Соцмережі видаються тихою зоною приватності, де кожен користувач владний робити, що заманеться. Проте це не так. З одного боку, платформи мають політики, що регулюють поведінку користувачів та опублікований контент. З іншого боку, держава також може реагувати на активність користувачів соцмереж у спосіб, визначений національним законодавством – від штрафів за дифамацію до реального терміну ув’язнення. На прикладі актуальної практики ЄСПЛ розглянемо, чи можливо притягнути користувача соцмережі до відповідальності за допис та визначимо, які аргументи ЄСПЛ розглядає при вирішенні питання про правомірність втручання держави.
Підхід ЄСПЛ до свободи слова у Facebook
ЄСПЛ має напрацьовану практику з розгляду питань, пов’язаних із захистом свободи вираження поглядів (стаття 10). Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод трактує цю свободу як право дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Таке тлумачення відмінно відображає поширене у соцмережах неформальне спілкування та обговорення різних питань, поширення скептичних або саркастичних емоційних висловлювань, критики, вульгарних висловлювань, перебільшень та різних висловлювань. Разом із цим, існують численні випадки, коли онлайн-середовище може бути небезпечним: мова ворожнечі, незаконні підбурювання або поширення явно незаконного контенту.
Це пояснює застосування підходів до захисту свободи вираження поглядів у онлайн-сфері.
У 2015 році у справі DELFI AS v. ESTONIA Суд розглянув питання про відповідальність інтернет-посередників (у справі йшлося про адміністрацію інтернет-порталу) за сторонній контент у коментарях, зокрема неприпустимі коментарі. ЄСПЛ визначив рекомендації щодо модерації онлайн-інформації та відповідальних суб’єктів. Зокрема, у цій справі Суд фактично встановив відповідальність та передбачив розумним обов’язок інформаційних інтернет-порталів видаляти зі свого сайту (без зволікання після їх публікації) коментарі, які містять мову ворожнечі та заклики до насильства, тобто є явно протиправними за своїми формальними ознаками.
Водночас, у 2021 році у справі SANCHEZ v. FRANCE ЄСПЛ суттєво переглянув власний підхід та поклав відповідальність за коментарі третіх осіб на власників облікових записів соціальних мереж. У своєму рішенні Суд зазначив, що особу-власника сторінки варто притягнути до відповідальності за ненависницькі висловлювання, які з’явилися в коментарях під його публікацією. При цьому, сама публікація власника сторінки була законною – у ній виражалася політична критика і вона була здійснена в межах законних публічних дебатів. Однак під оригінальною публікацією треті особи написали коментарі, які були явно дискримінаційними щодо мусульманської громади. У зв’язку з цим, Суд розкритикував автора сторінки за “відсутність пильності та реакції на деякі опубліковані коментарі”. Фактично, на власника сторінки у соціальній мережі поклали відповідальність за сторонній контент (чужі коментарі). І це при тому, що такий власник не здійснював редакційний контроль і не надавав послуг передачі мовлення.
ЦЕДЕМ детально розглядав це рішення у своїй аналітиці.
У цій консультації зосередимося на двох нових рішеннях ЄСПЛ 2024 року: DANILET v. ROMANIA та MARIA SOMOGYI v. HUNGARY, які стосуються притягнення державою користувача соцмережі до відповідальності за дописи у Facebook.
Обережно, репост!
16 травня 2024 р. ЄСПЛ постановив рішення у справі MARIA SOMOGYI v. HUNGARY, у якому дійшов висновку про порушення статті 10 Конвенції.
Обставини справи
Заявниця поширила допис третьої особи на власній сторінці у соціальній мережі Facebook, додавши власний коментар з іншого питання (питання стосувалося сумнівів заявниці щодо обсягів суми, сплаченої муніципалітетом за нове приміщення для місцевого РАЦСУ) (§§ 5, 6).
Проти заявниці, що здійснила репоcт, було відкрито цивільне провадження про дифамацію (поширення неправдивої інформації, яка принижує честь та гідність, завдає шкоди діловій репутації), а проти автора оригінального допису, за повідомленням муніципалітету, подано кримінальну заяву за поширення неправдивої інформації (зміст та доля заяви у ході цієї справи у Суді не деталізувалась).
Муніципалітет та об’єднане муніципальне управління вимагали від заявниці відшкодування моральної шкоди за порушення їхнього права на репутацію, а також винесення судової заборони щодо заявниці, яка б зобов’язала заявницю припинити свою протиправну поведінку та не вдаватися до такої поведінки в майбутньому (§§ 7, 8).
Національний суд зобов’язав заявницю:
- розмістити на своїй сторінці у Facebook вибачення перед муніципалітетом міста Тата та об’єднаним муніципальним управлінням міста Тата за порушення їхніх особистих прав;
- розмістити на своїй сторінці у Facebook повідомлення про те, що дискусійне питання у дописі є неправдивим;
- виплатити муніципалітету та об’єднаному муніципальному управлінню моральну компенсацію (§ 9).
Національні суди вищих інстанцій у цілому визнали за необхідне обмежити право заявниці на свободу вираження поглядів з метою захисту суспільної довіри до державних інституцій, оскільки вона поширила неправдиву інформацію, яка свідчила про те, начебто муніципалітет не діяв в інтересах громадян (§ 10-14).
Оцінка Суду
При розгляді справи Суд зазначив, що рішення національних судів становило втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів та мало правову основу в національному законодавстві. Разом із цим, дискусійним залишилося питання, чи переслідувало втручання законну мету у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції та чи було воно пропорційним переслідуваній меті – захисту репутації чи прав інших осіб (§§ 28, 29).
Заявниця вибудовувала свою лінію захисту виходячи з двох аспектів:
- втручання не переслідувало законної мети, адже муніципалітет не може мати приватного життя і не має права на захист своєї репутації відповідно до статті 8 Конвенції. А навіть якщо репутація і зазнала впливу, то навряд чи посягання було настільки серйозним, що могло б завдати шкоди;
- втручання було надмірним для демократичного суспільства, оскільки заявниця:
- мала лише намір зробити свій внесок у дискусію, що становить суспільний інтерес;
- не була первинним автором допису;
- не може і не повинна забезпечувати такі високі стандарти відповідальності, які очікуються від професійних порталів, коли вони поширюють контент;
- сплатила моральну шкоду та судові витрати по процесу, який тривав кілька років;
- побоювалася стримуючого (охолоджуючого) ефекту від такого втручання, що може вплинути на використання соціальних мереж, як місця для публічних дискусій (§§ 19-23).
Проте Суд при розгляді справи зупинився на першому аспекті – чи переслідувало втручання законну мету – та дійшов висновку, що цивільне провадження у справі про дифамацію, порушене муніципалітетом міста Тата проти заявниці, не переслідувало жодної з легітимних цілей, перелічених у пункті 2 статті 10 Конвенції.
Згідно з практикою Суду, якщо доведено, що втручання не переслідувало законної мети, немає необхідності досліджувати, чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» (§ 43).
Таким чином, у справі MARIA SOMOGYI v. HUNGARY встановлено порушення статті 10 Конвенції. Суд присудив відшкодувати заявниці 402 євро матеріальної шкоди (сума штрафу за рішеннями національних судів) та 1 500 євро моральної шкоди.
Що важливо
У своєму рішення Суд постановив, що цивільні провадження про дифамацію, порушені юридичною особою, яка здійснює публічну владу, не можуть, за загальним правилом, вважатися такими, що переслідують законну мету «захисту репутації … інших осіб» згідно з пунктом 2 статті 10 Конвенції.
Тим не менш, це не виключає можливості того, що окремі члени державного органу, які можуть бути «легко ідентифіковані» з огляду на обмежену кількість його членів і характер звинувачень, висунутих проти них, можуть мати право порушити справу про наклеп індивідуально від свого імені (§ 37).
Старший Брат стежить (та ображається)
24 червня 2024 р. ЄСПЛ постановив рішення у справі DANILET v. ROMANIA, у якому дійшов висновку про порушення статті 10 Конвенції.
Обставини справи
Заявник – суддя Національної комісії судової та юридичної служби. На час подій заявник був суддею окружного суду та був відомий як активний учасник дебатів про демократію, верховенство права та правосуддя, користувався загальнонаціональною популярністю, виступав членом-засновником двох неурядових організацій, що працюють у сфері демократії та правосуддя, і автором кількох юридичних статей.
У січні 2019 року заявник опублікував два дописи на своїй сторінці у Facebook, яка мала приблизно 50 тис підписників. Дописи були поширені національними медіа та стали предметом для публічних коментарів (§§ 4-8).
У травні 2019 року Національна комісія судової та юридичної служби наклала на заявника дисциплінарне стягнення у вигляді зменшення заробітної плати на 5% впродовж двох місяців. Комісія встановила, що заявник знехтував стандартами поведінки суддів і завдав шкоди судовій системі. Комісія зазначила, що спосіб, у який заявник представив свою точку зору, не відповідав його статусу судді та міг негативно вплинути на довіру до державних установ. Цим самим він знехтував обов’язком стриманості та вийшов за межі пристойності та свого статусу (§§ 16-19).
При цьому троє з дев’яти членів Комісії висловили окрему думку та зазначили, що спосіб, у який заявник висловився щодо теми, яка викликала широкі публічні дебати в той час, не міг підірвати незалежність, неупередженість та належний імідж правосуддя, а висловлені оціночні судження не перевищували межі свободи вираження поглядів (§ 20).
До ЄСПЛ заявник скаржився на порушення його права на свободу вираження поглядів (стаття 10 Конвенції).
Оцінка Суду
Суд дійшов висновку, що національні суди не збалансували спірні інтереси і не проаналізували належним чином необхідність втручання у права заявника. Національні суди, посилаючись на практику Суду, обмежилися лише оцінкою способу, у який заявник вирішив висловити свою думку, при цьому не розглядаючи використані ним висловлювання в більш широкому контексті, а саме обговорень з питань, що становлять суспільний інтерес (§§ 66, 67).
Суд вважає, що поміщені в контекст коментарі заявника становлять оціночні судження. Ці коментарі стосувалися питань загального інтересу, пов’язаного із поділом влади та необхідністю збереження незалежності інститутів демократичної держави, а також законодавчих реформ, що стосуються судової системи (§§ 69, 75).
Суд також окремо зазначив, що національні суди не врахували небезпеки, що лежить в основі стримувального ефекту накладеного стягнення. Ба більше, національні суди, навпаки, вважали позитивним елементом той факт, що це перешкодить заявнику робити подібні коментарі в майбутньому (§ 80).
Таким чином, Суд дійшов висновку, що національні суди не надали свободі вираження поглядів заявника тієї ваги та значення, яких така свобода заслуговує в розумінні прецедентного права Суду, а тому мало місце порушення статті 10 Конвенції.
Що важливо
Рішення у справі DANILET v. ROMANIA було прийняте 4 голосами “за” та 3 голоси “проти”. При цьому троє суддів висловили свою окрему думку. Отже, рішення Суду не було настільки однозначним та очевидним.
Наприклад, судді, що проголосували “проти”, у окремому рішенні зазначили, що національні суди належно обґрунтовували своє рішення на основі оцінки того, яку мову використав заявник, чи вийшла вона за межі того, що було сумісним з обов’язком судді висловлюватися порядно. При цьому саме національні суди мають найкраще місце для оцінки впливу мови, яка використовується в конкретному контексті їхньої країни та суспільства.
При розгляді справи Суд також визнав певну свободу розсуду для національних органів влади, коли йдеться про свободу вираження поглядів державних службовців загалом і, зокрема, суддів. Фактично, передбачено, що свобода вираження поглядів у суддів є більш обмеженою через необхідність захисту авторитету та неупередженості судової влади.
Натомість у іншій окремій думці зазначається, що за відсутності прецедентного права, яке встановлює чіткі та передбачувані правила щодо обсягів свободи вираження поглядів у суддів у конкретних ситуаціях, за наявності предмета загального інтересу та особливо за відсутності «балансу конкуруючих інтересів», захист свободи вираження поглядів заявника має переважати.
Окрім цього, Суд відзначив необхідність враховувати охолоджуючий ефект від втручання держави. Зокрема, у даній справі, національні суди наклали на заявника не найменш суворе покарання. Це, на думку Суду, мало охолоджуючий ефект, оскільки могло зменшити бажання брати участь у дискусії, що становить суспільний інтерес, не тільки у самого заявника, але й у інших суддів, утримати їх від участі в майбутньому в публічних дебатах з питань, що стосуються розподілу влади або законодавчих реформ, які впливають на суди, і в цілому з питань, що стосуються незалежності судової влади.
Дописуйте відповідально
За допис у соцмережі можливо притягнути до відповідальності – цей спосіб поширення інформації є лише одним із можливих способів вираження свободи поглядів та розглядається ЄСПЛ подібно до традиційних медіа.
При оцінці правомірності втручання у “свободу дописування”, Суд розглядає такі аспекти, які варто враховувати і користувачам:
- Користувач виступає автором допису чи лише поширив його?
- Чи є допис частиною дискусії, що становить суспільний інтерес, якою загалом була мета допису?
- Чи мав допис резонанс, наскільки швидко та всеосяжно він поширився в межах соцмережі та поза нею?
- Чи отримав дописувач певну вигоду від допису, зокрема фінансову?
- Чи справедливо від конкретного користувача очікувати такі ж стандарти відповідальності, як від журналістів чи професійних інформаційних порталів?
- Якими є межі захисту свободи вираження поглядів для конкретного заявника, враховуючи його статус та місце у дискусії, що становить суспільний інтерес?
Використовуючи соцмережі, також варто враховувати позицію ЄСПЛ, який неодноразово наголошував на тому, з якою легкістю, масштабністю і швидкістю відбувається поширення інформації в інтернеті. Ця інформація характеризується такж особливою “живучістю”, а тому наслідки протиправних висловлювань можуть бути значно більш негативними, ніж у випадку, коли йдеться про такі висловлювання в традиційних медіа.
*****
Більше на цю тему:
