29 років тому Верховна Рада Української РСР проголосила незалежність держави Україна. Проте, ще довгих 5 років держава буде жити за Конституцією УРСР, а власний Цивільний і Кримінальний кодекс Україна ухвалить в наступному тисячолітті. Ухвалення законів, на щастя, відбувалося набагато швидше. Уже перші інформаційні закони держава отримала в 1992 році, закон про авторське право та суміжні права й закон про архіви — в 1993 році. Але, така “успішність” в ухваленні законів, за відсутності Конституції створювала міну уповільненої дії. Але про це згодом.
Рік 1991. Проголошення незалежності. Після референдуму 1 грудня назад шляху немає. Однак, становлення держави відбувалося за вкрай негативних обставин. Радянська економіка колапсувала, аварія на ЧАЕС, обвал світових ринків нафти прискорили смерть конаючої імперії. Ця ситуація вигнала людей на вулиці, а коли стало можливо в автобуси, що потягнулися торгувати чим тільки можна в сусідню Польщу, Румунію та інші країни. В Україні вводяться купони, які по суті стають легітимацією для ще радянських грошей. Зупиняються заточені на радянську економіку підприємства. Не дивно, що питання Конституції та гуманітарна сфера опинилися на н-десятому місці в порядку денному. Держава болісно вчилася бути незалежною, а розуміння, що Конституція і сфера духовного є не менш важливою, ніж латання економічних дірок вочевидь не було — основні зміни до Основного закону стосувалися судочинства, повноважень гілок влади й право Кабміну видавати декрети, деякі з яких існують і досі, проте на Конституцію незалежної держави спромоглися лише в 1996 році.
12 вересня 1991 року Верховна Рада ухвалює закон про правонаступництво, який у статті 3 визначає, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Таким чином продовжується дія Конституції УРСР і Цивільного кодексу УРСР.
До 1996 року дещо видозмінена Конституція УРСР 1978 року містила норму, яка гарантувала свободу творчості, у тому числі через винахідництво, раціоналізаторство, розвиток літератури та мистецтва. А головне встановлювала охорону авторів, винахідників і раціоналізаторів. Щоправда, ще до червня 1992 року це все мало відбуватися “в цілях комуністичного будівництва”.
Стаття 45. Громадянам Української РСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості. Вона забезпечується широким розгортанням наукових досліджень, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва.
Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам, організує впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій у народне господарство та інші сфери життя.
Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються державою.
Як ми пам’ятаємо з минулої частини, Цивільний кодекс УРСР містив розділ V “Авторське право” (статі 472-513), що регулювали питання авторського права. В грудні 1974 року більшість з них їх було оновлено, у зв’язку зі вступом СРСР до Всесвітньої конвенції про авторське право. Серед тодішніх важливих змін було встановлення строку охорони авторського права: протягом життя автора, а також протягом 25 років після року смерті автора (ст. 493 ЦК УРСР). Що цікаво, у наступній статті уже видно прообраз поділу на немайнові і майнові права: “Авторське право переходить у спадщину. Не переходить у спадщину право автора на ім’я і право на недоторканність твору.”, хоча сам поділ вже відбудеться в 1993-му році.
У лютому 1992 року було ухвалено “Основи законодавства про культуру”, стаття 5 яких визначила право громадян на свободу творчості та захист інтелектуальної власності, а у статті 9 зробили відсилання до “спеціального законодавства і норм міжнародного права”. Проте, лише двома роками потому — 23 грудня 2013 року Верховна рада в першому читанні та в цілому ухвалила Закон України “Про авторське право та суміжні права”. Представляючи законопроект парламенту голова Державного агентства України з авторських і суміжних прав Володимир Дроб’язко дипломатично констатував, що хоч законодавство, що Україна отримала у спадок від УРСР і відповідає за духом Женевській конвенції, проте “містить ряд недемократичних обмежень щодо опублікування творів, авторської винагороди, термінів охорони, не відповідає сучасним міжнародним вимогам і, кінець кінцем, не забезпечує належного захисту прав авторів”.
Закон був проголосований разом з постановою про його введення в дію. Одразу ж було проголосовано постанову про приєднання України до Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року. Ухвалений закон набрав чинності 24 лютого 1994 року. Така затримка була, вочевидь, пов’язана з ухваленням змін до Цивільного кодексу УРСР, якими було вилучено статті 473-513 і залишена лише стаття 472, яка, власне і відсилала до щойно ухваленого закону.
Закон встановив строки охорони майнових авторських прав:
- загальне правило — це прижиттєва охорона і 50 років після смерті автора
- спеціальні правила:
- для творів опублікованих інкогніто або під псевдонімом — 50 років з моменту опублікування, крім випадків, якщо автор себе розкрив протягом 50 років з моменту обприлюднення;
- для реабілітованих авторів — 50 років з моменту реабілітації;
- для творів опублікованих протягом 30 років після смерті автора — 50 років від дати правомірного опублікування.
Утім щодо цих строків була одна особливість. Вона містилася не в законі, а в постанові про введення її в дію, а саме пп.4-5 цієї постанови:
- Встановити, що на твори, які раніше не охоронялися авторським правом, та на об’єкти суміжних прав чинність цього Закону поширюється у разі, якщо вони випущені у світ, виготовлені та розповсюджені після опублікування цього Закону.
- Установити, що передбачений статтею 24 Закону України “Про авторське право і суміжні права” термін охорони прав авторів застосовується до творів, на які термін дії авторського права до опублікування цього Закону не закінчився.
Таким чином, Верховна Рада застосувала підхід своєї попередниці — ВР УРСР, яка в 1974 році встановила аналогічне правило:
- Цей Указ застосовується до правовідносин, виниклих з 1 червня 1973 року.
У договірних та інших правовідносинах, що виникли до 1 червня 1973 року, правила цього Указу застосовуються до прав і обов’язків, виниклих з 1 червня 1973 року.
Правила статей 493, 495 Цивільного кодексу Української РСР про строки дії авторського права не застосовуються до творів, строк дії авторського права на які скінчився до 1 січня 1973 року.
В тому ж таки 1994 році президент Кучма видав указ “Про заходи щодо відзначення 100-річчя від дня народження Олександра Довженка”. Серед іншого указом було доручено створити у місті Києві Національний центр Олександра Довженка в системі Міністерства культури України та установити, що всі фільми та фільмові матеріали кіностудій України, створені за рахунок бюджетних коштів, є загальнодержавною власністю України — національною культурною спадщиною і можуть використовуватися лише за погодженням з Міністерством культури України. Це банальне, на перший погляд, положення матиме цікаве продовження в майбутньому, в т.ч. щодо строків дії майнових авторських прав на фільми.
ВСТАВКА
У квітні 1994 року була заснована Світова організація торгівлі (WTO). В Рамках Угоди про застування СОТ, додатком 1С була ухвалена угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), стаття 12 якої визначила, що у випадку, якщо строк захисту твору, крім фотографічного твору або твору прикладного мистецтва, обчислюється на основі, іншій ніж тривалість життя фізичної особи, такий строк повинен бути не менш ніж 50 років від кінця календарного року дозволеної публікації, або у разі, якщо такої дозволеної публікації протягом 50 років від часу створення цього твору не було, то 50 років від закінчення календарного року створення такого твору.
Для виконавців та виробникам фонограм, строк захисту триває принаймні до закінчення 50-річного періоду, відлік якого починається від кінця календарного року, в якому було зроблено фіксування твору, або в якому твір було виконано. Згідно з пунктом 3 (положення щодо радіомовних організацій – прим) строк захисту триває щонайменше 20 років, починаючи від закінчення календарного року, коли була зроблена передача.
1995 рік у сфері авторського права визначився приєднанням до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів — ратифікована в травні вона набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року. Ратифікаційний закон заклав міну уповільненої дії, а саме, в частині 2 Закону було висловлення застереження, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набрання чинності цією Конвенцією для України вже є на її території суспільним надбанням. Це застереження зникне у 2001 році.
У 1998 році Кабмін вніс до парламенту законопроект “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Суть проєкту була в точкових правках питань винагород та використання творів. Історія розгляду проєкту затягнулась на три роки, де він отримав два президентських вето поспіль. Тривала історія розгляду пов’язана була з необхідністю узгодження закону з Угодою з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) і з директивами ЄС стосовно авторського права і суміжних прав.
І в результаті 17 липня 2001 року Закон про авторське право та суміжні права після врахування пропозицій Президента отримує нову редакцію. В контексті строків дії авторських прав закон збільшив строк охорони з 50 до 70 років. При цьому частиною 4 Прикінцевих положень було встановлено, що починаючи з 16 серпня 2001 року (дня набрання чинності) строки охорони авторського права, передбачені статтею 28 і частинами першою і другою статті 44 цього Закону, застосовуються у всіх випадках, коли 50-річний строк дії авторського права після смерті автора або строк дії суміжних прав не закінчився до дня набрання чинності цим Законом. Відтак, в більшості випадків строки охорони були автоматично погоджені.
Однак, поряд з таким прогресивним введенням Верховна Рада скасувала Постанову Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року “Про порядок введення в дію Закону України “Про авторське право і суміжні права” (3793-12), а також вилучила положення, про те, що дія Бернської конвенції “не поширюється на твори, які на дату набрання чинності цією Конвенцією для України вже є на її території суспільним надбанням”. Очевидно, що такі зміни були викликані і подальшим приєднанням України до Римської Конвенції (Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення). Проте, таке рішення створило правову колізію, адже твори, що за первинною редакцією закону і постанови могли стати суспільним надбанням, а відтак опинитися у вільному обігу і стати частиною інших творів. Відтак, з одного боку діє весь корпус прав авторів і виконавців, а натомість інші автори, які у проміжок між 1994 до 2001 року використовували такі твори правомірно використовували ці твори і не можуть бути притягнуті до відповідальності за неправомірне використання таких творів.
У квітні 2008 році Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, що означало і приєднання України до угоди ТРІПС. Хоча на цей час правила національного законодавства щодо строків охорони прав були жорсткішими. А в травні 2008 року Міністерство культури і туризму з метою усунення виявлених недоліків, налагодження обліку та взяття на баланс майнових прав інтелектуальної власності на фільми, виготовлені за бюджетні кошти державними та недержавними кіностудіями, усунення підстав для зловживань при використанні майнових прав у комерційних цілях та захисту авторських прав і державної власності видає наказ, яким визначає, що до загальнодержавної власності України — національної культурної спадщини, належать та визнаються нематеріальними активами та перебувають в управлінні Міністерства культури і туризму України:
– фільми та фільмові матеріали, які відповідно до планів виробництва Держкіно УРСР, Міністерства культури УРСР та їх правонаступників в період з 1953 по 1991 роки створені (вироблені) коштом державних (бюджетних) коштів на державних кіностудіях України (Київській кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка, Київській кіностудії науково-популярних фільмів, Одеській кіностудії художніх фільмів, Українській студії хронікально-документальних фільмів).
Тут ми маємо відгомін указу Президента 1994 року. Щоправда, питання легітимності указу є досі відкритим, адже відповідно до Закону України “Про власність”, що діяв на момент видачу указу в статті 32 було вказано, що суб’єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Відтак, правовий режим використання творів створених у часи УРСР, вочевидь мав визначати парламент, а не Президент.
У підсумку:
За час незалежності Верховна Рада та інші органи державної влади намагаючись відповідати світовим трендам, залучаючи фахівців ЮНЕСКО та юристів з Росії систематично оновлювали законодавство у сфері авторських прав додаючи строки дії охорони і розширюючи коло об’єктів охорони. Проте, чи то з незнання, чи то з метою створення зручних прогалин чіткості у строках дії авторського права встановити достатньо важко і в кожному конкретному випадку доведеться проводити маленьке розслідування щодо творів, які виникли і були оприлюднені до 1991 року.
