Журналісти підготували матеріал, вже за кілька годин тираж газети буде надруковано або сюжет буде показаний глядачам, але до редакції надходить вимога не публікувати цей матеріал. «Публікувати не можна видалити» – нижче даємо відповіді: де слід поставити кому?

Загалом, у цій ситуації редакція може діяти у кілька можливих способів:

• Не публікувати матеріал, побоюючись подальшого судового переслідування або
• Публікувати матеріал і чекати на позов проти до редакції.

Приймаючи таке рішення слід виходити з достовірності матеріалу, його якості (тобто дотримання журналістських стандартів), а також бути готовим захищати своє право на свободу слова у суді. У будь-якому випадку, якщо до редакції надходила вимога не публікувати відверто непрофесійний і неправдивий матеріал, а його все ж оприлюднили, то у суді така ситуація зіграє не на користь журналістів.

Перше, на що слід звернути увагу, – це обґрунтування особи, чому матеріал слід не публікувати.

Варіант 1 – втручання у приватність (порушення особистих немайнових)

Якщо у листі особа зазначає, що у сюжеті порушуються її особисті немайнові права, наприклад – порушується приватність, неправомірно використовується її зображення тощо, то Цивільний кодекс з цього приводу зазначає, що заборона такої публікації – це компетенція суду. Тобто, якщо відповідного судового рішення немає,  то такий лист лише прохання про видалення і ні до чого журналістів не зобов’язує. Разом з тим, слід зважати на той факт, що після публікації матеріалу ця особа може звернутися до суду і, у випадку, якщо суд таки виявить порушення прав – можливе навіть вилучення усього тиражу газети чи журналу. У цьому випадку слід зважити усі ризики, у тому числі збитки, які доведеться понести виданню у разі вилучення усього тиражу. Окрім того, зазвичай у таких справах позивачі можуть вимагати також відшкодування моральної шкоди, що була завдана поширенням такої інформації.

Варіант 2 – персональні дані

Вимоги не публікувати або прибрати матеріал з вільного доступу часто обґрунтовуються тим, що журналісти порушують законодавство про персональні дані. Тут – ситуація схожа з попередньою, адже персональні дані – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Це, свого роду, теж частина приватності. Окрім того, притягнути до відповідальності за втручання в приватне життя неможливо, якщо була поширена інформація, яка була опублікована раніше у будь-якому іншому джерелі. Тобто, така інформація не може вважатися конфіденційною, якщо до цього вона вже була доступна необмеженому колу осіб, а отже за належне цитування такої інформації ніхто до відповідальності не притягуватиметься.

Таким чином, заборона виходу журналістського матеріалу можлива лише за рішенням суду. За відсутності такої ухвали, журналісти/ЗМІ можуть вирішувати на власний розсуд.

Варіант 3 – інтерв’ю

Якщо мова йде про інтерв’ю й не публікувати текст вимагає людина, яка відповідала на запитання журналіста, то така вимога, відповідно до чинного законодавства є правомірною. Закон «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що особа, яка дала інтерв’ю вважається співавтором твору, а публікація запису інтерв’ю дозволяється лише зі згоди цієї особи. Саме тому, якщо особа вирішує заборонити публікацію інтерв’ю, а журналісти всупереч цьому оприлюднюють текст чи запис інтерв’ю, то журналісти можуть бути визнані винними в порушенні авторського права цієї особи.  Натомість, якщо утримання від публікації інтерв’ю на вимогу особи, яка його давала, спричинило збитки, редакція ЗМІ може звернутись до суду з обґрунтованою вимогою про їх відшкодування.

Крім цього, якщо йдеться про коментарі, які давали політики чи інші публічні особи, публікація такого інтерв’ю, хоча формально може вважатись порушенням прав співавтора, буде виправдаю з мотивів суспільного інтересу.