А. Фізична, психологічна і моральна недоторканність

а. потерпілі від насилля

б. репродуктивні права

в. примусове лікування і обов’язкові медичні процедури

г. психічні хвороби

ґ. охорона здоров’я і лікування

д. проблеми стосовно завершення життя

е. проблеми, пов’язані з інвалідністю

є. проблеми стосовно поховання

ж. екологічні проблеми

з. статева орієнтація і статеве життя

и. професійна і ділова діяльність

Б. Приватне життя

а. право на власне зображення і фотографії, оприлюднення фотографій, зображення і статтей

б. захист особистої репутації, наклеп

в. захист даних

г. право на доступ до особистої інформації

ґ. інформація про здоров’я особи

д. збирання матеріалів або даних службами безпеки або іншими державними органами

е. поліцейське стеження

є. повноваження поліції із затримання і обшуку

ж. приватне життя під час ув’язнення

В. Ідентичність і автономія

а. право на особистий розвиток і автономію

б. право встановити своє походження

в. релігійні і світоглядні переконання

г. бажана зовнішність

ґ. право на ім’я / посвідчення особи

д. ґендерна ідентичність

е. право на етнічну ідентичність

є. апатридизм, громадянство і місце проживання

ж. шлюбний і батьківський статус

А. Пари

а. шлюби, що не відповідають звичаю, de facto співмешкання

б. одностатеві пари

Б. Батьки

а. репродуктивні технології / право стати генетичними батьками

В. Діти

а. взаємне спілкування

б. зв’язки між біологічною матір’ю і дітьми

в. зв’язки між біологічним батьком і дітьми

г. соціальна допомога батькам, батьківські права, опіка і право на спілкування

ґ. міжнародне викрадення дитини

д. усиновлення

е. прийомні сім’ї

є. батьківські права і державна допомога

Г. Інші сімейні стосунки

а. стосунки між братами і сестрами, баба і дід

б. право ув’язнених осіб на спілкування

Ґ. Імміграція і вислання

а. діти у місцях позбавлення свободи

б. возз’єднання сім’ї

в. рішення про депортацію і вислання

г. дозволи на проживання

Д. Майнові інтереси

А. Помешкання

а. власники нерухомості

б. наймачі

в. партнери наймачів / незаконне заволодіння

г. меншини і вразливі особи

ґ. проникнення у житло, обшуки і вилучення

Б. Комерційні приміщення

В. Юридичні компанії

Г. Житло журналістів

Ґ. Життєве довкілля

а. загальний підхід

б. шумові незручності, проблеми з сусідами та інші незручності

в. забруднююча і потенційно небезпечна діяльність

А. Кореспонденція ув’язнених осіб

а. загальні принципи

б. коли втручання у кореспонденцію в’язнів може бути необхідним

в. письмова кореспонденції

г. телефонні розмови

ґ. кореспонденція між ув’язненими і їхніми адвокатами

д. кореспонденція з судом

е. кореспонденція з журналістами

є. кореспонденція між ув’язненим і лікарем

ж. кореспонденція з близькими родичами та іншими особами

з. кореспонденція між ув’язненими та іншими адресатами

Б. Кореспонденція адвокатів

В. Стеження за телекомунікаціями у кримінально-правовому контексті

Г. Кореспонденція приватних осіб, фахівців і компаній

Ґ. Спеціальне таємне стеження за громадянами / організаціями

CASE OF TERESHCHENKO v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

05.08.2020

Дата рішення

19.10.2023

Тривалість розгляду

3 роки 2 місяці

Суть скарги

Справа стосується графіку побачень батька з дитиною, який встановили національні суди. На думку заявника, графік не забезпечував його достатнє спілкування з донькою, яка народилася у 2016 році та проживає зі своєю матір’ю окремо від нього. Через це він не мав достатньої можливості підтримувати та розвивати стосунки з донькою.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Принципи статті 8 Конвенції вимагають від національних органів влади встановлювати справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків і надавати особливого значення найкращим інтересам дитини під час вирішення спорів між батьками щодо доступу до дітей.

На думку Суду, процес ухвалення рішення національними судами у цій справі не відповідав вимогам статті 8 Конвенції, оскільки національні суди не навели відповідних і достатніх підстав для виправдання встановлення обмежень на періодичність побачень заявника з його донькою. Отже, не було встановлено, що ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини, а інтерес заявника у частіших побаченнях зі своєю дитиною не був належним чином врахований.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 2900 євро;

3. Відшкодування судових та інших витрат – 250 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – В. Діти – а. взаємне спілкування

CASE OF POGREBNYY AND OTHERS v. UKRAINE 

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

15.11.2004

Дата рішення

19.10.2023

Тривалість розгляду

18 років 11 місяців

Суть скарги

Справа стосується різних аспектів кримінальної справи, у ході якої відбулося вилучення та накладення арешту на майно, яке заявник мав у своєму розпорядженні.

Згідно з твердженнями заявника, в межах кримінальної справи працівники міліції вилучили як його особисті документи, так і документи, які стосувалися його професійної діяльності, зокрема: (i) його дипломи лікаря та бухгалтера, два свідоцтва про підвищення кваліфікації лікаря, його військовий квиток, свідоцтво про закінчення курсів іноземних мов, посвідчення водія та закордонний паспорт (далі – особисті документи); (ii) фінансові документи, пов’язані з діяльністю іншого заявника, у тому числі статути та різні незазначені довідки від органів державної влади; та (iii) статути інших заявників справи.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд зазначає, що вилучення документів, які часто необхідні у повсякденному житті для підтвердження особи, наприклад, паспорт, посвідчення водія, становлять втручання у приватне життя.

Таким чином, їх вилучення становило тривале втручання в особисте життя заявника. Суд також зазначає, що Уряд не стверджував, що неповернення особистих документів заявника після закриття первинної кримінальної справи, в рамках якої було здійснено вилучення документів, мало законні підстави або переслідувало законну мету.

Отже, Суд вважає, що втручання не було виправданим для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції, а тому було порушено статтю 8 Конвенції.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 1200 євро;

3. Відшкодування судових та інших витрат – 100 євро.

Сфера особистої автономії, межі якої зазнали втручання

1. Приватне життя – В. Ідентичність і автономія – ґ. право на ім’я / посвідчення особи

CASE OF OKSUZOGLU v. UKRAINE 

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

10.11.2018

Дата рішення

31.08.2023

Тривалість розгляду

4 роки 9 місяців

Суть скарги

Справа стосується сина заявниці, якого викрали дві невідомі особи з місця, де син проживав з матір’ю окремо від батька.

Скарга заявниці за статтею 8 Конвенції складалася з двох елементів: вона скаржилася, що органи державної влади:

1) не запобігли викраденню;

2) належним чином не відреагували на викрадення.

Суд визнав прийнятною другу частину скарги.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Стаття 8 Конвенції вимагає від органів державної влади вжиття усіх заходів, яких можна розумно очікувати від них, аби дозволити батькам і дитині підтримувати та розвивати сімейні зв’язки та спілкування один з одним, а також цей обов’язок включає встановлення місцезнаходження дитини, якщо батьки втрачають з нею контакт.

У цій справі суттєві недоліки у проведенні офіційного розслідування, наявність яких неодноразово визнавали органи державної влади, чітко вказують, що заходи, вжиті для пошуку сина заявниці та розслідування обставин його викрадення, були недостатніми. До того ж ніщо не свідчить, що критика на національному рівні недоліків і бездіяльності слідчих призвела до покращень у розслідуванні.

Суд не може не визнати майже повну бездіяльність та байдужість як щодо клопотань заявниці про проведення конкретних слідчих дій, так і до страждань та нестерпної невизначеності, яких зазнала і продовжує зазнавати мати. Загалом органи державної влади не доклали серйозних зусиль для встановлення місцезнаходження дитини та усе ще зобов’язані вжити ефективні заходи для пошуку дитини.

Наведених міркувань достатньо для висновку Суду у цій справі, що органи державної влади не вжили всіх заходів, яких можна було від них розумно очікувати для виконання їхнього позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо надання заявниці та її дитині можливості підтримувати і розвивати їхні родинні зв’язки та спілкування.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 9000 євро;

3. Відшкодування судових та інших витрат – 3000 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – В. Діти – а. взаємне спілкування, ґ. міжнародне викрадення дитини

CASE OF GOLOVIN v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

23.09.2018

Дата рішення

13.07.2023

Тривалість розгляду

4 роки 9 місяців

Суть скарги

Заявник скаржився, що (i) пов’язана з його звільненням з посади судді Конституційного Суду України справа не була розглянута «незалежним і безстороннім судом»; (ii) його справу не розглянув «суд, встановлений законом», оскільки органи державної влади, які розглядали його справу, вийшли за межі своїх повноважень; (iii) не було дотримано право на вмотивоване рішення; та (iv) не було дотримано принцип юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за «порушення присяги».

Заявник також скаржився на незаконність свого звільнення і порушення його права на повагу до приватного життя.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд дійшов висновку, що нормативно-правовій базі у оскаржованому питанню бракувало необхідної чіткості та передбачуваності й рішення на національному рівні, в яких воно застосовувалося у справі заявника, не були достатньо обґрунтованими.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Сфера, межі якої зазнали втручання

1. Приватне життя – А. Фізична, психологічна і моральна недоторканність – и. професійна і ділова діяльність

CASE OF MEMULAKAN AND MARKIV v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

24.11.2014

Дата рішення

01.06.2023

Тривалість розгляду

8 років 6 місяців

Суть скарги

Заявники (двоє чоловіків) скаржилися за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, що відсутність у них можливості згідно з українським законодавством укласти шлюб або будь-який інший тип цивільного союзу, яким би визнавалися їхні стосунки, становив дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд зауважував у своїй практиці, що одностатеві пари так само можуть, як і різностатеві, вступати у стабільні і віддані стосунки, і мають однакові потреби у взаємній підтримці та допомозі. Отже, усталеним принципом практики Суду є те, що одностатеві пари перебувають у відносно подібній ситуації з різностатевою парою щодо потреби в правовому визнанні та захисті своїх стосунків.

Хоча Суд досі не тлумачив статтю 8 Конвенції як таку, що накладає позитивне зобов’язання на держав-учасниць зробити шлюб доступним для одностатевих пар, він підтвердив, що відповідно до їхніх позитивних зобов’язань за цим положенням держави-члени зобов’язані створити нормативно-правову базу, яка дозволяла б одностатевим парам отримати належне визнання та захист їхніх стосунків. Суд також підтвердив, що Договірні держави користуються більшою свободою розсуду у визначенні точного характеру правового режиму, який буде доступний одностатевим парам.

Аналізуючи межі свободи розсуду держави, Суд бере до уваги чітку постійну тенденцію на європейському рівні щодо правового визнання та захисту одностатевих пар у державах-членах Ради Європи, у тридцяти з яких наразі передбачається можливість правового визнання одностатевих пар.

До заявників, як одностатевої пари, ставилися і досі ставляться інакше, ніж до різностатевих пар у зв’язку з відсутністю доступного останнім правового визнання та захисту. Натомість, перспектива внесення змін до законодавства не має жодного стосунку до цього висновку, оскільки вона залишається віддаленою перспективою та не має практичного впливу на повсякденне життя заявників.

Суд вважає, що у цій справі держава не надала жодного обґрунтування різному ставленню до заявників як до пари у порівнянні з різностатевими парами.

Суд доходить висновку, що різниця у ставленні в цій справі, яка полягала в необґрунтованій відмові заявникам як одностатевій парі в будь-якій формі правового визнання та захисту у порівнянні з різностатевими парами, становить дискримінацію щодо заявників за ознакою їхньої сексуальної орієнтації.

Рішення

1. Порушено статтю 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 5000 євро;

3. Відшкодування матеріальної шкоди – 32 євро;

4. Відшкодування судових та інших витрат – 4000 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – А. Пари – б. одностатеві пари

CASE OF BAHAROV v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

21.05.2019

Дата рішення

04.05.2023

Тривалість розгляду

3 роки 11 місяців

Суть скарги

Заявник (батько) скаржився на надмірну тривалість провадження, під час якого він вимагав повернення своєї дитини до Сполучених Штатів Америки, місця її постійного проживання, з України, де вона проживає з липня 2016 року після того, як її туди забрала мати доньки без дозволу заявника.

Посилаючись на статті 6 і 8 Конвенції, заявник скаржився, що у цій справі провадження на національному рівні, під час якого він не міг бачитися зі своєю неповнолітньою дитиною, було надмірно тривалим. Це, як стверджувалося, призвело до відчуження дитини від заявника.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд зазначає, що провадження на національному рівні щодо повернення на той момент шестирічної дитини заявника тривало понад два роки у судах трьох інстанцій і супроводжувалося затримками, відповідальність за які, головним чином, несли органи державної влади.

Заявник справді частково сприяв загальній тривалості провадження, подаючи різноманітні процесуальні клопотання і скарги, проте немає доказів, що він зловживав своїми процесуальними правами замість того, аби здійснювати законну процесуальну діяльність і його дії не призвели до значних затримок.

З огляду на наведені у рішенні міркування, а також той факт, що заявник не мав можливості контактувати зі своєю дитиною, якій було шість років на момент, коли її забрала мати, упродовж такого тривалого періоду під час розгляду провадження, Суд вважає, що органи державної влади не розглянули справу оперативно, як того вимагає стаття 8 Конвенції щодо цього виду спорів.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 3000 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – В. Діти – а. взаємне спілкування, ґ. міжнародне викрадення дитини

CASE OF LYAKH v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

04.10.2019

Дата рішення

04.05.2023

Тривалість розгляду

3 роки 7 місяців

Суть скарги

Заявник (батько) скаржився, що органи державної влади України оперативно не розглянули та не задовольнили його заяву про повернення двох його синів з України, де вони мешкають відколи спершу були привезені туди заявником, а згодом залишилися жити зі своєю бабою, до Держави Ізраїль, де вони проживали до грудня 2013 року.

Посилаючись на статті 6 і 8 Конвенції, заявник скаржився, що органи державної влади України безпідставно затягнули розгляд його заяви про повернення його дітей до Держави Ізраїль та не забезпечили його возз’єднання з дітьми.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд зазначає, що винесені на національному рівні судові рішення були належним чином умотивовані та ґрунтувалися на переконливих і достатніх підставах. Національні суди провели всебічне дослідження відповідних обставин і врахували побажання синів заявника та висновок психолога щодо цього. Суди належним чином враховували найкращі інтереси дітей і належним чином співвіднесли їх з іншими відповідними інтересами. Беручи до уваги межі свободи розсуду, якою користуються органи державної влади у таких справах, Суд відхиляє скаргу заявника на результат провадження на національному рівні.

Водночас, Суд зазначає, що провадження на національному рівні щодо повернення на той момент 10- та 13-річних синів заявника тривало понад два роки у судах трьох інстанцій і супроводжувалося затримками, відповідальність за які, головним чином, несли органи державної влади.

Заявник справді частково сприяв загальній тривалості провадження, проте немає доказів, що він зловживав своїми процесуальними правами замість того, аби здійснювати законну процесуальну діяльність і його дії не призвели до значних затримок.

З огляду на наведені міркування Суд вважає, що органи державної влади не розглянули справу оперативно, як того вимагає стаття 8 Конвенції щодо цього виду спорів.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 3000 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – В. Діти – а. взаємне спілкування, ґ. міжнародне викрадення дитини

CASE OF BOGDANOV v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

12.06.2020

Дата рішення

04.05.2023

Тривалість розгляду

2 роки 10 місяців

Суть скарги

Скарга стосується відмови працівників поліції повідомити заявнику адресу, за якою його неповнолітній син проживав з матір’ю окремо від заявника, хоча заявник (батько) також мав батьківські права.

Заявник скаржився на порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з цим.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

У зв’язку з відмовою працівників поліції розкрити заявнику інформацію про місцеперебування його сина, заявник не міг скористатися своїм правом на доступ до дитини та на інформацію про особисті обставини дитини протягом близько п’яти місяців, що було достатньо серйозним, аби порушити питання за статтею 8 Конвенції, оскільки це стосувалося права заявника на повагу до його сімейного життя.

За таких обставин Суд не побачив необхідності визначати, чи становило оскаржуване нерозкриття інформації втручання у відповідні права, чи це питання слід розглядати у контексті позитивного обов’язку держави вживати заходів щодо сприяння спілкуванню того з батьків, хто не є опікуном дитини.

У цій справі Суд визначав чи було встановлено необхідний справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами у межах процесу ухвалення рішень на національному рівні, і чи забезпечив цей процес необхідний захист прав заявника, як гарантовано статтею 8 Конвенції.

З огляду на обґрунтування національних судів, Суд вважає за доцільне виходити з припущення, що оскаржуване рішення працівників поліції мало достатньо законних підстав і переслідувало законну мету – захист права на особисте життя матері дитини, яка проживала за тією ж адресою, що і дитина.

Проте відповідні судові рішення на національному рівні не містили оцінки негативних практичних наслідків оскаржуваного нерозкриття для батьківських прав заявника, яких він формально не був позбавлений і які не були обмежені, у тому числі право на доступ до його дитини та до відомостей про неї. Органи державної влади також не здійснили оцінку відповідних прав та інтересів дитини.

Тобто працівники поліції та суди не навели достатнього обґрунтування для виправдання надання переваги правам на приватне життя матері дитини, а не батьківським правам заявника, і не оцінили, чи було це здійснено в найкращих інтересах дитини. Таким чином, процес ухвалення рішень не передбачав встановлення справедливого балансу конкуруючих прав та інтересів.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 3000 євро;

3. Відшкодування судових та інших витрат – 468 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – В. Діти – а. взаємне спілкування

CASE OF MAYBORODA v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

15.03.2007

Дата рішення

13.04.2023

Тривалість розгляду

16 років 0 місяців

Суть скарги

Заявниця скаржилась на те, що держава не змогла захистити її право на інформовану згоду у зв’язку з нефректомією (хірургічним видаленням нирки), проведеною під час надання їй невідкладної допомоги, коли вона перебувала без свідомості, а також від приховування лікарями у післяопераційний період інформації про видалення нирки.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд підтверджує, що хоча право на здоров’я як таке не входить до прав, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, держави  мають, паралельно до своїх позитивних зобов’язань за статтею 2 Конвенції, позитивне зобов’язання за статтею 8 Конвенції, по-перше, запровадити законодавчі положення, які зобов’язуватимуть державні та приватні лікарні вживати необхідні заходи для захисту фізичної цілісності своїх пацієнтів і, по-друге, надавати потерпілим від неналежного виконання професійних обов’язків доступ до провадження, в межах якого вони можуть у відповідних випадках отримати відшкодування шкоди.

Оцінка належності відповідної нормативно-правової бази повинна включати аналіз її функціонування на практиці, у тому числі взаємодію між загальними нормами і будь-якими нормативними актами та методичними рекомендаціями нижчого рівня, які існують або можуть бути необхідними для забезпечення належного захисту.

Якщо ж держава вжила необхідних заходів для забезпечення високих професійних стандартів серед медичних працівників і захисту як фізичної, так і психічної цілісності пацієнтів, такі питання, як помилка в рішенні медичних працівників чи неналежна координація між такими фахівцями у контексті лікування конкретного пацієнта, самі собою недостатні для притягнення держави до відповідальності за порушення позитивних зобов’язань за статтею 8 Конвенції.

Суд вважає, що розробка певних стандартних методичних рекомендацій і формалізованих процедур на національному або локальному інституційному рівнях, які детально описували б ключові елементи права на інформовану згоду, гарантованого «Основами законодавства про охорону здоров’я», такі як «ризики», які слід обговорити з пацієнтами, та обсяг обов’язку лікарів зв’язуватися з їхніми родичами або призначеними особами, відігравала значну роль під час виконання позитивного обов’язку держави-відповідача щодо запровадження належної нормативно-правової бази та забезпечення високих професійних стандартів у цій сфері. 

У справі заявниці такі методичні рекомендації та процедури були б однаково необхідними для того, щоб спрямовувати практикуючих лікарів в їхній повсякденній діяльності, дозволити вищим органам державної влади негайно втручатися у випадку будь-яких упущень, а також захистити їх обох: заявницю від неналежного виконання професійних обов’язків медичними працівниками та бригаду медичних працівників, які її лікували, від будь-яких, можливо, необґрунтованих обвинувачень.

Беручи до уваги відсутність будь-якої структурованої відповіді органів державної влади на твердження заявниці, що «ризик» проведення нефректомії слід було обговорити з нею до операції та, в якості альтернативи, перед видаленням її нирки слід було проконсультуватися з її родичами – що, як вбачається, було тісно пов’язано з відсутністю будь-яких національних або локальних методичних рекомендацій, стандартів або формалізованої медичної документації і процедур, які б забезпечували належне виконання на практиці загальних законодавчих положень щодо права пацієнтів на інформовану згоду – Суд вважає, що держава-відповідач не виконала свого позитивного обов’язку запровадити належну нормативно-правову базу для захисту права заявниці на інформовану згоду.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування –  4500 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

1. Приватне життя – А. Фізична, психологічна і моральна недоторканність – ґ. охорона здоров’я і лікування

CASE OF DUBAS v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

09.11.2020

Дата рішення

09.03.2023

Тривалість розгляду

2 роки 4 місяці

Суть скарги

Скарга стосується неможливості органів державної влади забезпечити виконання рішення суду, яким було встановлено домовленість про побачення заявника з його дочкою, яка проживала окремо від нього спільно з матір’ю.

Заявник скаржився на порушення статті 8 Конвенції.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд неодноразово встановлював у справах проти України, що неналежний спосіб виконання судових рішень щодо дітей був наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, відповідно до принципу пропорційності.

Ці висновки так само застосовні і до цієї справи. Зокрема, органи державної влади не розглянули способів добровільного виконання відповідного судового рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, що включала б цільову підтримку для дитини, яка, вочевидь, демонструвала ознаки віддалення від заявника. 

Суд вважає, що органи державної влади не виконали свого позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення дотримання домовленостей про побачення батька із дитиною, встановлених у рішенні національного суду.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 4500 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – В. Діти – а. взаємне спілкування

CASE OF PLESHKOV AND PLESHKOVA v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

13.01.2020

Дата рішення

09.03.2023

Тривалість розгляду

3 роки 1 місяць

Суть скарги

Скарга стосується неможливості органів державної влади забезпечити виконання рішення суду, яким було встановлено домовленість про побачення заявника з його дочкою, яка проживала окремо від нього спільно з матір’ю.

Заявники скаржилися на порушення статті 8 Конвенції.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Суд неодноразово встановлював у справах проти України, що неналежний спосіб виконання судових рішень щодо дітей був наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Крім того, наявні механізми не передбачали відповідні і конкретні заходи для забезпечення примусового виконання рішення, відповідно до принципу пропорційності.

Ці висновки так само застосовні і до цієї справи. Органам державної влади було відомо, що мати перешкоджала побаченням заявників. Однак застосовані до неї обмежені примусові заходи у зв’язку з цим не дали результатів.

Суд вважає, що органи державної влади не виконали свого позитивного зобов’язання за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення дотримання домовленостей про побачення батька із дитиною, встановлених у рішенні національного суду.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 4500 євро;

3. Відшкодування судових та інших витрат – 1000 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

2. Сімейне життя – В. Діти – а. взаємне спілкування

CASE OF KLYMENKO v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

07.02.2014

Дата рішення

02.03.2023

Тривалість розгляду

9 років 0 місяців

Суть скарги

Заявник скаржився на незаконне та невиправданне виселення з державного гуртожитку, а також на те, що національні суди не навели належного обґрунтування для своїх рішень і не забезпечили наявність у них ефективного засобу юридичного захисту.

Заявник апелював до статтей 6, 8 і 13 Конвенції.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Розглядаючи факти скарги з огляду на свою усталену практику Суд зазначає, що виселення заявників з державного гуртожитку становило втручання в їхнє право на повагу до їхнього житла, і цей факт не оскаржувався сторонами.

Суд готовий визнати, що оскаржуване втручання могло переслідувати законну мету, а саме: захист прав студентів та інших осіб, пов’язаних з університетом, які потребували житла, а тому воно мало підстави в національному законодавстві.

Водночас Суд зазначає, що наведене національними судами у своїх рішеннях обґрунтування свідчить про надання ними першочергового значення іншим факторам – що строк дії договору найму заявників і строкового трудового договору першого заявника в університеті закінчилися. У своїх міркуваннях суди також не розглядали інші аргументи заявників щодо їхньої особистої ситуації та не вказали у будь-який спосіб, що вони намагалися оцінити рішення державного відповідача повернути квартиру на користь незазначених третіх осіб і твердження заявників, що продовження строку дії договору найму було життєво важливим для них.

За цих обставин Суд не може визнати, що національні органи влади навели «достатні підстави», аби довести існування «нагальної суспільної потреби» у спірному виселенні або обґрунтованість «пропорційності» такого виселення у розумінні статті 8 Конвенції.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 4500 євро;

3. Відшкодування судових та інших витрат – 2669 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

3. Житло – А. Помешкання – б. наймачі

CASE OF MUKOVOZ v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

12.03.2011

Дата рішення

12.01.2023

Тривалість розгляду

11 років 10 місяців

Суть скарги

Заявниця скаржилася, що її виселення разом із неповнолітнім сином з державного гуртожитку не було законним і необхідним і національні суди не навели належного обґрунтування для своїх рішень з цього питання, а також не забезпечили наявність у неї ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з її скаргами. Заявниця посилалася на статті 6, 8 і 13 Конвенції.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

Розглядаючи факти скарги з огляду на свою усталену практику Суд зазначає, що виселення заявниці з державного гуртожитку становило втручання в їхнє право на повагу до їхнього житла, і цей факт не оскаржувався сторонами.

Суд готовий визнати, що оскаржуване втручання могло переслідувати законну мету, а саме: захист прав інших осіб, пов’язаних з університетом і коледжем, які потребували житла, а тому воно мало підстави в національному законодавстві, зокрема, з огляду на положення договірного права, як їх тлумачили національні суди.

Водночас Суд зазначає, що наведене апеляційним судом у його рішенні обґрунтування свідчить про надання судом першочергового значення фактору, що, як вважав суд, строк дії договору найму заявниці сплинув. Він не навів додаткових причин для відхилення інших аргументів заявниці. Апеляційний суд також не розглянув інші аргументи заявниці і не вказав у будь-який спосіб, що він намагався оцінити рішення відповідача передати квартиру невказаним третім особам і твердження заявниці, що продовження строку дії її договору найму було життєво важливим для неї та її неповнолітнього сина. За цих обставин Суд не може визнати, що національні судові органи навели достатні підстави, аби довести існування нагальної суспільної потреби у виселенні або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей статті 8 Конвенції.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції;

2. Моральне відшкодування – 4500 євро.

Сфера, межі якої зазнали втручання

3. Житло – А. Помешкання – б. наймачі

CASE OF OVCHARENKO AND KOLOS v. UKRAINE

Переклад

Переклад Міністерства юстиції України

Дата заяви

20.05.2015,

02.07.2015 (об’єднано дві заяви)

Дата рішення

12.01.2023

Тривалість розгляду

7 років 6 місяців

Суть скарги

Заява стосується звільнення двох суддів Конституційного Суду України. Заявники скаржилися за статтею 8 Конвенції, що їхнє звільнення було невиправданим втручанням у право на повагу до їхнього приватного життя.

Короткий виклад обґрунтування рішення Суду

У цій справі підстави для звільнення заявників суворо обмежувалися виконанням ними суддівських функцій і жодним чином не стосувалися їхнього приватного життя. Окрім того, заявники справді розглядали оскаржувані події як свавільний та політично вмотивований напад на Конституційний Суд України як на інституцію – питання, не пов’язане з їхнім правом на повагу до приватного життя. Однак вони також стверджували, що їхнє звільнення за «порушення присяги» мало значні негативні наслідки для їхньої репутації.

Розглянувши ці твердження Суд вважає, що звільнення заявників справді мало значний вплив на їхнє внутрішнє коло з огляду на подальші матеріальні збитки та вплив на їхню репутацію, оскільки підстава для звільнення – «порушення присяги» – безпосередньо стосувалася їхньої особистої недоторканності та професійної компетентності. Суд вважає, що спірний захід значною мірою вплинув на приватне життя заявників, а тому підпадає під сферу дії статті 8 Конвенції.

Рішення про звільнення заявників ґрунтувалося виключно на статті 126 Конституції України, яка передбачала, inter alia, що у випадку «порушення присяги» суддя має бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив. Ці законні підстави для втручання були дуже загальними і, якщо вони не обмежувалися іншими застосовними положеннями та практикою, як вбачається, вони надавали широку свободу розсуду національним органам влади.

За відсутності дуже детального та чіткого обґрунтування складових елементів «порушення присяги» у зв’язку з діями, які, як стверджується, вчинили заявники, національні органи влади скористалися своїми дискреційними повноваженнями у такий спосіб, який підірвав юридичну визначеність, а тому суперечив вимозі законності для цілей статті 8 Конвенції.

Суд пам’ятає конкретний контекст звільнення заявників. Масові народні протести та насильницькі події, які призвели до позачергової зміни державної влади в Україні, мали вплинути на рішення, ухвалені Верховною Радою України у той період. Проте Суду не було надано доказів, що Верховна Рада України мала діяти в умовах крайньої необхідності у зв’язку з цим конкретним питанням, і в будь-якому випадку суди, які розглядали це питання, мали достатньо часу для належного розгляду справ заявників під час подальшого судового перегляду. Отже, загальна ситуація, яка існувала на момент звільнення заявників Верховною Радою України, не виправдовувала недотримання органами державної влади основних вимог Конвенції щодо законності та передбачуваності.

Рішення

1. Порушено статтю 8 Конвенції та пункт 1 статті 6 Конвенції;

2. Встановлення порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Сфера, межі якої зазнали втручання

1. Приватне життя – А. Фізична, психологічна і моральна недоторканність – и. професійна і ділова діяльність