної культури і спорту, що їх надає меценат фізичної культури і спорту фізичним та/або юридичним особами у видах і за напрямами, визначеними законом”.

При цьому, слід зазначити, що закон враховує європейську практику підтримки спорту з боку представників бізнесу та специфіку вітчизняного законодавства, визначає напрями та види такої діяльності, зокрема: забезпечення матеріально-технічних умов для розвитку фізичної культури і спорту, матеріальна та інша допомога спортсменам, сприяння в підготовці до Олімпійських, Паралімпійських і Дефлімпійських ігор та участі в них тощо

Окрім того, стаття 51-1 унормовує питання меценатської діяльності у сфері фізичної культури і спорту, зокрема:

• Меценатська діяльність у сфері фізичної культури і спорту здійснюється з метою розвитку та популяризації фізичної культури і спорту, підвищення їх значення в житті суспільства, сприяння фізичному і духовному розвитку особистості за такими напрямами:
• забезпечення матеріально-технічних умов для розвитку фізичної культури і спорту;
• участь у реалізації проектів і програм з будівництва, реконструкції, ремонту (у тому числі капітального ремонту) та модернізації спортивних споруд в Україні;
• матеріальна та інша допомога українським спортсменам і фахівцям сфери фізичної культури і спорту з метою сприяння досягненню ними найкращих спортивних результатів;
• матеріальна та інша підтримка проведення спортивних заходів;
• підготовка до участі та участь в Олімпійських, Паралімпійських і Дефлімпійських іграх, Глобальних іграх спортсменів з порушенням інтелекту, Всесвітніх іграх з неолімпійських видів спорту.

Суб’єктами меценатської діяльності у сфері спорту є:

• меценат фізичної культури і спорту – дієздатна фізична особа або юридична особа приватного права (у тому числі благодійна організація), яка здійснює меценатську діяльність у сфері фізичної культури і спорту за одним або кількома напрямами, зазначеними в частині першій цієї статті;
• отримувач меценатської допомоги – суб’єкт сфери фізичної культури і спорту, визначений розділом II цього Закону;
• бенефіціар – фізична або юридична особа, яка є резидентом України, визначена меценатом фізичної культури і спорту або отримувачем меценатської допомоги у договорі про меценатську допомогу як набувач меценатської допомоги. Бенефіціар є кінцевим отримувачем меценатської допомоги та зобов’язаний її використовувати лише у сфері фізичної культури і спорту відповідно до цього Закону і не може виступати посередником в отриманні меценатської допомоги іншим набувачем.
• Меценат фізичної культури і спорту, отримувач меценатської допомоги та бенефіціар не можуть бути пов’язаними особами в розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Меценатська діяльність у сфері фізичної культури і спорту здійснюється меценатами фізичної культури і спорту в таких видах:

• безоплатна передача (пожертва) у власність бенефіціара будівель, приміщень, споруд, об’єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок, транспортних засобів, коштів;
• безоплатне відступлення на користь бенефіціара майнових прав;
• закупівля і передача у власність бенефіціара спортивного обладнання, інвентарю, екіпірування, іншого майна, необхідних для здійснення діяльності у сфері фізичної культури і спорту;
• безоплатна передача бенефіціару доходів від майна та майнових прав;
• безоплатне надання послуг і виконання робіт меценатом спорту на користь бенефіціара.
• Бенефіціари можуть використовувати набуту ними меценатську допомогу відповідно до договору про меценатську допомогу за такими напрямами:
• будівництво, реконструкція, ремонт (у тому числі капітальний ремонт), модернізація і використання спортивних споруд та інших об’єктів спортивної інфраструктури;
• закупівля спортивного обладнання, інвентарю, екіпірування, іншого майна, необхідних для здійснення діяльності у сфері фізичної культури і спорту;
• організація та проведення в Україні спортивних змагань, фізкультурно-оздоровчих заходів, а також методичних, суддівських, навчальних, наукових, медичних та інших заходів, забезпечення підготовки та участі у таких заходах спортсменів, інформаційне забезпечення сфери фізичної культури і спорту;
• підготовка та участь українських спортсменів в офіційних міжнародних спортивних змаганнях та спортивних заходах за межами України, внесених до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів України;
• підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації спортсменів і тренерів, спортивних суддів, науково-методичне та медичне забезпечення спортивної діяльності, заходи з протидії допінгу у спорті.

Меценатська діяльність у сфері фізичної культури і спорту здійснюється на підставі письмового договору про меценатську допомогу між меценатом фізичної культури і спорту та бенефіціаром або між меценатом фізичної культури і спорту та отримувачем меценатської допомоги в інтересах бенефіціарів, визначених меценатом фізичної культури і спорту або отримувачем меценатської допомоги. Договір про меценатську допомогу не підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено законом або договором.

Істотними умовами договору про меценатську допомогу є:

• положення про вид меценатської діяльності та напрями використання меценатської допомоги отримувачем і бенефіціаром (бенефіціарами) такої допомоги;
• обсяг і строки надання меценатської допомоги;
• порядок здійснення контролю за використанням меценатської допомоги, у тому числі порядок доступу до фінансових звітів;
• відповідальність сторін у разі порушення умов договору.
• За згодою сторін як істотні умови договору можуть бути передбачені також інші умови надання меценатської допомоги, що не суперечать законодавству.
• Державний контроль меценатської діяльності у сфері фізичної культури і спорту здійснюється відповідно до закону.

У цьому контексті, слід зазначити про дискусійність встановлення на рівні закону норм, що регламентують вимоги до умов договору, а тим більше – їх вичерпного переліку, зважаючи на потребу забезпечення гнучких правил взаємодії між стейкхолдерами, задля створення атмосфери максимального сприяння тим суб’єктам, які виявляють готовність долучення до меценатства, що в подальшому дозволить розширити коло таких суб’єктів, шляхом подібного заохочення. 

Водночас, вбачається доречним перегляд підходу до здійснення державного контролю за здійсненням меценатської діяльності. Так, було б доречно покласти його здійснення на третіх осіб, акредитованих державою, знов-таки, з метою забезпечення принципу дерегуляції, що гарантуватиме прозорість здійснення відповідного контролю.

Стаття 51-2. Державна підтримка і гарантії меценатської діяльності у сфері фізичної культури і спорту

Державна підтримка діяльності меценатів у сфері фізичної культури і спорту здійснюється шляхом:

• відзначення меценатів фізичної культури і спорту державними нагородами, нагородження почесними відомчими відзнаками;
• сприяння увічненню імені мецената фізичної культури і спорту на будинках, спорудах, спортивних об’єктах, що надані як меценатська допомога або створені внаслідок надання меценатської допомоги у сфері фізичної культури і спорту;
• здійснення організаційних та інформаційних заходів з популяризації меценатської діяльності у сфері фізичної культури і спорту;
• надання пільг, іншого сприяння меценатам фізичної культури і спорту відповідно до закону.

Держава гарантує фізичним і юридичним особам можливість вільно здійснювати меценатську діяльність у сфері фізичної культури і спорту. Ніхто не має права обмежувати свободу вибору меценатом фізичної культури і спорту визначених цим Законом напрямів і видів меценатської діяльності.

Стаття 51-3. Інформаційне забезпечення меценатської діяльності у сфері фізичної культури і спорту

Набувачі меценатської допомоги мають право розміщувати торговельну марку, логотип, інше позначення мецената фізичної культури і спорту, з яким у них укладено договір про меценатську допомогу, в будь-якій рекламі, пов’язаній з діяльністю набувача меценатської допомоги.

Особливості використання позначення мецената фізичної культури і спорту в рекламі набувача меценатської допомоги мають встановлюватися договором про меценатську допомогу.

Позначення мецената фізичної культури і спорту в рекламі набувача меценатської допомоги не вважається рекламою мецената фізичної культури і спорту або його товару чи послуги в розумінні ЗУ “Про рекламу”.

Розміщення інформації про мецената фізичної культури і спорту під час підготовки та проведення офіційних спортивних заходів прирівнюється до соціальної реклами”.

Разом з тим, питання меценатської діяльності в інших сферах залишається поза межами детального правового регулювання, а відтак, потребує унормування з метою підвищення застосовуваності такого інституту.

2. Управління благодійними ендавментами – досі не поширений вид благодійництва, з огляду на нечіткість правового регулювання, відтак, дієвий інструмент благодійництва наразі фактично стримується державою.

Універсально визнаного поняття ендавмента наразі немає. Існує чимало різновидів ендавментів із різними цілями, строками діяльності, джерелами формування тощо. Наприклад, в Україні єдине визначення ендавменту наразі містить ст.170 Податкового кодексу і визначається як сума коштів або цінних паперів, які благодійник вносить у банк чи іншу фінансову установу на строк не менше 12 місяців, і використовує проценти і дивіденди, нараховані на цю суму, для благодійної допомоги; набувачі допомоги не мають права відчужувати основну суму ендавменту без згоди благодійника. Не встановлено обмежень ні щодо мінімального капіталу, ні щодо конкретних цілей і набувачів допомоги, ні навіть розміру реінвестицій. Натомість з основної суми ендавментів виключено всі нефінансові активи (наприклад, нерухомість), і важко зрозуміти, чому обов’язковою є участь саме фінансових інститутів. У країнах ЄС управління ендавментами, навпаки, є прерогативою власне благодійних фондів (Директива ЄС 77/388/ЕС) і не визнається фінансовою послугою, якщо основний капітал є власністю таких фондів.

Водночас, в Україні податкові пільги для благодійників, з урахуванням ставок податків на доходи і на прибуток, наразі найменші в Європі. Єдина спеціальна пільга – безоплатна передача цінних паперів в ендавменти звільнена від ПДВ. 

• Відсутність чіткого спеціального унормування виконання заповітів, заповідальних відказів і спадкових договорів для благодійної діяльності. Таким чином, з метою популяризації такого способу благодійництва, необхідним є встановлення зрозумілих та прозорих положень, що дозволяють належним чином реалізувати як права спадкодавця, так і права спадкоємця. Необхідним є аналіз судової та нотаріальної практики в цій частині.
• Несприятливим фактором для діяльності благодійників є чинна процедура державного контролю за їх діяльністю. Так, згідно з профільним законом, державний контроль у сфері благодійної діяльності здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень. На потребу дерегуляції діяльності благодійних організацій вказує те, що на сьогодні 14 органів державного контролю спрямовують свою діяльність на планові та позапланові перевірки благодійних організацій, не враховуючи органів місцевого самоврядування. 
• Потребує дослідження питання ефективності регулювання волонтерської діяльності, зокрема, функціоналу реєстру волонтерів, встановлення пільг та гарантій їх діяльності, а також функціональності інституту Уповноваженого Президента з питань волонтерської діяльності та застосування його можливостей для накопичення потужностей волонтерської діяльності. Водночас, наявні запитання до оподаткування волонтерської діяльності, компенсаційних витрат на проїзд, проживання, харчування, участь у заходах ОГС та оподаткування послуг, отриманих від ОГС. Попри те, що профільним законом встановлено відповідні пільги, відповідно до пп. «г» пп. 164.2.17 п. 164.2 статті 164 Податкового кодексу України додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат особі зараховують до її оподатковуваного доходу. У випадку такої колізії в законодавстві положення Податкового кодексу України мають вищу юридичну силу, а тому суми відшкодування вищезазначених витрат волонтерові, окрім витрат волонтерів, внесених до Реєстру волонтерів АТО (пп. «б» пп. 165.1.54 п. 165.1 статті 165 Податкового кодексу України), зараховуються неприбутковою організацією до оподатковуваного доходу волонтера й оподатковуються ПДФО та військовим збором
• Сьогодні відсутні стимули для представників бізнес-середовища здійснювати благодійну діяльність. Зокрема, відсутні податкові та митні пільги, які могли б сприяти залученню бізнес-організацій до благодійної діяльності, тож є потреба у внесенні змін до Податкового та Митного кодексів. Поряд з цим, необхідною є адвокація переваг для соціально відповідального бізнесу. 

Практика та досягнення іноземних держав у сфері благодійництва. Інструменти для України.

З аналізу даних відкритих джерел бачимо, що найбільші благодійні фонди розташовано на території США, Нідерландів, Великої Британії. Можна припустити, що така ситуація стала можливою за рахунок створення сприятливих умов для донорів, благодійних та неурядових організацій. Чи так це насправді та якою є специфіка функціонування системи благодійництва в іноземних державах спробуємо з’ясувати в подальшій аналітиці. 

З даних Світового рейтингу благодійності випливає, що з моменту його започаткування рейтинг  стабільно очолювали США, лідерську трійку з ними розділяли М’янма та Нова Зеландія відповідно. При цьому, остання є єдиною з країн, якій вдалося за всіма показниками утримуватися в десятці передових країн світу. Водночас, до топ-десятки входять Ірландія, Велика Британія, Шрі-Ланка, Австралія, Канада, Нідерланди та Індонезія. Логічним для України, яка цьогоріч вперше наблизилася до лідерів, увійшовши до першої двадцятки, та про усталеність у чиєму суспільстві розуміння благодійництва поки передчасно говорити, є запитання про ключові підходи до регламентації умов здійснення різних форм благодійництва, що закладають достатні стимули для такої діяльності. Разом з тим, організація-упорядник рейтингу концентрує увагу на тому, що передусім необхідними елементами досягнення успіху у цій сфері є поширення інформації про відповідні ініціативи, забезпечення прозорого та зрозумілого регулювання діяльності ОГС, створення умов для фінансування організацій, які надають підтримку донорам та ОГС у створенні інфраструктури, спроможної до залучення коштів в інтересах громадянського суспільства по завершенню надання донорської допомоги, формування довіри громадськості до ОГС, залучення громадян до управління державними та суспільними справами на місцях задля повноцінного розкриття та посилення місцевого потенціалу громадянського суспільства, визнання можливості надання допомоги грантоотримувачам у створенні стійкої системи підтримки на місцевому рівні й забезпечення відповідного їх фінансування.

Так, у США до 2017 року громадяни мали можливість повертати частину своїх витрат на благодійність через податкові декларації та були позбавлені такого права у зв’язку з ухваленням відповідних податкових змін, що,  у свою чергу, стало одним із факторів зниження рівня благодійності. Подібна від’ємна динаміка спостерігається і в Канаді. Між тим, спільною для більшості країн є тенденція щодо зростання залученості громадян до благодійної діяльності після 50 років. Утім, в країнах, які розвиваються, така особливість зумовлена частіше релігійними або культурними спонуканням, аніж високим рівнем добробуту населення пенсійного віку. Наприклад, екстраполюючи такий підхід на Україну, частіше пенсіонери мусять виступати реципієнтами благодійної допомоги. Окрім того, у США та Канаді окрім благодійності у традиційному розумінні широко розповсюдженим є напрям соціальної роботи, який в Україні фактично лише зароджується. 

Фактично відсутньою та неунормованою  в Україні та, натомість досить популярною у США, є діяльність розпорядчих фондів, які управляють коштами на благодійних рахунках приватних осіб або компаній. Вкладники отримують податкові пільги на суму, яку внесли на рахунок, а фонд, керуючись їхніми побажаннями, перераховує кошти на благодійні потреби. Окрім того, аналогічна ситуація стосується заповітів у благодійних цілях. Однією з причин такої ситуації є недостатнє законодавче унормування, поряд із низьким рівнем обізнаності українців про можливість такого механізму. 

Одним із ключових пунктів американського законодавства, які необхідно було б імплементувати в національне законодавство з метою популяризації благодійництва та розширення мережі ОГС, є заборона на втручання органів державної влади та їхніх посадових осіб у діяльність благодійних організацій.  Натомість, в Україні спостерігається зворотна тенденція до прагнення зміцнення контролю держави над ОГС. 

Якщо ж вести мову про залученість бізнесу до благодійництва, то найпоширенішими є соціальні інвестиції (в Україні цей напрям також розвивається, наприклад, український холдинг «Метінвест» ініціював утворення ВНЗ, який готуватиме фахівців для подальшого працевлаштування на підприємствах холдингу, а низка провідних компаній у різних сферах, як і ГО, пропонує студентам стажування з метою набуття досвіду з перспективою подальшого працевлаштування, ініціювання та участь компаній у важливих соціальних проектах щодо захисту навколишнього середовища, допомоги важкохворим громадянам тощо), корпоративна філантропія. Однією з успішних країн, які визнали цінність співпраці з ОГС, є Канада, де суб’єкти господарювання активно долучаються до активної громадської діяльності. При цьому, аналіз загальносвітових тенденцій дозволяє констатувати, що переважна більшість компаній почала брати участь у корпоративній філантропії до 2000 року. Між тим, для Україна сьогодні це більш новий досвід, закладення фундаменту якого повноцінно розпочалося після цього періоду, тоді як активізація стала можливою вже внаслідок ухвалення профільного закону. 

Висновок. За даними опитування, проведеного Zagoriy Foundation, українські компанії нарікають на відсутність створених державою умов для здійснення благодійної діяльності, зокрема, низки бюрократичних бар’єрів (що було констатовано на початку нашого дослідження), відсутність оптимальних механізмів контролю за використанням коштів за призначенням. Водночас, доводиться констатувати відсутність достатніх та належних інструментів вільної та незалежної від тиску держави діяльності ОГС в цілому. 

Резюмуючи, слід зазначити про необхідність  посилення інституційної та функціональної спроможності організацій громадянського суспільства, здатних допомогти державі у вирішенні соціально-культурних проблем громадян і підтримці науково-дослідних робіт, проектів.

Висловлені в статті погляди є авторськими та не обов’язково відображають позицію ЦЕДЕМ, USAID або Уряду США