До ЦЕДЕМ звернулась запитувачка, яка отримала від правоохоронних органів відмову у наданні знятого ними відео. Чи було порушено її право і чи повинні правоохоронні органи надавати таку інформацію на інформаційні запити, надіслані відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації»? Пропонуємо з’ясувати це питання у цьому матеріалі.  

Законодавче регулювання

Оскільки у конкретній ситуації відео було записане (створене) працівниками поліції під час виконання своїх повноважень, то відображена на ньому інформація є публічною. Вона відповідає всім ознакам публічності, передбачених у статті першій Закону «Про доступ до публічної інформації»:

• відображена на матеріальному носію (відеозапис)
• створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством
• знаходиться у володінні органу влади

Зазначимо також, що публічність інформації не означає її автоматичну відкритість. Те, що інформація є публічною, означає, що вирішуючи питання надання інформації, правоохоронний орган повинен керуватись нормами Закону «Про доступ до публічної інформації». Також, розпорядник повинен враховувати норми кримінально-процесуального законодавства, якщо відео є частиною матеріалів незавершеного слідства. В такому випадку інформація на відео буде публічною з обмеженим доступом (таємниця слідства).

Чи законною є відмова розпорядника надати інформацію?

У цій ситуації департамент патрульної поліції дійсно порушив права запитувача в отриманні доступу до відеозапису.

У відповіді на запит орган правопорядку вказав, що відеоінформація може порушувати інтереси інших осіб, присутніх на відеозаписі. Попри це, він не зазначив, які саме інтереси та якої шкоди може бути завдано цим інтересам. Тому, відповідно до Закону «Про доступ до публічної інформації» така відповідь не містить достатньої мотивації. Зазначення лише про ймовірне порушення недостатньо для того, щоби обмежити доступ до запитуваної інформації. Частина друга статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» передбачає обов’язок розпорядника інформації застосувати так званий «трискладовий тест» – з’ясувати чи є у конкретній ситуації сукупність вимог, за яких доступ до інформації можна обмежити в законний спосіб, зокрема, 1) це може здійснюватись лише в інтересах нацбезпеки, територіальної цілісності, з метою запобігання порушенню злочинів, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Як бачимо, розпорядник зазначив лише першу підставу (інтерес), хоча й без достатньої деталізації. Інші дві вимоги Закону орган не вказав зовсім. Варто зазначити, що відповідно до цього Закону розпорядник може відмовити у наданні відеозапису, обґрунтувавши наявність усіх цих вимог, а не обираючи одну з них.

Отже, орган правопорядку не надав вичерпної відповіді щодо причин обмеження доступу до інформації. Відповідно до статті 22 Закону «Про доступ до публічної інформації» така відповідь є незаконною.

Якою повинна була б бути відповідь розпорядника?

Відповідь розпорядника буде залежати від інформації, яка міститься на знятому поліцейськими відеозаписі. Якщо на ньому тільки відкрита інформація (тобто та, доступ до якої не обмежується жодним законом) – орган влади повинен надати відео будь-якій особі. Не важливо чи є запитувач учасником якогось провадження чи справи.

Якщо на відео є обмежена у доступі інформація (наприклад, конфіденційна – обличчя чи інші персональні дані осіб, або таємна – інформація, що є частиною матеріалів слідства, яке не завершено), то розпорядник повинен застосувати трискладовий тест, про який йшлося вище. Якщо в результаті буде з’ясовано, що шкода охоронюваним інтересам від розголошення є незначною або що інтерес суспільства знати таку інформацію є значно більшим ніж шкода – розпорядник повинен надати таку інформацію.

У випадку, якщо шкода від оприлюднення інформації буде більшою ніж суспільний інтерес, розпорядник повинен враховувати вимоги частини сьомої статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації». Ця частина передбачає, що обмеженню у доступі підлягає не документ (чи інший матеріальний носій інформації), а інформація. Відповідно, якщо відеозапис дійсно міститиме такі дані, для прикладу, обличчя неповнолітніх, розпорядник повинен розмити (заблюрити) ці обличчя, щоби унеможливити подальшу ідентифікацію особи, або застосувати інші засоби вилучення конфіденційної інформації (змінити голоси тощо). Проте повинен обов’язково надати запитуваний відеозапис, який є публічною інформацією.

Тобто, у будь-якому випадку департамент поліції повинен надати на публічний запит відеозапис, що містить публічну інформацію. Проте, що саме на відео повинно бути видно буде залежати від інформації, яка міститься на відеозаписі.

Христина Буртник, юрист ЦЕДЕМ