Матеріал опубліковано у виданні “Українська правда”
Притягнути рф до відповідальності за злочини агресії – важливе завдання для України та решти цивілізованого світу. Адже повномасштабне вторгнення держави-агресора рф 24 лютого 2022 року поставило під загрозу міжнародний правовий порядок, заснований на загальному принципі: події Другої світової війни більше не мають повторитися. Однак насправді перший злочин рф скоїла ще у 2014 році, анексувавши український Крим. І непокаране тоді зло за вісім років породило ще гірші наслідки, а загрозу через дії кремля тепер відчувають і інші демократичні держави європейського континенту.
За рік повномасштабного вторгнення Україна зазнала непоправних людських втрат, зруйновані об’єкти критичної інфраструктури, тимчасово окупована частина територій, загарбники депортують українських громадян, викрадають та привласнюють державне і приватне майно. Словом, як відзначив президент Володимир Зеленський на Радбезі ООН, немає такого воєнного злочину, який би ще не скоїли російські окупанти на території України.
Тож притягнути до відповідальності державу-агресора і терориста рф – це виклик міжнародному правовому порядку, у якому є для цього інструменти. Але, чи будуть вони ефективними, щоб унеможливити агресію рф у майбутньому – питання відкрите. Україна шукає на нього чітку відповідь.
Що вже зробила Україна, щоб юридично притягнути державу-агресора до відповідальності?
Для того, щоб притягнути державу та окремих осіб за агресію проти іншої держави, на міжнародному рівні функціонують відповідні судові установи: Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН, Європейський суд з прав людини, а також міжнародний правозахисний орган – Рада ООН з прав людини. Саме до цих міжнародних інституцій вже звернулась Україна, аби притягнути рф до відповідальності.
Безперечно, ці звернення до міжнародних судових установ – правильний крок для юридичного захисту. Разом з тим, навіть перспектива отримати рішення на користь України не вирішує головні завдання: стримати агресора, притягнути винних до відповідальності та відшкодувати завдані агресією збитки.
Як відомо, рф ігнорує вимоги міжнародних організацій: так, ще у березні 2022 року кремль відмовився виконувати рішення Міжнародного суду ООН. Тож даремно сподіватись, що у випадку Європейського суду з прав людини чи Ради ООН з прав людини рф вчинить інакше. З історії відомо, що ефективнішим може бути спеціальний міжнародно-правовий механізм, зокрема міжнародний трибунал.
Спеціальний трибунал як один із способів притягнути до відповідальності агресора
У минулому спеціальні трибунали створювали, щоб судити воєнних злочинців. Так працювали Нюрнберзький трибунал, Токійський трибунал, міжнародні кримінальні трибунали для колишньої Югославії та Руанди, Косовські спеціальні палати тощо. Коли створюється спеціальний трибунал, ключовим завжди стає питання про правові засади його діяльності та власне юрисдикцію.
Ключову роль у війні проти України відіграє політичне керівництво рф, а тому сценарій, коли його членів засудить міжнародний трибунал, створений за участі демократичних держав – максимально реалістичний спосіб притягнути до відповідальності винних у злочинах агресії.
Адже одна з потенційних перешкод для покарання керівників держави-агресора за міжнародні злочини – їхній імунітет (наприклад, статус посади “президента”, яку займає особа, причетна до цих злочинів). Так званий “функціональний імунітет” означає, що українські органи охорони правопорядку не можуть відкрити справу проти путіна, доки він є президентом рф. Однак для міжнародного трибуналу таких обмежень не існує.
Загалом міжнародно-правовий механізм у вигляді спеціального міжнародного трибуналу може мати три варіанти:
1 варіант: Україна укладає угоду з ООН про створення спеціального трибуналу.
2 варіант: багатосторонній міжнародний договір між демократичними державами про створення спеціального трибуналу.
3 варіант: створення спеціального трибуналу як суду з розташуванням в Європі, що працюватиме на основі національного права та юрисдикції України за участі міжнародних суддів та прокурорів. Наразі Україна активно напрацьовує варіанти запровадження такого спецтрибуналу.
Перший варіант практично складний для втілення у життя, з огляду на дії рф та її можливість ветувати будь-яку резолюцію в Радбезі ООН. Натомість, якщо розглянути другий та третій варіанти, видається, що їхні перспективи більш реалістичні та мають шанси втілитися у найближчий час. Крім того, ці варіанти уже мають проміжні результати.
За рік повномасштабного вторгнення питання про відповідальність держави-агресора рф розглядають на рівні міжнародних інституцій та організацій саме крізь призму створення спеціального трибуналу. Про це йдеться зокрема в декларації Парламентської асамблеї НАТО, резолюції Парламентської Асамблеї ОБСЄ, а також резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи.
19 січня 2023 року Європейський парламент ухвалив резолюцію про створення трибуналу щодо злочину агресії проти України. В документі йдеться про те, що робота в ЄС над створенням спеціального трибуналу має розпочатися без зволікання, зосередившись на створенні механізмів для спеціального трибуналу у співпраці з Україною, підтримуючи українські та міжнародні органи у забезпеченні доказів, які будуть використані в майбутньому спеціальному трибуналі.
Окремо європейські парламентарі акцентували необхідності обговорити юридичну можливість використати суверенні активи держави-агресора для відшкодування за порушення міжнародного права в Україні, у тому числі позбавивши такі активи захисту суверенного імунітету.
Важливо, що плани створення такого міжнародно-правового механізму як спецтрибуналу для покарання за злочини агресії сфокусовані не лише на безпосередньому агресорові – рф, а також й на пособнику цієї війни проти України – Білорусі, адже дії тамтешнього самопроголошеного президента сприяють російському вторгненню.
Окремо, також у січні 2023 року, представники 20 країн зібралися у Празі на засідання групи зі створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії рф проти України.
За словами Генсекретаря Ради Європи Марії Пейчинович-Бурич, спецтрибунал має керуватись вже наявними механізмами, які застосовує Міжнародний кримінальний суд. Сама ж Рада Європи також може відіграти роль, створюючи реєстр для фіксації та документування доказів і заяв про збитки, втрати та травми, завдані внаслідок російської агресії проти України. Для цього буде помічною практика Європейського суду з прав людини та процесу нагляду за його рішеннями.
Усе це складатиме доказову базу України в межах процесу спеціального трибуналу, що має окреме значення з огляду на розробку подальшого механізму компенсацій для України за російські злочини агресії.
Поки що невідомо коли і як запрацює спеціальний трибунал для розслідування російських воєнних злочинів проти України та Українського народу. Однак на юридичному фронті все ж є проміжні результати за рік лютої війни.
