Людина може бути забутою — та чи має вона право це вимагати?

May 13, 2015

Автор: Дарія Опришко

В наш час будь-хто має право на життя, на справедливий суд, на недоторканність особистого життя, на вільне вираження поглядів, на отримання інформації тощо. Ці права передбачаються як в міжнародно-правових документах, так і в національному законодавстві держави. Втім, бурхливий розвиток новітніх технологій зумовив появу деяких специфічних або так званих квазі-прав людини, які поки що не закріплені в жодному нормативно-правовому акті. Одним з них є «право бути забутим».

Це поняття означає, що особа має право подати до оператора пошукової системи в Інтернеті та/або до вищого органу влади чи суду скаргу/позов про видалення або зміну посилань на певні Інтернет-сторінки, які містяться в списку результатів пошуку, що з’являється після введення імені такої особи до пошукової строки.

Вперше це визначення було застосовано в 2014 році Судом Справедливості Європейського Союзу у справі «Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos, Mario Costeja González».

В цій справі громадянин Іспанії Маріо Костеха Гонсалес направив скаргу до Агенції з питань захисту даних Іспанії проти ТОВ «Ла Бангуардіа Едісьйонес» (видавник щоденної газети, яку читає велика кількість людей, зокрема в Каталонії) і проти Гугл Іспанія та корпорації Гугл. Пан Гонсалес стверджував, що коли Інтернет-користувач вводив його ім’я в пошуковик Гугл, то список результатів показував і посилання на дві сторінки газети «Ла Бангуардіа» від січня та березня 1998 року. Ці сторінки, зокрема, містили повідомлення про аукціон, організований після початку процедури накладення арешту на нерухомість пана Гонсалеса для стягнення його боргів по соціальному страхуванню.

Вимогами пана Гонсалеса були наступні:

  • зобов’язати газету видалити або внести зміни в спірні веб-сторінки так, щоб особисті дані щодо нього більше не з’являлися або використовувати певні засоби, які надають пошукові системи, для захисту персональних даних;
  • зобов’язати Гугл Іспанія або корпорацію Гугл видалити або сховати персональні дані щодо нього так, щоб ці дані більше не з’являлися в результатах пошуку та в посиланнях на «Ла Бангуардіа».

При цьому, пан Гонсалес зазначив, що питання, пов’язані з арештом його майна були повністю вирішені багато років тому і що наразі посилання на них є абсолютно застарілими.

Агенція з питань захисту даних Іспанії відмовила в задоволенні скарги в частині, що стосується газети (оскільки вона правомірно опублікувала таку інформацію) і підтримала скаргу в питаннях, які стосуються Гугл Іспанія та корпорації Гугл, зобов’язавши їх прийняти необхідні заходи для видалення даних і зробити неможливим доступ до них в майбутньому. Гугл Іспанія та корпорація Гугл подали два позови до Національного Вищого суду Іспанії в яких вимагали анулювати рішення Агенції. У зв’язку з цим, іспанський суд направив ряд питань до Суду Справедливості.

Суд Справедливості зазначив, що, перш за все, в значенні Директиви (тут: Директива 95/46/ЕС Європейського парламенту та Ради про захист персональних даних та вільного руху таких даних від 24 жовтня 1995 року – Опришко Д.) оператор пошукової системи «збирає» дані шляхом автоматичного, постійного та систематичного пошуку інформації, опублікованої в Інтернеті. Окрім цього, на думку Суду, оператор в межах своїх індексуючих програм, «шукає», «записує», та «організує» спірні дані, які потім «зберігає» на своїх серверах та, у разі чого, «розкриває» та «робить доступними» його користувачам у формі переліку результатів. Ці дії, які точно та безумовно визначені в Директиві, повинні класифікуватися як «обробка», незалежно від того факту, що оператор пошукової системи виконує їх не розмежовуючи від інформації іншої, ніж персональні дані. Суд також звертає увагу, що дії, визначені в Директиві, повинні класифікуватись як обробка навіть, якщо вони стосуються виключно матеріалу, що вже був опублікований та наявні в медіа. В такому випадку внаслідок загального відступу від застосування Директиви остання не матиме своєї сили.

Чи передбачає Директива право суб’єкта персональних даних вимагати видалення з переліку результатів посилань на веб-сторінки, якщо він вважає, що інформація, яка міститься на цих сторінках і відноситься до нього особисто, має бути «забутою» після певного часу? Відповідаючи на питання Суд зазначає наступне: якщо після вимоги суб’єкта персональних даних буде доведено, що включення цих посилань в даний момент до вказаного переліку несумісне з Директивою, то посилання та інформація, яка міститься в переліку результатів, повинні бути видалені.

На думку Суду, з часом дані стають неналежними, невірними або надмірними чи більше не відповідають цілям з якими вони оброблялися, тому навіть початково правомірна обробка точних даних може із пливом часу перестати відповідати Директиві. В цьому випадку має досліджуватись, зокрема, питання щодо наявності в цей момент часу в такого суб’єкта права на те, щоб його ім’я більше не пов’язувалось із посиланням, яке міститься в переліку результатів, що надається користувачу після здійснення пошуку на підставі його імені. У випадку, якщо посилання на веб-сторінки містять таку інформацію, вона має бути видалена зі списку результатів, якщо тільки не існує конкретних причин, як, наприклад, роль суб’єкта персональних даних в суспільному житті, що підтверджують переважний інтерес суспільства в отриманні доступу до цієї інформації, коли здійснюється відповідний пошук.

Суд підкреслює, що суб’єкт персональних даних може адресувати таку вимогу прямо оператору пошукової системи (контролеру), який потім має належно проаналізувати конкретні обставини. У разі, якщо контролер не задовольняє вимогу, суб’єкт персональних даних може поскаржитись до вищого органу влади або суду для того, щоб вони проведи належну перевірку та зобов’язали контролера прийняти відповідні заходи.

Спори щодо права бути забутим наразі нечисленні, але останніми роками виникають усе частіше. При їх вирішенні національні суди використовують не лише норми законодавства відповідної держави і норми права ЄС, а й обов’язково беруть до уваги і згадане рішення Суду Справедливості.

Так, 18 вересня 2014 року суд Амстердаму виніс своє перше рішення щодо «права бути забутим» в справі, ініційованій засудженим злочинцем проти Гугл через те, що останній не задовольнив в повній мірі його вимоги. В 2012 році позивач був засуджений за підбурювання до вбивства політичного діяча. Він був звільнений з-під арешту, очікуючи апеляції свого обвинувального вироку. Позивач подав он-лайн вимогу до пошукової системи про видалення певних посилань, оскільки Інтернет-користувачі можуть знайти посилання на інформацію про його засудження через Гугл. Компанія лише частково задовольнила вимогу позивача, тому він подав судовий позов проти компанії.

На думку нідерландського суду, рішення Суду Справедливості має на меті не захист осіб від негативної публічності в Інтернеті, а їх захист від давньої інформації, що є невідповідною, надмірною або без необхідності дефамаційною. Ці критерії дещо відрізняються від визначених в самому рішенні («неналежна, невірна або більше не відповідна чи надмірна»). Окрім цього, на відміну від рішення Суду Справедливості, нідерландські суди прямо визнали, що в цій справі вимоги про видалення включають не лише фундаментальне право позивача на приватність, але й право пошукової системи на свободу вираження. Разом з цим, інтереси Інтернет-користувачів та провайдерів інформації також повинні братись до уваги.

Застосовуючи згадані критерії, суд зазначив, що вчинення серйозного злочину неминуче призводить до чималої (негативної) публічності, що, разом із кримінальним засудженням, залишається належною інформацією про особу. І лише у виключних обставинах така інформація вважатиметься «надмірною» або «без необхідності дефамаційною». Враховуючи те, що позивач не обґрунтував належним чином, що спірні результати пошуку були неналежними, надмірними або без необхідності дефамаційними, а також наявність вагомих та законних підстав щодо його ситуації, що вимагало б Гугл видалити ці посилання, суд відмовив в задоволенні позову.

Цікаво, що суд Амстердаму невпинно продовжує відмовляти особам в «праві бути забутими». Дванадцятого лютого 2015 року він виніс ще одне рішення в цій категорії справ. В цей раз позивачем був добре відомий партнер аудиторської компанії KPMG. Між ним та підрядчиком, який перебудовував його будинок, виникла суперечка: підрядчик вважав, що позивач не виконав своїх зобов’язань по договору і тому він використав своє право на утримання, змінивши замки в будинку позивача. Врешті, обидві сторони дійшли згоди, але спір привернув до себе велику увагу медіа, що вилилось в пошукові запити в Гугл по конкретним словам, включаючи ім’я позивача. Декілька результатів пошукових запитів приводили до новинних статей щодо спору між підрядчиком та позивачем.

Позивач безуспішно вимагав від Гугл де-індексувати пошукові результати, що базуються на його імені та інших словах щодо конкретних характеристик суперечки. Після відмови Гугл позивач подав позов до суду Амстердаму.

Суд відзначив, що такі послуги, як пошук Гугл мають важливу соціальну функцію і тому будь-які обмеження функціонування пошукової системи вимагають суворого прискіпливого розгляду. Нідерландський суд застосував рішення у справі Костеха дослідивши чи можуть пошукові результати, що базуються на пошукових запитах, які містять ім’я позивача, бути визнані як неналежні, невірні та/або надмірні в значенні ст. 36 Закону Нідерландів «Про захист даних». Окрім того, він визначив чи мав позивач вагомі та/або законі причини заперечувати обробці його персональних даних пошуковою системою Гугл.

Рішення суду було на користь Гугл, в якому було чітко зазначено, що «право бути виключеним з пошуку» стосується лише результатів пошуку, що показуються пошуковою системою. Додатковий перегляд предмету новинних статей вимагає подачі судового позову про дифамацію. Суд зазначив, що таким чином «право бути виключеним з пошуку» не може використовуватись для уникнення дифамаційних судових процесів проти авторів новинних статей. На його думку, результати пошуку повинні братись до уваги разом із іншими повідомленнями медіа щодо фінансових справ KPMG і тому результати пошуку не можуть вважатись неналежними, невірними та/або надмірними. Таким чином, обставини справи відрізнялись від справи Костеха, зокрема тим, що в останньому випадку спірна стаття була опублікована за 16 років до відповідної вимоги про видалення посилань на неї, і тому могла бути визнаною як неналежна. Окрім цього, суд зазначив, що порядок виключення з результатів пошуку ніколи не може базуватись на пошукових запитах інших, ніж ім’я позивача, і його скарги про вилучення результатів пошуку, основаних на інших пошукових запитах повинні завжди відхилятись, оскільки інформація інша, ніж ім’я особи не може вважатись персональними даними відповідно до Закону Нідерландів «Про захист даних».

Дещо іншою є практика французьких судів.

Вперше рішення щодо «права бути забутим» було винесено 19 грудня 2014 року місцевим судом, в Парижі. В 2006 році на позивача були накладені санкції за шахрайство у вигляді ув’язнення і які з’являлись на самому початку результатів пошуку, якщо ім’я позивача вводилося в пошуковик Гугл. Позивач направив декілька запитів до компанії вимагаючи вилучити спірні посилання, але Гугл відмовив йому, посилаючись на те, що ця інформація становила інтерес для суспільства. Позивач подав судовий позов проти компанії, в якому вимагав, щоб Гугл видалив посилання.

Суддя застосував до справи вищезазначене рішення Суду Справедливості і нагадав, що суд повинен визначити баланс між правом на захист персональних даних і правом на свободу вираження, а також між правом Інтернет-користувачів на доступ до інформації та правом позивача.

Перш за все, суд зазначив, що публікація спірної статті 2006 року, в якій розповідалось про накладені на заявника санкції за шахрайство, була законною і сторона не заперечувала проти цієї публікації. Той факт, що заявник не порушив справи проти видавника статті не звільняє його від права вимагати зміни посилання прямо від оператора пошукової системи. При цьому, суд взяв до уваги доводи позивача, що результати, які показував Гугл створювали йому перешкоди в пошуку роботи. Суд постановив, що, враховуючи давність часу, який вже пройшов після накладення санкцій (більше 8 років) і того факту, що санкція не була зазначена в кримінальному записі в’язниці, вимоги заявника були законні та переважали суспільний інтерес. Таким чином, суд задовольнив вимоги позивача і зобов’язав Гугл змінити або видалити спірні посилання на сайти газет.

Однак і у Франції не завжди визнається, що оператор пошукової системи повинен видаляти або змінювати спірні посилання. Так, 21 січня 2015 року місцевий суд в Тулузі розглянув справу, яка стосувалась трьох посилань на агресивні дії заявника відносно робітників. І хоча факти не були доведені, особа була звільнена і оспорювала законність судового процесу, що був в стадії розгляду. Розглядаючи цю справу, Суд звернувся до рішення Суду Справедливості і зазначив, що в ньому застосовувалось декілька різних рівнів дозволу до дозволу змінити посилання, відповідно до участі особи в суспільному житті або інших причин, які підтверджують переважання суспільного інтересу до доступу до спірної інформації. Він зазначив, що жодне з спірних посилань не стосувалось приватного життя заявника, а стосувалось лише скарг, висловлених його роботодавцем; інформація стосувалась його професійного життя і дала підстави для правових рішень, винесених публічно, які знаходяться у вільному доступі, а також була повідомлена в медіа. Окрім цього, згадані факти були нещодавні (2011 року) і не можна говорити про те, що вони є неналежними, невірними або більше не відповідними чи надмірними. Той факт, що судовий процес знаходиться в стадії розгляду не є достатнім для того, щоб встановити їх неправдивість. Заява була відхилена, зважаючи на те, що Гугл надав докази, що існує суспільний інтерес в доступі до спірної інформації, та постановив, що право суспільства бути інформованим про цю справу превалює над правом особи «бути забутою».

Таким чином, щоб право особи бути забутою визнавалось оператором пошукової системи або відповідним органом влади їй необхідно довести, що:

  • інформація, на яку перенаправляє спірне посилання, давно опублікована;
  • інформація, описана в публікаціях, вже є неналежною, невірною або більше не відповідною чи надмірною;
  • шкода від появи таких посилань в результатах пошуку переважає суспільний інтерес, а також право інтернет-користувачів мати доступ до цієї інформації.

Варто звернути увагу, що рішення Суду Справедливості є обов’язковим лише для держав-членів Європейського Союзу. На сьогоднішній день, в Україні ще не було розглянуто жодного спору щодо «права бути забутим». Втім, поява такої категорії справ цілком видається цілком реальною. Враховуючи, що в законодавстві України це питання не визначено, у разі виникнення спору щодо «права бути забутим», українським судам варто взяти до уваги європейський досвід, зокрема критерії, вироблені Судом Справедливості при вирішенні справи «Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Española de Protección de Datos, Mario Costeja González».