З 24 лютого 2022 року Україна живе у новій реальності. У контекст повномасштабної війни залучені всі, медіа – не виключення. Сьогодні вони здебільшого висвітлюють війну. Втім, їх робота лишається творчою, тож пов’язана з авторським правом.

ЦЕДЕМ тривалий час стежив за реформою авторського права та вже писав про те, як вона може вплинути на медіа. А після прийняття Закону України “Про авторське право та суміжні права” ми вже проаналізували, як змінився перелік об’єктів авторського права.

Перший Закон України “Про авторське право та суміжні права” прийняли у 1993 році (далі – Закон-1993). З приходом Web 2.0 видання почали освоювати інтернет, а в останні роки через дороговизну паперу – зовсім переміщалися в онлайн формат.

Закон-1993 року пережив багато змін. Додавалися положення щодо творів для людей з обмеженими можливостями (2015), використання об’єктів авторського права в пародіях, попурі та карикатурах (2016), державної підтримки кінематографії (2017), а також спроби реформувати державне управління у сфері інтелектуальної власності (2020).

У 2021 році у Верховній Раді України зареєстрували 5 законопроєктів про авторське право і суміжні права: № 5552 та 4 альтернативних: 5552-1, 5552-2, 5552-3, 5552-4. Фактично, законопроекти з приміткою – модифікації одного тексту. Про це ЦЕДЕМ писав раніше.

1 грудня 2022 року депутати прийняли Закон України “Про авторське право та суміжні права” (далі – Закон-2022) в цілому. Він імплементує в національне законодавство нормативно-правові акти ЄС стосовно: 

• Правової охорони баз даних (додали статтю про право на бази данних та деталізували порядок їх охорони);
• Прав оренди, позички та деяких суміжних прав у сфері інтелектуальної власності (визначили у національному законодавстві поняття “прокат” і “позичка” та порядок надання права на них); 
• Використання сирітських творів (додали поняття “сирітські твори”, визначили порядок їх використання та захисту) тощо.

Які новели Закону вплинуть на діяльність медіа, чого очікувати від нововведень та як їх застосовувати – пояснюємо у цій аналітиці. 

Що таке фотографічний твір та як його використовувати?

Закон-1993 року зазначав, що об’єктами авторського права є фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії. Самого поняття “фотографічного твору” та його ознак у Законі-1993 не було. 

Виявляти ознаки доводилося національним судам. А вони посилалися на Директиву 2006/116/ЄС Європейського Парламенту і Ради та зазначали, що охороняється лише самобутня оригінальна фотографія, котра становить інтелектуальний витвір автора.

Ось що говорив Апеляційний суд м. Києва щодо оригінальності фотографії:

“Така ознака як наявність результатів творчої діяльності є безумовною для визначення об’єкта авторського права. Проте, творінням, яке не є результатом творчої праці є переважно технічна робота, без творчої складової, така як копіювання, передрук та інше. Таким чином, до неоригінальних фотографічних творів відносяться репродукції малюнків, карт, планів, креслень, гобеленів, вітражів та інші похідні фотографії, які передають суть сфотографованого об’єкта не вносячи до зображення творчої складової.

В даному випадку, фотографії містять зображення людини в певні моменти її життя, які відображають її настрій та значимість події, а тому не можна стверджувати про відсутність творчої складової при їх створенні. До того ж матеріали справи не містять доказів, які свідчили про відсутність оригінальності цих творів або їх копіювання.”

Що таке оригінальність фотографічного твору відповідно до Закону-2022?

Закон-2022 у статті 1 дає визначення фотографічному твору: це твір, статично відображений (зафіксований) із застосуванням аналогових, цифрових фотографічних технологій на матеріальному носії чи в електронній (цифровій) формі або із застосуванням лазерних технологій у вигляді об’ємного тривимірного зображення. 

Також Закон-2022 говорить, що до об’єктів, які не охороняються авторським правом, належать фотографії, що не мають ознак оригінальності (не є фотографічними творами). 

Наприклад, 100000-не фото Софійського Собору, клацнуте на мобільний телефон, імовірніше, не буде визнане твором.  І лише авторська зйомка, з унікальною кольоровою гамою небес, птахом у небі та радісними дітьми претендуватиме на звання твору.

Оцінювати фото на оригінальність, у випадку спору, знову ж таки доведеться національним судам. Вони можуть звернутися до висновків Суду ЄС і запозичити його досвід. Суд ЄС вказує: фотографії є фотографічними творами (об’єктами авторського права), якщо при створенні фото автор використовує оригінальні, унікальні прийоми фотографування, постановки чи застосовує унікальні технічні засоби.

Якщо фото є оригінальним, то воно вважається фотографічним твором. Як наслідок, таке фото захищається авторським правом.

Поле, вкрите воронками від обстрілів, поблизу Ізюма, Харківська область, Україна, 13 вересня. Фото: Костянтин та Влада Ліберова https://t.me/libkosstories 

Це фото Костянтина та Влади Ліберових потрапило у список TIME’s Top 100 Photos of 2022. У своєму каналі в Telegram вони публікують свої фото та наголошують: 

“Ви можете використовувати ці фотографії у своїх соціальних мережах, за умови клікабельного посилання на @libkos в інстаграмі. У комерційних цілях, в ЗМІ, для ілюстрацій, та у друкованому вигляді використовувати фотографії без дозволу автора заборонено.”

Таке попередження не гарантує, що права фотографів не будуть порушені. Втім підпис зайвий раз звертає увагу потенційних користувачів фото на те, що автори ставлять умови використання їхніх творів. 

Безумовно, ці фото є фотографічними творами, адже:

• створені інтелектуальною діяльністю автора, є оригінальними, тобто мають особливий творчий підхід, авторський задум та сюжет, відображають індивідуальну творчість автора;
• виконувалися з застосуванням спеціальних технологій та зафіксовані в певній формі (про які зазначено у понятті).

Такі фотографічні твори можна використовувати, але за певних умов. Стаття 22 Закону дозволяє у певних випадках робити це без дозволу суб’єктів авторського права і безоплатно, але із зазначенням імені автора і джерела запозичення.

Серед таких випадків:

1. Відтворення фотографічних творів як ілюстрацій у виданнях, програмах організацій мовлення, звукозаписах чи відеозаписах для забезпечення та реалізації освітнього процесу або з метою наукових досліджень, якщо такі дії не мають самостійного економічного значення, в обсязі, що відповідає визначеній меті, за умови, що:

• обсяг такого використання відповідає визначеній меті;
• використання творів здійснюється суб’єктами освітньої або наукової діяльності у місцях, де цими суб’єктами здійснюється освітня або наукова діяльність.

Наприклад:

Академія Суспільного проводить навчальні програми за участі тренерів європейських медіашкіл та міжнародних організацій. Коли студенти вивчатимуть курс “Мобільна журналістика”, Академія може використовувати фотографічні твори, аби підкріпити теорію практичними прикладами. Це цілком законно навіть без дозволу автора, але слід зазначити його ім’я та залишити посилання на фото. 

2. Відтворення та розповсюдження у пресі, доведення до загального відома попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань у випадках, коли право на таке відтворення, розповсюдження, доведення до загального відома публіки спеціально не заборонено автором.

Наприклад:

Журнал публікує статтю з фотографічними творами за всіма правилами: автор фото зазначений, посилання на джерело є. У разі передруку цієї статті необхідно так само зазначити ім’я автора і джерело запозичення фото. Також треба перевірити, чи автор не заборонив таке відтворення, а саме фото стосується поточної актуальної теми.

3. Доведення до загального відома публіки творів, побачених або почутих під час перебігу поточних подій з метою висвітлення таких подій, в обсязі, що відповідає інформаційній меті тощо.

Наприклад:

Журналіст написав новину і хоче проілюструвати її фотографією, адже читач краще сприймає тексти, підкріплені візуальними образами. Очевидно, що мета такого матеріалу – інформаційна. Тож аби аудиторія краще сприйняла матеріал і зрозуміла, що відбувається, новину про удар окупантів по Харкову з РСЗВ “Смерч” та влучання у склад з піротехнікою супроводжує світлина Дмитра Гайдука із підписом імені автора під фото.

Детонація феєрверків у Харкові внаслідок влучання російської ракети у склад з піротехнікою. 10 січня, 2023. Фото: Дмитро Гайдук

Отже, медіа може використати чужі фотографії, якщо дотримається викладених вище умов. Слід виключити комерційний інтерес та не позбавляти автора фото можливості отримати прибуток. 

Маючи намір використати чуже фото слід обов’язково:

• Ознайомитися з умовами автора для використання фото. Хоча Закон і говорить про те, що медіа може вільно використовувати фото з інформаційною метою, не питати дозволу автора, сам він може бути іншої думки (наприклад, Костянтин та Влада Ліберови окремо наголошують, що використовувати їхні фотографії в медіа без дозволу заборонено). А оскільки суб’єкт авторського права має виключне право дозволяти або забороняти іншим користуватися своїм твором, то в цьому разі слід звернутися по дозвіл;
• Зазначити ім’я автора твору або його псевдонім;
• Зазначити джерело (бажано – із клікабельним посиланням на сторінку автора, звідки ви взяли фото);
• Використовувати матеріал в обсязі, виправданому інформаційною метою (конкретних вимог щодо дозволеної кількості використаних творів немає, але для цілей інформування достатньо кількох фото).

Штучний інтелект: асистент чи конкурент?

Згідно з дослідженням Оксфордського університету станом на 2015 рік, журналістика – серед професій, яким роботизація загрожує найменше. Адже серед обов’язків журналістів – шукати порозуміння із аудиторією та приймати нестандартні рішення.

Імовірність автоматизації діяльності працівників ЗМІ. Інфографіка: BBC

Критерії ризиків автоматизації професії. Інфографіка: BBC

Втім опубліковане у 2023 році дослідження показало вже інші результати. Дійсно, у журналіста є такі якості як соціальна сприйнятливість (розуміння реакції людей на ту чи іншу подію), оригінальність (креативність), здатність переконувати інших. При цьому результат дослідження такий – “Ми підрахували, що ця професія має показник ризику автоматизації 47% (Почніть хвилюватися)”.

Дослідження станом на січень 20223 року https://willrobotstakemyjob.com/news-analysts-reporters-and-journalists 

ШІ може  долучитися до роботи журналістів, займаючись:

• перевіркою оригінальності текстів;
• збором та обробкою даних;
• створенням ботів;
• оптимізацією роботи журналіста, автоматизації та швидкого опрацювання великих масивів інформації;
• підбіркою пропущених та наступних слів;
• генерацією за допомогою текстового опису зображення для матеріалу;
• граматичною та стилістичною корекцією тексту;
• розпізнаванням фейкових новин та діпфейків за формальними ознаками тощо. 

Наприклад, видання «Тексти», застосовувало нейронні мережі, щоб вивчати пропаганду в російських медіа.

Агентство Bloomberg застосовує ШІ, який допомагає готувати звіти про діяльність компаній. Система Cyborg виявляє щойно оприлюднений фінансовий документ і негайно створює новину на його основі. 

У 2016 році «The Washington Post» представив проєкт Heliograf. Це найрозвиненіша програма штучного інтелекту в журналістиці. Як вона працює? Редактори створюють шаблони для статей і вносять ключові фрази з описом потенційних результатів. Наприклад, «республіканці зберегли контроль над Палатою представників». Потім Heliograf під’єднують до джерела даних, програма ідентифікує необхідну інформацію, підбирає фрази в шаблоні, об’єднує їх та публікує різні версії матеріалів на різних платформах. 

Про автоматизовану журналістику ви можете прочитати детальніше за посиланням.

Тож як журналістам “співпрацювати” зі ШІ? Кого вважати автором статті, яку написав штучний інтелект: журналіста, розробника програми або саму програму? Чи всі вони є співавторами?

Цілком імовірно, що найближчим часом ШІ повністю перебере на себе всю роботу, яку можна автоматизувати, а за журналістами залишиться креатив.

А поки ми повинні розібратися в тому, як українське законодавство регулює ці питання. Взагалі Україна давно відчуває перспективи ШІ та його значення. Ми навіть маємо схвалену Кабінетом Міністрів Концепцію розвитку ШІ. Вона говорить:

“Однією з пріоритетних сфер застосування ШІ є інформаційна безпека. Зокрема, йдеться про виявлення, запобігання та нейтралізацію наслідків недостовірної, неповної або упередженої інформації. Передбачається, що ШІ допоможе у виявленні потенційно небезпечної інформації, проведення аналізу інформації щодо авторства та джерела походження.”

Закон-1993 року жодним чином не регулював питання ШІ, а лише згадував про комп’ютерну програму, код якої прирівнював до літературного твору.

Закон-2022 виокремлює комп’ютерну програму як об’єкт та говорить про те, що “охорона комп’ютерної програми поширюється на комп’ютерні програми, виражені у вихідному або об’єктному кодах, якщо вони є оригінальними. Охорона надається формі вираження комп’ютерної програми.

Окремо Закон-2022 виділяє неоригінальні об’єкти, які згенеровані комп’ютерною програмою (програмами). Саме так у Законі-2022 зашифрований штучний інтелект. Ці неоригінальні об’єкти генерує штучний інтелект завдяки роботі комп’ютерної програми. 

Чому ж вони є неоригінальними? А тому, що програма створює їх самостійно, без участі людини і без творчого підходу, завдяки автоматичному аналізу даних.

Уявімо: ШІ отримує завдання зібрати та обробити дані, після чого він має видати готове рішення. Таке “рішення” є результатом роботи програми (т. зв. штучного інтелекту), яка працює подібно до людського мислення.

Ситуація специфічна, адже дійсно незрозуміло: хто автор? 

Якщо подивитися на приклад міжнародних медіа, то вже недалеко той час, коли за ключовими словами журналіста, аналізом його попередніх матеріалів та іншими заданими параметрами штучному інтелекту буде під силу видати готове рішення-результат у вигляді статті. 

Ці “рішення” будуть під охороною права особливого роду (sui generis), яке відрізняється від загального порядку захисту творів. Неоригінальні об’єкти, згенеровані  ШІ, не потрапляють під захист “класичного” авторського права. Адже “класичне” авторське право стосується творів, які мають ознаки оригінальності. Тож, для специфічних неоригінальних об’єктів знайшли інший варіант захисту: охорона правом особливого роду.

У результаті створення неоригінального об’єкта особисті немайнові права виникати не будуть. Адже ці права можуть виникнути лише у фізичної особи. 

Втім деякі суб’єкти матимуть певний обсяг майнових прав на результати роботи програми. Зокрема, її автори чи їхні спадкоємці (якщо для них ця програма буде ще актуальною, враховуючи швидкість розвитку технологій). Або ж ті, кому автор чи спадкоємець передав передав (відчужив) майнові права на комп’ютерну програму та інші правомірні користувачі комп’ютерної програми. 

Поки що активно розвивається використання ШІ для збору та пошуку даних, їх компіляції та аналізу, який видає результати у форматі таблиць, схем чи графіків. Медіа можуть користуватися ними як основою для матеріалів, досліджень чи інфографік. 

Що з цього приводу говорить Закон-2022? 

Правила, перелічені у статтях 22-29 дозволяють вільно користуватися неоригінальними об’єктами, які згенерувала комп’ютерна програма. Тобто діють ті ж самі принципи, що і для фотографічних творів, про які ми говорили вище. 

Тож якщо ви хочете використати у своїй статті “творчість” комп’ютерної програми (наприклад, графік рейтингу кандидатів у президенти України, створений завдяки машинному моделюванню) слід обов’язково:

• Зазначити дані суб’єкта, який користується правом особливого роду (sui generis);
• Зазначити джерело запозичення (із клікабельним посиланням);
• Використовувати матеріал в обсязі, виправданому інформаційною метою.

Останнє, але не менш важливе…

У національному законодавстві нічого не сказано про притягнення ШІ до відповідальності за дії, що спричинили шкоду третім особам. Втім, можемо звернутися до стандартів ЄС з цього приводу.

В Резолюції 2015/2103 Європейського парламенту сказано, що неможливо притягнути ШІ до відповідальності за такі дії. Нести відповідальність може один із агентів (human agent): виробник, оператор, власник або користувач штучного інтелекту.

Вірогідно, на тлі загальних реформ авторського права, зміниться і механізм відповідальності за шкоду, спричинену штучним інтелектом. У будь-якому разі, користуйтеся ШІ та результатами його роботи відповідально, врахувавши усі ризики.

Службові твори: що залишиться журналісту?

Закон-2022 не обійшов і тему службових творів. Хоча, здавалося б, вона була належним чином врегульована і Законом-1993. 

ЦЕДЕМ вже відповідав на питання “Чи усі статті журналіста вважаються службовими творами, виключне майнове право на які належить роботодавцю?” Ця консультація не втратила актуальність, але є деякі нюанси.

Одразу уточнимо, що про службовий твір йдеться лише, коли журналіст працює за трудовим договором (контрактом), а не є ФОПом. 

Що говорив Закон-1993 про службові твори? 

Службовий твір – твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Закон-1993 передбачав, що особисте немайнове право на службовий твір належить його автору, а розподіл майнових прав на службовий твір визначає закон, якщо інше не передбачено договором між автором і роботодавцем. 

Безумовно регулювалося і питання авторської винагороди за створення і використання службового твору, а також за перехід прав на нього. Її розмір та порядок виплати автор і роботодавець теж встановлювали у договорі.

Що ж відбулося у Законі-2022? 

Закон-2022 дещо звужує поняття, тепер службовий твір – це твір, створений працівником у зв’язку з виконанням обов’язків за трудовим договором (контрактом).

Законодавець додав пункт, який дозволяє роботодавцю доручити іншій людині завершити незакінчений службовий твір, змінити завершений або доповнити його: наприклад, ілюстраціями, передмовами чи післямовами.

Звісно ж, лише за умови, якщо інше не передбачено у трудовому договорі (контракті) або іншому договорі про майнові права на службовий твір.

Складайте такі угоди (і підписуйте їх) відповідально – це захистить вас від майбутніх конфліктів. Прописати розподіл майнових прав можна на власний розсуд. Втім, часто є шаблон договору, де вказують, що всі створені журналістом матеріали вважаються службовими творами, а всі майнові права належать роботодавцю.

Якщо створювати службові твори – посадові обов’язки працівника, то авторська винагорода за ці твори і перехід прав на них може бути частиною зарплати автора.

Тобто, якщо  немайнові права належать працівникові, а майнові – роботодавцеві, маємо таку картину:

Працівник має право:

• Вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення свого імені в оригіналі і копіях твору і за будь-якого використання;
• Забороняти під час використання твору згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитися анонімом;
• Обирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені в оригіналі і копіях твору і за будь-якого використання;
• Вимагати збереження цілісності твору, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, у тому числі супроводженню твору ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо без згоди автора;
• Надати назву твору або залишити його без назви;
• Присвятити твір особі (особам), події або даті.

Роботодавець має право:

• Використовувати твір будь-яким способом (способами);
• Виключне право дозволяти використання твору іншими особами;
• Виключне право забороняти використання твору іншими особами;
• Доручити іншій особі завершити незавершений службовий твір, вносити зміни у завершений службовий твір, супроводжувати службовий твір ілюстраціями, передмовами, післямовами тощо.

Всі питання та відповіді на них слід чітко прописати у договорі. Наприклад, якщо журналіст згоден на чужі правки у своїй завершеній статті, це слід вказати у трудовому договорі. А коли щось не врегульовано в договорі – звертаємося до законодавства.

Не треба також забувати про оплату праці. Тут звертаємося до: 

• Закону-2022 в якому сказано, що якщо майнові права на твір переходять до роботодавця, працівник-автор службового твору має право на винагороду;
• Постанови КМУ Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав;
• Постанови пленуму ВСУ Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав.

Мова про те, що виплата працівникові заробітної плати не дорівнює виплаті йому винагороди за створений твір у зв’язку з виконанням трудового договору. Якщо такий розмір винагороди не обумовлений трудовим договором, то треба звертатися до мінімальних ставок винагороди (роялті). 

Якщо у посадовій інструкції прописано, що обов’язком є створення службових творів відповідних видів, авторська винагорода за створення і використання таких творів, а також за перехід прав на них МОЖЕ бути включена до вашої заробітної плати. Але, знову таки, все прописується у договорі між працівником і роботодавцем.

Що треба запам’ятати про службовий твір:

• Закон-2022 дозволяє роботодавцю доручити іншій особі, крім вас, завершити ваш матеріал, вносити до нього зміни, супроводжувати його ілюстраціями тощо;
• Якщо ви проти цього, це треба прописати у трудовому договорі, наприклад:

“Роботодавець не має права доручати іншій особі завершувати незавершений службовий твір, вносити зміни у завершений службовий твір, супроводжувати службовий твір ілюстраціями, передмовами, післямовами тощо.”

• Приділіть особливу увагу положенням трудового договору про оплату вашої праці, визначте, як буде сплачена авторська винагорода – окремо чи в рахунок заробітної плати.

Сирітські твори: чи треба шукати “батьків”?

Абсолютною новелою Закону-2022 року є регулювання сирітських творів. Воно наближає наше законодавство до норм ЄС і імплементує Директиву про певні дозволені способи використання сирітських творів.

Сирітські твори – це оприлюднені в Україні твір, фонограма, відеограма (у тому числі що входить до складу аудіовізуального твору або іншої фонограми, відеограми), зафіксоване виконання, щодо яких жоден із суб’єктів майнових прав за результатами ретельного пошуку не ідентифікований, а в разі ідентифікації такого суб’єкта (включно з об’єктами, оприлюдненими анонімно чи під псевдонімом) – його місцезнаходження не встановлене.

Що може стати сирітським твором? Набути статусу сирітського може лише оприлюднений на території України:

• Твір, опублікований у книзі, журналі, газеті або інших письмових виданнях, що міститься в колекціях бібліотек, музеїв з відкритим доступом для відвідувачів, в архівах або організаціях із збереження фондів аудіо-, відеозаписів;
• Аудіовізуальний твір, що міститься в колекціях бібліотек, музеїв з відкритим доступом для відвідувачів, в архівах або організаціях із збереження фондів аудіо-, відеозаписів.

Основна причина появи сирітських творів – немає обов’язкової державної реєстрації творів авторського права. Через те, що інформація про автора не відображена у жодному реєстрі, вона губиться. Особливою проблемою це стає, коли, коли у автора поширене прізвище, і жодних додаткових ознак, які б дозволили його ідентифікувати, немає. 

Але сирітський твір – це не твір у суспільному надбанні! Твори, які стали суспільним надбанням, можна вільно і без сплати винагороди використовувати. Звісно, якщо дотримані немайнові права автора. Ситуація із сирітськими творами кардинально інша – про їх вільне використання не йдеться. 

У чому проблема для медіа? Вона виникне, коли медіа захочуть використати у своєму матеріалі твір, а інформація про його автора – відсутня. Це не дає журналісту права користуватися твором на власний розсуд. Він має вчинити дії щодо розшуку правовласника, аби отримати дозвіл на використання. Або ж довести, що твір опублікований понад 70 років тому і строк його охорони сплив.

Що треба запам’ятати про сирітський твір:

• Порядок та умови дозволеного використання сирітських творів визначаються КМУ. Зараз такий порядок ще не прийнятий, тому незрозуміло, на яких умовах суспільство, у тому числі і медіа, може вільно використовувати такі твори і з якою метою;
• Проблема сирітських творів обмежує сферу суспільного надбання через відсутність даних про власників творів. Значна частина творів, що могла би належати до сфери суспільного надбання і вільно використовуватися, має невизначений правовий статус;
• Доступ до сирітських творів можливий лише в бібліотеках, музеях з відкритим доступом для відвідувачів, в архівах або організаціях із збереження фондів аудіо-, відеозаписів.

ВИСНОВКИ

Декілька загальних порад та висновків для медіа за результатами аналізу нового Закону-2022 року:

• Не слід забувати про авторські права, навіть (тим більше) під час війни. Важливо зберегти повагу до автора та не наражати себе на притягнення до відповідальності за порушення авторських прав;
• Коли йдеться про службові твори, чітко регулюйте правовідносини з роботодавцем/працівником, впевніться, що у трудовому договорі – саме ті умови, на яких ви готові працювати. Якщо ні, сміливо пропонуйте та вносьте зміни;

Україна рухається до ЄС, а тому слід вивчати не лише національне законодавство, а й законодавство Євросоюзу. Там, де у нас є певні прогалини (ті ж самі умови використання сирітських творів), ЄС вже має регулювання (наприклад Директива про сирітські твори). Це дозволить зрозуміти перспективи та напрям у якому буде рухатися наш парламент та уряд.