Згідно з законом «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» журналіст має право поширювати підготовлені ним повідомлення  і  матеріали  як за власним підписом, так і під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно). При цьому під псевдонімом слід розуміти вигадане ім’я,  вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства (закон «Про авторське право і суміжні права»). Більше того, журналіст може відмовлятися  від  публікації  матеріалу   за    власним підписом, якщо його  зміст  після  редакційної  правки  суперечить особистим переконанням автора, а також має право на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду. З переліченого можна зробити висновок, що журналіст має право не розкривати своє авторство щодо оприлюдненого матеріалу, а зобов’язати журналіста до розкриття інформації про своє авторство може лише суд.  

Відповідальність за матеріал, оприлюднений анонімно чи під псевдонімом, нестиме редакція відповідного ЗМІ або інша установа, яка виконує  її функції,  здійснює підготовку та випуск у світ друкованого ЗМІ. Згідно зі ст.11 закону «Про авторське право і суміжні права», якщо твір опубліковано анонімно  чи  під  псевдонімом  (за винятком  випадку,  коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім’я чи назва мають бути зазначені на  творі) вважається   представником  автора  і  має  право  захищати  права останнього. Це положення діє до того часу,  поки автор  твору  не розкриє своє ім’я і не заявить про своє авторство.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належними відповідачами у випадку подання позову про спростування інформації, опублікованої в ЗМІ, будуть автор і редакція відповідного ЗМІ, оскільки згідно зі статтею 21 закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція  або інша  установа,  яка  виконує  її функції,  здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. Якщо в тексті було посилання на особу, яка була джерелом цієї інформації, то ця особа також є належним відповідачем у відповідній справі. У випадку, якщо статтю було опубліковано без зазначення   автора   (наприклад, у редакційній  статті) відповідачем у справі має бути орган,  що здійснив  випуск  засобу масової інформації.  Відповідно до зазначеної Постанови, якщо інформація була поширена в Інтернеті, то належним відповідачем  є  власник  веб-сайту,  на якому розміщено зазначений  інформаційний  матеріал,  оскільки  саме  він  створив технологічну  можливість  та  умови  для  поширення  недостовірної інформації.Проте для притягнення власника веб-сайту до відповідальності мають бути дотримані певні умови:

• автор поширеної  інформації:

      –   невідомий або 

      –   його особу неможливо встановити або 

       –  його місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити або:

• інформація є анонімною та доступ до сайту вільний 

Водночас, варто зауважити, що журналіст несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом, під псевдонімом чи анонімно, але з його відома та згоди. У зв’язку з цим, використання псевдоніму чи права на анонімність має здійснюватись одночасно з дотриманням стандартів добросовісної журналістики.