Безтурботне та щасливе дитинство маленьких українців – запорука успішного розвитку України на багато років вперед. Про безтурботність сьогодні годі й говорити. Діти бачать на власні очі і переживають усі жахи повномасштабної війни, потерпають від обстрілів, втрачають рідних. Понад 19 тисяч українських дітей викрала терористична російська федерація.  

У мирному житті і під час повномасштабного вторгнення захист дітей – це завдання як батьків, так і держави. Зокрема, держава має вжити всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для забезпечення захисту дитини. 

Конвенція ООН про права дитини говорить про забезпечення виживання і здорового розвитку дитини. І це, безумовно, основа. Але також всі діти мають право на доступ до інформації. Ця інформація має бути корисною для дитини, сприяти її здоровому фізичному і психічному розвитку. Тож держави повинні належно захищати дитину від інформації, що завдає шкоди.

В Україні такі принципи увібрав в себе Закон України “Про медіа”, що набрав чинності 31 березня 2023 року. У ньому значна кількість контентних вимог побудована саме виходячи з засад захисту дітей. В умовах інформаційної війни особливо очевидно, як медіа може маніпулювати суспільством, як поширення дезінформації може травмувати, як величезний обсяг інформації може впливати на настрої людей, підвищуючи тривожність, апатію, агресію, втому. 

У цій аналітиці Центру демократії та верховенства права поговоримо про те, як законодавець попіклувався про маленьких українців, які інструменти захисту заклав в Закон про медіа, як ці інструменти мають втілюватися на практиці, а також про санкції за порушення Закону про медіа. 

Стаття 42 Закону про медіа: навігатор по обмеженнях 

Захист дітей – питання суспільного інтересу. Діти не мають достатньо досвіду, тому вони вразливіші та легше піддаються впливу, ніж дорослі. І саме тому з’являються положення, покликані їх захистити.

Політики, батьки та вчителі дедалі більше занепокоєні негативним впливом медіа на дітей. Зображення насильства, порнографічні фільми, кібербулінг, заклики до самогубства, стереотипне та неповажне зображення молоді, жінок та меншин, а також повідомлення, що розпалюють ненависть. На все це діти можуть натрапити в медійному просторі.  

Раніше стаття 6 Закону України “Про телебачення та радіомовлення” говорила про те, що використання телерадіоорганізацій не допускається для трансляції програм або відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися. 

Наприклад, в 2017 році Незалежна медійна рада  зробила висновок, що трансляція окремих випусків програм «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Битва екстрасенсів», «Слідство ведуть екстрасенси» порушила статтю 6, адже містила епізоди, які можуть завдати шкоди їхньому духовному, моральному і психологічному здоров’ю. У програмі «Кохана, ми вбиваємо дітей» демонстрували епізод побиття дитини, а у програмах «Битва екстрасенсів» та «Слідство ведуть екстрасенси» – процес самозавдання порізів та сцену вбивства через побиття. Програми показували не вночі (з 23:00 до 6:00), а тоді, коли діти могли побачити цей контент. 

Сьогодні ж новий Закон України “Про медіа” стає на захист дітей і пропонує конкретний перелік обмежень. Мовники мають враховувати їх під час трансляції не лише фільмів, а і програм, та розуміти, який саме матеріал може заподіяти фізичну, психічну та моральну шкоду дітям. 

Стаття 42 Закону про медіа обмежує поширення матеріалу медіа, що може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей, та  матеріалу, який:

• Надмірно зосереджує увагу на насильстві;
• Позитивно оцінює каліцтво або самогубство, підбурює до них;
• Демонструє жорстоке поводження з тваринами;
• Позитивно оцінює вандалізм, злочинні діяння, залежність від наркотичних, токсичних, психотропних речовин, тютюну чи алкоголю;
• Містить нецензурні висловлювання, слова, непристойні жести, заклики грати в азартні ігри:
• Демонструє великим планом тіла померлої, такої, що вмирає, або жорстоко понівеченої людини.

Оцінювати кожен випадок слід окремо, адже до кожного з них є винятки. Вони дозволяють забезпечити пропорційність між правом дитини на захист та правом медіа на свободу вираження думки. Тож, готуючи журналістське розслідування про жорстоке вбивство, журналіст вправі застосувати всі можливі форми опису цього злочину, максимально деталізувати його. Але демонструвати це розслідування на телебаченні будуть лише у певний проміжок часу і з зазначенням віку, з якого дозволений перегляд (16 або 18 років).

Попередження та час поширення мають значення

Медіапсихологиня Любов Найдьонова вважає, що “важливо не лише те, як телеканали висвітлюють ту чи іншу проблему, але й те, що саме вони висвітлюють. Бо частота висвітлення «якоїсь гидоти», яка відбувається в житті, змінює уявлення людей про світ, і це уявлення нормалізується. Тобто що частіше телебачення говорить про самогубства, то більше люди впевнюються, що самогубство – це нормальний вихід із поганої ситуації. Чим більше телебачення показує, що когось зґвалтували, тим більше люди впевнені, що може це не так уже й страшно, якщо показують по телевізору”.

Тож лінійні медіа (телемовник/радіомовник) повинні знати, що програми, які позитивно оцінюють самогубство, вандалізм, злочини тощо, у них можуть виходити у певний проміжок часу залежно від індексу глядацької аудиторії (з “16” років – показ можливий з 22:00 до 6:00; з “18” років – показ можливий з 00:00 до 5:00).

Індекс встановлюється для тих програм, перегляд яких заборонений дітям віком до 16 або 18 років. Причиною є ризик, що ці програми можуть містити матеріал, який завдасть шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей.

Важливо! Правила щодо часу поширення програм набирають чинності через рік з дня набрання чинності Законом про медіа, тобто 31 березня 2024 року. Наразі ж обмеження встановленні лише щодо поширення фільмів у лінійних медіа. Якщо фільм містить інформацію, що може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей, то лінійні медіа мають його поширювати у певний період часу. 

Якщо програма (фільм) розрахована на глядача, якому виповнилося 16 або 18 років, то телемовник повинен:

• Поширювати її з 22:00 до 6:00 або з 00:00 до 5:00 відповідно;
• Інформувати глядача про обмеження глядацької аудиторії.

Визначати вікову категорію аудиторії, на яку розраховані програми, медіа зможуть самостійно. Керуватися при цьому вони будуть критеріями класифікації, яку затвердить Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення (далі – Національна рада) спільно з органом спільного регулювання.

Якщо ж аудіовізуальні медіа поширюють інформацію, що може теоретично завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей, вони мають:

• Позначати програми спеціальними попередженнями упродовж всієї програми (для ідентифікації змісту та для попередження, що він може нашкодити дітям);
• На початку програми розміщувати звукове попередження про шкоду, яка може бути завдана дітям, та рекомендовану мінімальну вікову категорію.

Особливі умови Закон “Про медіа” передбачає для платформ аудіовізуальних медіа на замовлення та провайдерів аудіовізуальних сервісів. Очевидно, що на платформах на зразок Megogo будь-яку програму чи фільм можна подивитися в будь-який проміжок часу. Щоб зменшити вірогідність доступу дітей до контенту, який може завдати шкоди, платформи повинні застосовувати систему умовного доступу. Це може бути інструмент перевірки віку користувачів або встановлення батьківського контролю. 

Хто встановлює вимоги?

Тут важливо наголосити на співпраці Національної ради та органів спільного регулювання. Закон говорить, що саме вони спільно мають розробити та затвердити обов’язкові для виконання вимоги для медіа, в яких визначити:

• Критерії визначення інформації, яка надмірно зосереджує увагу на насильстві, позитивно оцінює каліцтво або самогубство, підбурює до них, демонструє жорстоке поводження з тваринами тощо;
• Розподіл дітей на вікові категорії та критерії класифікації програм (у тому числі фільмів) за віковими категоріями аудиторії, на яку вони розраховані;
• Вимоги до показу спеціальних попереджень та до оголошення звукових попереджень;
• Порядок віднесення суб’єктом у сфері медіа інформації до відповідних категорій та обрання спеціальних попереджень.

Процес формування органів співрегулювання почнеться з 1 жовтня 2023 року. До того часу медіа можуть працювати над актами саморегулювання: тим паче, що їхні положення далі можна буде використати в роботі над кодексами.

Органи співрегулювання будуть створюватися у сферах:

• Аудіовізуальних медіасервісів;
• Аудіальних медіасервісів;
• Друкованих медіа;
• Онлайнмедіа;
• Платформ спільного доступу до відео.

Олександр Дяченко, начальник управління контролю та аналізу телерадіомовлення Національної ради, наголосив, що мета регулятора – не покарати, а запобігти  випадкам неетичного висвітлення чутливих тем. Саморегулювання – це правильний і демократичний шлях, який має працювати належним чином. Це означає домовитися про чіткі правила, які мають виконуватися у медіасередовищі. 

Поки ж органи спільного регулювання не створили, а правила спільного регулювання не розробили, Національна рада має право самостійно розробити та затвердити відповідні вимоги. 

Не обмеженнями єдиними. Що заборонено медіа? 

Стаття 42 встановлює не лише обмеження, але й прямі заборони для суб’єктів у сфері медіа. Так чітко заборонено оприлюднювати фото дитини, яка зазнала фізичного чи сексуального насилля, а також розголошувати інформацію, яка:

• Може сприяти ідентифікації дитини, яка задіяна у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, в кримінальному провадженні у будь-якому статусі або стосовно якої є інформація про здійснення нею правопорушення;
• Стосується факту самогубства дитини, при цьому ідентифікує її.

Для того, щоб оприлюднити таку інформацію, треба отримати письмову згоди хоча б одного з батьків або інших законних представників дитини. Втім, ця заборона не абсолютна. Можуть бути і виняткові випадки, коли оприлюднення все ж таки дозволяється – якщо інакше забезпечити найкращі інтереси дитини неможливо. Так, якщо після акту насилля дитина втекла чи її викрали, фото та/або особисті дані можна поширити для пошуку.

Також суб’єктам у сфері аудіовізуальних медіа та провайдерам платформ спільного доступу до відео (українські аналоги ютубу, якщо такі колись з’являться) забороняється обробляти зібрані чи іншим чином отримані персональні дані дітей з комерційною метою. Наприклад,  щоб використати їх для прямого маркетингу та поведінково орієнтованої реклами. 

Правила платних інтерактивних конкурсів (ігор, вікторин), що поширюються у програмах, телеканалах, радіоканалах, каталогах програм із застосуванням системи умовного доступу, мають передбачати заборону участі дітей у таких конкурсах.

Порушив? Плати штраф

Встановити обмеження та заборони – це половина справи. Але на захисті прав дитини має працювати ефективна система санкцій. Суб’єкту у сфері медіа треба бути готовим до сплати штрафу. Його розмір буде залежати від виду об’єкта та виду порушення (значне або грубе).

Закон про медіа також не забув і про ті медіа, які НЕ підпадають під юрисдикцію України. Якщо суб’єкт у сфері лінійних аудіовізуальних медіа поширює інформацію, яка визначена у статті 42 Закону (та, що захищає дітей), то Національна рада звертається до такого суб’єкта з вимогою забезпечити обмеження доступу до такої інформації на території України. 

Далі Національна рада має право звернутися до регуляторного органу держави, під юрисдикцією якої перебуває відповідний суб’єкт, з проханням сприяти виконанню вимоги Національної ради.

Завершити розпочате: позначки по-українськи 

Система позначок – один з дієвих інструментів для захисту дітей від шкідливого контенту. Позначки допомагають батькам зорієнтуватися, для якого віку дитини призначена програма або фільм та який зміст у того чи іншого контенту, щоб вирішити: чи готова дитина до такого контенту або ж варто обмежити доступ. Деталізація позначок залежить від фантазії їх розробників. 

В Україні з 2012 року діяла так звана система “світлофор” – зелене коло (безпечний для дітей), жовтий трикутник (перегляд з батьками) та червоний квадрат (дорослий контент). Розробили її на виконання положення Закону України “Про телебачення та радіомовлення”, який вже втратив чинність. За цією системою програми або передачі, які можуть зашкодити неповнолітнім, повинні були мати спеціальне попередження і відповідно  позначатися.

Батьки були незадоволені “світлофором” та здебільшого називали систему “абсолютно неефективною”, “малоефективною”, або “ніколи на це взагалі не звертали уваги”. Батькам хотілося б більшої диференціації ризиків, оскільки “світлофора” недостатньо. Тому їм навіть запропонували пофантазувати та намалювати позначки, які будуть ефективними на їхню думку.

Візуальні позначки: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0307-12/ed20120208#Text 

Пізніше Міжвідомча робоча група з розробки системи телепозначок для захисту дітей від шкідливої інформації після вивчення нідерландського та турецького досвіду розробила і представила проєкт графічних символів для позначення вікових категорій та негативного контенту (жах, насильство, секс, наркотики і брутальна мова).

Проєкт візуальних позначок: джерело Детектор медіа

Проєкт візуальних позначок: джерело Детектор медіа 

І хоча в 2012 році процес розробки української версії позначок розпочався доволі активно, втілити його у життя досі не вдалося через події Революції гідності, а далі – вторгнення Росії в Україну.

Через 4 роки Національна рада внесла зміни до Системи візуальних позначок з індексом кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована.

Візуальні позначки: рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення від 08.02.2012  № 117 

І хоча малоефективний “світлофор” ліквідували, але система все ще потребує деталізації та позначення, крім вікових категорій, негативного контенту. Розробляти з “нуля” його не доведеться. Адже вже є приклади, які можна запозичити. 

Однією з найдієвіших систем вважається система «Кайквайзер», яку розробив Нідерландський інститут класифікації аудіовізуальних медіа (NICAM). «Кайквайзер» містить п’ять вікових показників (для всіх вікових категорій, не рекомендовано до 6, 9, 12 та до 18 років) і шість характеристик програмного наповнення (жахи, насильство, еротика, зловживання наркотиками/алкоголем, брутальна мова, дискримінація).

Система «Кайквайзер»: джерело сайт Kijkwijzer

Систему ще в 2006 році запозичила Туреччина і сьогодні для всіх мовників вона стала обов’язковою. Крім того, хоча Туреччина запозичила позначки, вона їх дещо видозмінила. Так само кожна країна має право запозичити та адаптувати систему під свої потреби, культуру, традиції. 

Кожна держава на власний розсуд розробляє маркування для позначення дозволеного віку аудиторії та змісту програми. Польща з 2011 року має рейтинг з 5 вікових категорій (без обмежень, з 7, 12, 16, 18 років) та не має маркування для позначення змісту. А от Словенія має 7 вікових категорій (без обмежень, з 12, 16, 18 років, для 18+ та 18++) та 7 позначок для насильницького контенту (білий ромб з бейсбольною битою), жахів (білий ромб з привидом), сексуального контенту (білий ромб з гендерними символами), дискримінації (білий ромб, що містить три фігурки, середня з яких біла, а дві інші – чорні) тощо. 

Є на кого рівнятися: регулювання у Великій Британії

До питання захисту дітей в медіа просторі британці підходять дуже грунтовно. Сьогодні працюють спеціальні механізми, які зменшують ризик заподіяння шкоди дітям. Розглянемо деякі з них.

Механізм 1. Ofcom – The Office of Communication

Незалежний регуляторний орган у галузі зв’язку Великобританії, який регулює телерадіосектор, фіксований телефонний зв’язок, мобільний зв’язок, поштові послуги, а також радіочастотний діапазон, в якому працюють бездротові пристрої.

Фактично, це той орган, який регулює телевізійні та радіопередачі, щоб гарантувати, що аудиторія не зазнає впливу неприйнятного та образливого контенту. 

Закон про комунікації 2003 року створив Ofcom та дав йому повноваження розробити класифікацію вікових категорій. 

Тож одним із завдань Ofcom  є захист дітей в медійному просторі. Для цього він розробив:

• Кодекс мовлення з його положеннями щодо захисту дітей, які поширюються на всі програми;
• Поради для батьків: як захистити дітей у медійному просторі, як навчити їх виявляти дезінформацію, як налаштувати “батьківський контроль” тощо;
• Алгоритм дій у разі виявлення контенту, який може зашкодити, та форму для подання скарг.

11 скарг отримав Ofcom від глядачів, які побачили участь чотирирічної дівчинки в талант-шоу. Дитина виконувала танець з сексуальними рухами та була одягнута в тематичне вбрання Hooters, яке підготувала для виступу мати. Ofcom сказав, що мовник не провів оцінку ризиків, пов’язаних з трансляцією дитячої вистави, на етапі постпродакшну. Мовник неправомірно поклався на згоду матері транслювати виступ дитини замість того, щоб провести власну виважену та незалежну оцінку негативних наслідків. Ofcom встановив порушення, оскільки мовник не подбав належним чином про благополуччя та гідність дитини.

Механізм 2. Британська комісія з класифікації фільмів (British Board of Film Classification – the BBFC)

BBFC є незалежним та неприбутковим регулятором медіаконтенту. Його місія щодо захисту дітей полягає в тому, щоб:

• Захищати їх від контенту, який може підвищити ризик заподіяння шкоди;
• Надати можливість батькам, робити свідомий вибір щодо перегляду.

Для цього BBFC розробив класифікацію вікових категорій, серед яких:

• “Універсальна” – фільми підходять для всіх, мають позитивний контекст, пропонують спокійну відповідь на будь-яке насильство, погрози чи жахи;
• “Батьківський нагляд” – фільми можуть дивитися діти будь-якого віку без супроводу батьків, але батькам рекомендовано врахувати, що вміст може засмутити молодших за 8 років або більш чутливих дітей.
• “Для 12 років і старше. Категорія А” – спеціальна категорія для фільмів у кінотеатрі. Ця позначка говорить про те, що спеціалісти BBFC вважають, що фільм підходить для дітей віком від 12 років і дитина може дивитися цей фільм в кінотеатрі без супроводу батьків.
• “Для 12 років і старше” – у фільмах цієї категорії весь контент, який потенційно може бути шкідливим для дитини, зображується помірно, без деталей (дискримінаційна поведінка не схвалюється, помірна нецензурна лексика, травми не деталізуються).
• “Для 15 років і старше” – допускається демонстрація самогубства або самоушкодження без деталізації, вживання наркотиків – без пропаганди, немає обмежень щодо оголеного тіла в несексуальному чи освітньому контексті, сексуальна активність може бути зображена, але без значних деталей тощо.
• “Тільки для дорослих” – ніхто молодший 18 років не може брати напрокат або купувати відеоролик з цією позначкою. Люди, старше 18 років, мають бути вільними у виборі, але є окремі обмеження, які підпадають під наступну категорію;
• “Лише для кінотеатрів із спеціальною ліцензією або для продажу доростим в ліцензованих секс-шопах” – це спеціальна та юридично обмежена класифікація для відвертих творів із зображенням сексуальної активності за згодою або фетишистських матеріалів за участі дорослих.
• 

Класифікація вікових категорій. Сайт bbfc 

Комісія ретельно оцінює фільми і дає виробнику свій висновок. Улюблений багатьма фільм “007: Координати „Скайфолл“” отримав категорію “Для 12 років і старше. Категорія А”. Рішення прийняли після дискусій, адже окремі сцени викликали сумніви. Наприклад, сцена погоні в лондонському метро, яка містила ознаки терористичного акту. Комісія хвилювалася, чи не буде сцена нагадувати терористичні інциденти у Лондоні 7 липня 2005 року, коли загинуло 52 людини.  Втім, прийшли до висновку про те, що хоча вона може нагадувати жахливі події з реального життя, але відбувається в контексті відомої франшизи бойовика-трилера. Це віддаляє глядачів від «реальності» твору. Тож глядачі загалом сприймуть цю сцену як частину розважального контенту, а не як щось більш тривожне. Хоча були і інші сцени – з погрозами, зображеннями поранення, грубою лексикою – та загальний тон фільму не є тривожним, а тому його показ дозволили для категорії 12+. 

Захист дітей чи зарегульованість: досвід США 

Вивчення теми захисту дітей від впливу медіа в США одразу починається з маси досліджень. Головна їх теза однакова – телебачення негативно впливає на дітей, на їхню поведінку, здоров’я, навчання. 

Ще в 1990 році у США прийняли Закон про телебачення для дітей (Children’s Television Act). Там закріпили обов’язок обмежити кількість реклами під час дитячих освітніх програм, вести спеціальну звітність про кількість програм для дітей, а також рекомендували мовникам встановити чітке розмежування між дитячою програмою та рекламою, щоб молодші глядачі могли їх розрізнити. Втім,  Закон виявився не надто ефективним, мовники обходили його положення. В Закон декілька разів вносили зміни. 

Наприклад, в 1996 році прийняли правила – the Children’s Programming Report and Order, в яких роз’яснювали, як застосовувати Закон про телебачення для дітей, що таке освітні програми, який їх мінімальний обсяг необхідно транслювати щотижнево, як ці програми маркувати тощо. Останні зміни відбулися в 2019 році.

На виконання Закону розробили класифікацію вікових категорій (TV Parental Guidelines Rating System).

Захистом дітей від шкідливого контенту опікується також спеціальна Моніторингова рада (TV Parental Guidelines Monitoring Board), яка контролює дотримання рекомендацій для батьків щодо телебачення.

Рекомендації для батьків щодо телебачення включають два елементи: 

• віковий рейтинг, який визначає, для якої вікової групи підходить та чи інша програма;
• опис змісту, який вказує на те, що програма може містити непристойні діалоги (D), грубу або ненормативну лексику (L), сцени сексуального характеру (S) або насильство (V).

Моніторингова рада розглядає скарги від громадськості, сприяє обговоренню застосування рейтингів представниками індустрії. До її складу входять 18 представників індустрії телерадіомовлення, кабельного телебачення та креативних спільнот, призначених Національною асоціацією телерадіомовників (NAB), Асоціацією Інтернету і телебачення (NCTA) та Асоціацією кінокомпаній (MPA), а також п’ять членів, які представляють громадськість.

Поряд з законодавцем на захисті дітей від медіа стоїть Американська академія педіатрії. Академія перераховує проблеми, які можуть виникнути через надто часту взаємодію дітей з медіа – проблеми зі сном, низькі оцінки в школі, читання меншої кількості книг (здається, більшість дітей зовсім забули про паперовий формат), менше часу на спілкування з родиною, недостатня фізична активність на свіжому повітрі, проблеми з вагою і з настроєм. Перелік – невичерпний. 

Справедливо сказати, що Академія не лише встановила проблеми, але запропонувала, як їх вирішувати. Вона розробила своєрідний посібник – Сімейний медіа-план. У ньому батьки можуть знайти рекомендації, як обрати програми та фільми для перегляду, враховуючи потреби дитини, як “змусити” контент працювати на розвиток та освіту дитини та всієї родини.

Підсумуємо

Регулювання захисту дітей Законом “Про медіа” – завдання з розряду надскладних, адже тема доволі чутлива. Щоб розробити ті ж критерії визначення інформації, яка надмірно зосереджує увагу на насильстві або розподілити дітей на вікові категорії, треба розуміти дитячу психологію, оцінювати ризики.

Норми про захист дітей від інформації, що може завдати шкоди їхньому фізичному, психічному або моральному розвитку дітей – свідчення того, що держава визнає який негативний вплив може завдати інформація. І можливо десь ці обмеження та заборони ускладнюють діяльність медіа. Але контент, який продукує медіа, формує світогляд дитини, виховує її, впливає на психічний розвиток. Аби цей вплив був здебільшого позитивним, без встановлення чітких, зрозумілих правил, переліку порушень та санкцій за неналежне виконання норм – не обійтись.

Положення про захист дітей в Законі “Про медіа” – великий крок до їх нормального фізичного, психічного та морального розвитку. Та досконалості немає меж, тому Україні рекомендовано:

• Під час розробки класифікації вікових категорій звернути увагу на розроблену класифікацію Kijkwijzer, Ofcom та TV Parental Guidelines;

• Розробити кодекс для мовників, який би включав у себе загальні принципи трансляції контенту дітям та пояснення щодо застосування обмежень, які встановлені Законом “Про медіа”;
• Розробити рекомендації та поради для батьків щодо захисту дітей у медійному просторі;
• Розробити зрозумілу та доступну форму повідомлення про контент, який може зашкодити дитині.

Аналітика підготовлена Центром демократії та верховенства права за підтримки International Media Support