Двадцятого червня 2017 року Верховна Рада ухвалила у першому читанні проект Закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», № 6232 (далі – «Проект № 6232»), ініціатором якого виступив Президент України. Минулого тижня Верховна Рада перейшла до розгляду поправок до проекту, але жодна з них так і не була ухвалена. Очікується, що депутати продовжать обговорювати законопроект вже наступного пленарного тижня.

Вказаний законопроект передбачає чимало прогресивних новел, однак, водночас, він містить і серйозні недоліки, на які варто звернути увагу та невідкладно виправити. В цій статті ми зупинимось на кількох нововведеннях, що ризикують суттєво обмежити гласність судового засідання – одну з основних засад судочинства (п. 6 ст. 129 Конституції України).

Проголошення судових рішень, ухвалених за наслідками закритих засідань

Проектом № 6232 пропонується надати право суддям не проголошувати привселюдно вступну і резолютивну частини рішення, якщо вони містять інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій проводились в закритому судовому засіданні. Якщо вступна та (або) резолютивна частина рішення містять вказану інформацію, їх оголошення здійснюється в закритому судовому засіданні (ч. 18 ст. 7 ЦПК, ч. 17 ст. 10 КАС, ч. 18 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту).

Необхідно підкреслити, що зазначене положення прямо суперечить міжнародним нормативно-правовим актам, які є обов’язковими для України. Так, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – «Конвенція») закріплює, що:

 
Таким чином, існує виключний перелік випадків, в яких журналісти та представники громадськості можуть не допускатися до зали судових засідань, однак, судове рішення має проголошуватися публічно.

Вказаний підхід знайшов своє відображення і в практиці Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Ріпан проти Австрії» Суд наголосив, що проведення публічних судових засідань є основоположним принципом, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції. Саме публічність захищає сторони від таємного здійснення правосуддя за відсутності прискіпливої уваги суспільства (п. 27). Європейський суд не одноразово нагадував про цей принцип, зокрема, і в справах, в яких відповідачем виступала Україна (див. п. 55 рішення Суду у справі «Лучанінова проти України»).

Варто зазначити, що саме публічність судового розгляду є не лише одним із факторів, який підвищує довіру суспільства до судової системи, але й засобом, за допомогою якого громадськість може забезпечити контроль за зловживаннями представників судової гілки влади.

Щоб привести дане положення у відповідність до міжнародних стандартів, відповідну норму достатньо переформулювати, скажімо:  «Якщо судовий розгляд проводився в закритому судовому засіданні, рішення проголошується прилюдно за винятком інформації, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій проводились в закритому судовому засіданні».

Але у проекті є і низка інших пропозицій, що можуть суттєво обмежити гласність судочинства.

Фотофіксація, відеозапис і трансляція відкритого судового засідання

Авторами законопроекту пропонується надати суддям повноваження забороняти або обмежувати проведення фото-, кіно-, теле- чи відеозйомки, а також транслювання перебігу судового засідання по радіо і телебаченню, в мережі Інтернет, якщо вони, на думку суду, заважатимуть ходу судового процесу (ч. 7 ст. 7 ЦПК, ч. 8 ст. 10 КАС, ч. 8 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту).

Варто відзначити, що в Проекті № 6232 не вказано в чому можуть виражатись «завади судовому процесу». Таким чином, пропонується надати суддям повноваження вирішувати вказане надзвичайно важливе питання на свій розсуд. Це неминуче призведе до різної практики вирішення зазначеного питання в однакових ситуаціях, а отже – і до зловживань з боку представників судової гілки влади та обмеження можливості громадян спостерігати та помічати можливі порушення.

Відповідно до міжнародних стандартів, функцією та правом ЗМІ є збір та поширення серед громадськості інформації, висловлювань та критичних тверджень про судочинство, а також висвітлення судових справ до, після та під час судового розгляду, не порушуючи при цьому презумпцію невинуватості (ч. 1 Основного принципу Мадридських принципів взаємодії засобів масової інформації та суддівської незалежності) [1]. Громадськість повинна мати змогу одержувати інформацію про діяльність судових установ та правоохоронних органів через засоби масової інформації. Тому журналісти повинні мати змогу вільно висвітлювати та коментувати питання функціонування системи кримінального судочинства без обмежень, окрім передбачених Рекомендацією Rec (2003)13 [2] винятків (Принцип 1 Рекомендації). Незважаючи на те, що вказаний нормативний акт стосується кримінального процесу, в ньому відображені загальноприйняті європейські підходи до висвітлення журналістами судового процесу загалом. При цьому очевидно, що без забезпечення належної можливості фіксувати хід процесу, журналісти не зможуть повноцінно реалізовувати таку важливу демократичну функцію.

Так, Європейський суд в своєму рішенні  Pinto Coelho v. Portugal (No.2) визнав, що Португалія порушила ст. 10 Конвенції притягнувши до відповідальності журналістку, за те, що вона без дозволу суду використала в своєму репортажі аудіозаписи фрагментів судового слухання (змінивши голоси осіб) та показала два документи, які мали відношення до справи. В своєму репортажі журналістка мала на меті довести, що сталася помилка і обвинувачена особа не була винною у скоєнні злочину. Саме перебування протягом судового процесу в залі засідань та можливість зробити записи дозволило їй донести суспільно важливу інформацію до громадськості.

Враховуючи вищезазначене, важливо вилучити відповідні норми із законопроекту.

Наявність вільних місць в залі – як умова доступу до судового засідання

Проектом № 6232 пропонується допускати до зали судових засідань осіб лише у разі наявності вільних місць (ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту). Це значно звужує права представників засобів масової інформації, а також пересічних осіб, оскільки вказана норма дозволить суддям з легкістю перетворити будь-який формально відкритий процес на, фактично, закритий. Зазначені пропозиції не відповідають міжнародним принципам та стандартам, зокрема, п. 1 ст. 6 Конвенції та практиці Європейського суду.

Так, у справі «Ріпан проти Австрії» Заявником виступав чоловік, ув’язнений на 18 років після того, як був визнаний винним у вбивстві та пограбуванні. Спершу він відбував покарання в тюрмі Карлау, з якої через 4 роки втік, однак був схоплений наступного дня. Декілька разів Заявник переводився в інші тюрми, оскільки адміністрація мала побоювання, що він разом із декількома іншими в’язнями готують план втечі. Заявник погрожував підпалом та побоями представникам адміністрації та працівникам тюрми, куди його врешті перевели, та вимагав доставити його до попереднього місця ув’язнення. Місцевий суд м. Стейр вирішив проводити слухання з цього питання безпосередньо в тюрмі і за місяць до цього повідомив Заявника та його захисника про дату і час слухання. Окрім цього, за словами Уряду, вказана інформація була внесена до спеціального переліку, який передавався найбільш важливим національним та регіональним газетам, а також державній телерадіо станції, реєстратурі та інформаційній довідці місцевого суду. Таким чином, зацікавлені особи могли отримати інформацію щодо запланованого засідання.

Саме засідання, відповідно до протоколу, було відкритим і проходило о 8.30 ранку в невеликому приміщенні (25 кв.м), розташованому в закритій частині тюрми, і тривало 35 хвилин. Місцевий суд визнав Заявника винним в тому, що він погрожував працівникам тюрми, і засудив його до 10-місячного ув’язнення. На той момент ні Заявник, ні його захисник не скаржилися на брак гласності. Втім, в своїй апеляційні скарзі він, зокрема, заявляв, що засідання не було відкритим, оскільки відбувалося в закритій частині тюрми, а приміщення було занадто малим, щоб вмістити глядачів, адже навіть свідки не могли перебувати в приміщенні одночасно. Апеляційний суд провів відкрите слухання в приміщенні суду і відмовив Заявнику в його скарзі.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд звернув увагу, що Конвенція покликана захищати не теоретичні чи ілюзорні права, а права, які є практичними та ефективними. Він зауважив, що судовий процес відповідає вимозі гласності і відкритості лише тоді, коли громадськість може отримати інформацію про дату та місце його проведення і це місце є легко досяжним. Зазвичай, це досягається слуханням справи в залі суду, яка є достатньо великою, щоб вмістити слухачів. Втім, коли слухання справи відбувається поза межами судової зали, зокрема, в приміщенні тюрми, доступ до якої в пересічної людини відсутній, це становить серйозну перепону «гласності та відкритості». В такому випадку, держава повинна переконатись, що громадськість та медіа належним чином проінформовані про місце слухання, а також, що їм гарантовано вільний доступ до нього. Європейський суд звернув увагу на спосіб інформування медіа та громадськості в цій справі і встановив, що за вказаних обставин, спосіб не був достатнім, адже не було спеціального окремого повідомлення на дошці оголошень місцевого суду, інформації про тюрму, як до неї дібратися, а також чіткого зазначення умов доступу до цієї тюрми. Окрім того, були створені найбільш несприятливі умови для того, щоб на слухання прийшли інші глядачі: воно відбувалося рано зранку, в приміщенні занадто малому для того, щоб їх вмістити, не обладнаній як зала суду. Враховуючи усе це, Європейський суд дійшов до висновку, що слухання в закритій частині тюрми не було гласним та відкритим. Відтак, воно не відповідало вимогам відкритості та гласності судового процесу, закріпленим в ч. 1 ст. 6 Конвенції (пп. 29-31). Європейський суд визнав, що в цій справі мало місце порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Ухвалення Проекту № 6232 в чинній редакції може обмежити доступ до засідань не лише звичайних громадян, але і журналістів, попри те, що законодавство України містить гарантії здійснення журналістами своєї професійної діяльності, що включає в себе ознайомлення громадськості з ходом судових процесів шляхом їх висвітлення. Так, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про інформацію» закріплює, що журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.

Передбачення в законі підстав, які дозволять не допускати журналістів та громадськість на відкриті засідання, відкриє широке поле для зловживань та позбавить суспільство останніх важелів контролю за судовою системою.

Саме тому необхідно вилучити словосполучення: «за наявності вільних місць» з тексту ч. 2 ст. 7 ЦПК, ч. 3 ст. 10 КАС, ч. 3 ст. 9 ГПК у редакції законопроекту.

Використання аудіо- чи відеозапису, фотографування під час закритої наради з суддею, що проводиться для врегулювання спору

Надзвичайно спірною виглядає пропозиція не вести протокол наради та не здійснювати фіксування технічними засобами під час врегулювання спору за участю судді. Та ще більшу загрозу несе положення, яким пропонується встановити відповідальність за  використання портативних, аудіотехнічних пристроїв, а також здійснення фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису під час такого врегулювання (ч. 9 ст. 204, п. 5 ч. 1 ст. 149 ЦПК, ч. 9 ст. 186, п. 4 ч. 1 ст. 149 КАС, ч. 10 ст. 189, п. 5 ч. 1 ст. 136 ГПК у редакції законопроекту).

Виникає питання: навіть, якщо інформація, отримана будь-якою зі сторін, а також суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною, чому вона не може бути зафіксована під загрозою притягнення до відповідальності? Логічною здається одна відповідь, – це необхідно лише в тому випадку, якщо врегулювання спору супроводжуються вчиненням незаконних дій, наприклад, вимагання хабара чи іншої неправомірної вигоди або здійсненням тиску на сторони у справі.

Ми вважаємо, що закріплення такої норми є неприпустимим, оскільки це прямо порушує принципи гласності та відкритості, а також норми міжнародних нормативно-правових актів, стороною яких є Україна (зокрема п. 1 ст. 6 Конвенції, п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права тощо).

Ухвалення положень, які обмежують принципи гласності та відкритості судового процесу, є неприйнятними в демократичній державі, адже вони різко зменшують рівень довіри суспільства до судової системи, сприяють зросту рівня корупції в судах,  і зводять нанівець таку важливу ознаку демократії, як прозорість діяльності судової гілки влади.

[1] Мадридські принципи взаємодії засобів масової інформації та суддівської незалежності (The Madrid Principles on the Relationship between the Media and Judiciary) / The Media and Judiciary Yearbook / Center for  the Independence of Judges and Lawyers / Geneva, Switzerland / December, 1995, Volume IV, p. 142

[2] Рекомендація Rec (2003)13 Комітету Міністрів державам-членам щодо надання інформації через засоби масової інформації стосовно кримінального судочинства, прийнята 10.07.2003 р. на 848 засіданні заступників міністрів