Зазвичай, акредитація розглядається не як обов’язок, а як право журналіста, яке покликане сприяти його діяльності. Згідно зі ст.26 Закону України «Про інформацію», акредитація здійснюється суб’єктом владних повноважень з  метою створення  сприятливих умов для   здійснення журналістами,  працівниками засобів масової інформації професійної діяльності. Сам факт проведення АТО не зробив акредитацію обов’язковою процедурою.

Акредитацію в зоні АТО здійснює Служба безпеки України при оперативному штабі з управління АТО в Донецькій та Луганській областях, порядок цієї процедури детально розписаний на офіційному веб-порталі:

http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=126867&cat_id=126866

Обов’язку мати акредитацію не встановлено, а отже, особа має статус журналіста незалежно від того чи є у нього/неї акредитація чи ні. Разом з тим, акредитація має як переваги, так і недоліки, зважаючи на які й слід приймати рішення про акредитацію. У будь-якому разі, акредитація виступає “додатковою опцією” до статусу журналіста і її відсутність не може обмежувати журналіста у правах. А відмова від акредитації має розглядатись винятково як відмова від додаткових можливостей, і в жодному разі не має обмежувати свободу слова.

Незалежно від того чи отримав журналіст акредитацію йому/їй слід дотримуватись журналістських та етичних стандартів. До прикладу, обличчя, імена та будь-яку персональну інформацію про військовослужбовця можна публікувати лише за його згодою. Така ж інформація про загиблих відноситься до категорії чутливої інформації, що обов’язково має братися до уваги при публікації. Матеріали, які висвітлюють рівень безпеки, озброєння чи оснащення військових об’єктів публікувати за загальним правилом забороняється. Під таку заборону також підпадає конкретна інформація про пересування військ, інформація про збір розвідувальних даних, у якій розкривається тактика, а також будь-які відомості, розголошення яких може поставити під загрозу оперативну безпеку чи життя людини.