Захист державної мови та національної ідентичності: критерії та виклики в українському медіапросторі
Оксана Максименюк, керівниця юридичного напряму ІРРП
для Центру демократії та верховенства права
Відповідно до положень Стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015, актуальними загрозами національній безпеці України зокрема є інформаційно-психологічна війна, приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу.
В умовах таких викликів, які прямо впливають на національну ідентичність та суверенітет, уряд України вживає рішучих заходів для захисту інформаційного простору країни. Особлива увага приділяється зміцненню правових рамок, зокрема через прийняття нового законодавства, що відповідає сучасним викликам у сфері медіа. Таким чином, Закон України “Про медіа” став важливим кроком на шляху до захисту культурної та мовної спадщини, підкреслюючи важливість збереження національної ідентичності в умовах інформаційного протистояння.
З прийняттям у грудні 2022 року Закону України “Про медіа” в медіа та на платформах спільного доступу до відео заборонено поширювати інформацію, що принижує або зневажає державну мову та інформацію, що заперечує або ставить під сумнів існування українського народу (нації) та/або української державності та/або української мови.
У цій аналітиці ми детальніше розглянемо, яка інформація може бути визначена як така, що принижує або зневажає державну мову, ставить під загрозу національну безпеку та українську державність. Також проаналізуємо заборону на поширення інформації, яка заперечує або ставить під сумнів існування українського народу, державності та мови. Також буде розглянуто питання відповідальності за поширення такої інформації.
Заборона на поширення інформації, що принижує або зневажає державну мову
Стаття 110 закону “Про медіа” встановлює відповідальність медіа за поширення інформації, що принижує або зневажає державну мову. Таке порушення віднесено до значних порушень та передбачає покарання від штрафу до скасування ліцензії чи реєстрації, якщо вчинене повторно.
У контексті російсько-української війни, встановлення чіткої відповідальності для медіа за розповсюдження контенту, що принижує або зневажає державну мову, стає ключовим аспектом у зміцненні національної безпеки та оборони української державності. Такий підхід не лише сприятиме забезпеченню захисту української мови, але й відіграватиме важливу роль у захисті ідентичності української нації. Втім, слід зазначити, що відповідні положення законодавства зараз недостатньо деталізовані, що викликає потребу у розробці конкретних критеріїв, які мали б бути чітко визначені Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та іншими органами співрегулювання медійного простору.
Отже, слід розібратися, що можна віднести до інформації, що принижує або зневажає державну мову.
Стаття 10 Конституції України визначає, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Отже, в розумінні законодавства під державною мовою слід визначати саме українську мову, яка має перебувати під охороною.
У рішенні Конституційного суду України № 1-р/2021 від 14.07.2021 року “щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” визначено, що “поряд із Державним Прапором України, Державним Гербом України та Державним Гімном України українська мова є невіддільним атрибутом Української держави. Тому будь-які прояви зневаги до державної мови слід розцінювати як такі, що ганьблять саму державу, а отже, є недопустимими. Публічний глум над українською мовою або її умисна дискредитація є зазіханням на конституційний лад України, образою національної гідності її громадян, що має бути переслідуваним за законом. Застосування української мови має відповідати стандартам державної мови. Порушення стандартів і порядку застосування української мови є неприпустимим”.
Стаття 53 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної встановлює захист державної мови від публічного приниження чи зневажання, від навмисного спотворення державної мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисного застосування її з порушенням стандартів державної мови, а також від нехтування вимогами обов’язкового застосування державної мови, визначеними законом.
Отже, окрім публічного приниження чи зневажання державної мови, можна також вважати, що порушення стандартів державної мови та нехтування вимогами застосування державної мови є навмисним спотворенням державної мови.
Відповідно до Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” з метою сприяння функціонуванню української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України діє Уповноважений із захисту державної мови.
Завданнями Уповноваженого є оприлюднення висновків про ознаки публічного приниження чи зневажання державної мови в публічних виступах посадових осіб органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності, громадських об’єднань, політичних партій та інших юридичних осіб, а також посадових осіб іноземних держав.
Наприклад, у березні 2023 року в одному із магазинів в місті Одеса розгорівся конфлікт між працівницею та відвідувачами. Який був поширений у мережі. На відео, яке опублікували в місцевому Telegram-каналі @xydessa, відвідувачка називає українську мову “телячою” та запевняє, що “в Одесі такого ніколи не було”. Вказаний відеозапис прокоментував уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, який закликав Національну поліцію відреагувати на цей інцидент та зазначив що дії відвідувачки магазину слід однозначно кваліфікувати за ст. 161 Кримінального кодексу України. Висловлювання “теляча” мова є публічним приниженням державної мови.
Отже, Уповноважений може давати оцінку публічним висловлюванням посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування про наявність в їхніх виступах ознак публічного приниження чи зневажання державної мови і це може бути враховано як критерій для застосування санкцій Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення.
У статті 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.
В статті 338 Кримінального кодексу України зазначено, що публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 68 тис. грн.) або арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до трьох років.
Під наругою в даній статті розуміється грубе, образливе ставлення, зле висміювання, дії, спрямовані на приниження тих цінностей, до яких інші члени суспільства ставляться з повагою (наприклад, зривання прапора чи герба, їх знищення або пошкодження, використання їх не за призначенням, учинення на них непристойних написів або малюнків, спотворення тексту або музики Гімну, поширення його тексту зі спотворенням змісту і значення, інші дії, в яких виявляється зневажливе ставлення особи до державних символів). Отже, такі критерії можуть бути застосовані й щодо зневажання та приниження державної мови.
Заборона на поширення інформації, що заперечує або ставить під сумнів існування українського народу (нації) та/або української державності та/або української мови.
Заперечення існування українського народу (нації), української державності, української мови або ставлення цього під сумнів є українофобією.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії” вважатися українофобією можуть дискримінаційні дії, публічно висловлені заклики, у тому числі в медіа, у літературних та мистецьких творах, що заперечують суб’єктність Української держави, української нації, боротьбу проти підкорення, експлуатації, асиміляції Українського народу, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитку української національної державності, науки, культури, зневажають питомі етнокультурні ознаки українців, ігнорують українську мову та культуру.
До українофобії, зокрема, можна віднести:
- заперечення існування української мови з твердженням, що це є діалектом російської мови,
- дії, спрямовані на приниження або заперечення України як держави, української нації, культури, мови, історії та традицій,
- заперечення територіальної цілісності України,
- публічне використання матеріалів, символів та зображень антиукраїнського змісту.
Також, слід наголосити, що хоча Закон України “Про медіа” і не передбачає застосування санкцій за порушення заборони на поширення інформації, що заперечує або ставить під сумнів існування українського народу (нації) та/або української державності та/або української мови, однак така відповідальність передбачена ст. 161 КК України: за поширення в інтернеті інформації, що спрямована на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або містить образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями.
Висновок
Слід підкреслити критичну важливість внесення заборон до законодавства України про медіа щодо поширення інформації, яка принижує або зневажає державну мову, а також інформації, яка заперечує або ставить під сумнів існування українського народу, державності та мови. Цей крок є фундаментальним для забезпечення національної безпеки, особливо у контексті воєнного стану та протидії російській пропаганді.
На цьому шляху ключовим аспектом стає розробка та впровадження чітких критеріїв для визначення згаданих заборон, що дозволить ефективно регулювати медійний простір без надмірного застосування санкцій та при цьому захистити українську мову, культуру та національну ідентичність від зовнішніх та внутрішніх загроз.
Таким чином, рекомендуємо Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення розпочати процес визначення таких критеріїв із залученням громадянського суспільства та експертів з медійного права для їх ефективного та повного обговорення. Важливо також враховувати міжнародний досвід та стандарти свободи слова, аби забезпечити баланс між захистом національних інтересів і збереженням права на вільний обмін інформацією. Ці заходи дозволять створити прозорий та справедливий механізм застосування законодавства, спрямованого на захист державної мови та національної безпеки.
Аналітику підготував Центр демократії та верховенства права за фінансової підтримки International Media Support
