Матеріал опубліковано у виданні “Детектор медіа”
Дмитро Воюта, юрист напряму “Незалежні медіа”
Соцмережі вже стали звичними джерелами інформації для журналістів. Проведене у 2019 році дослідження засвідчило: кожну п’яту свою новину загальноукраїнські онлайн-медіа взяли саме із соціальних мереж. І мова не лише про сторінки Офісу Президента, Кабінету Міністрів України та інших офіційних відомств у соцмережах, але й облікові записи посадовців різних рангів, політиків, публічних осіб та інших. Зі зростанням у 2020 та 2021 роках кількості українських інтернет-користувачів та аудиторії соцмереж інформацію з фейсбуку чи інстаграму використовують дедалі ширше.
Переважно журналістів цікавлять дописи користувачів, завдяки яким можна швидко опрацювати та поширити особисту чи експертну позицію автора сторінки. Для таких випадків медійні експерти розробили політики використання соцмереж у журналістських матеріалах. А загальні стандарти журналістики, наприклад, Міжнародні принципи професійної етики журналіста чи Редакційні рекомендації BBC, актуальні і коли ви працюєте з онлайн-джерелами.
Проте поза увагою часто залишається тема використання в медіа фотографій з особистого життя, які виклали користувачі соцмереж у своїх профілях. Такі зображення потрібні журналістам, щоб проілюструвати свої матеріали або ідентифікувати певну людину. Та чи правомірне таке використання, або ж воно порушує допустимі межі приватності та є втручанням в особисте життя особи? Це питання, варто розглядати через баланс двох ключових принципів – права на повагу до приватного життя та свободи вираження поглядів.
Міжнародне регулювання
Чинні міжнародні акти закріплюють як право на повагу до приватного життя, так і свободу вираження поглядів. Наприклад, Загальна декларація прав людини забороняє безпідставно втручатися в особисте і сімейне життя та посягати на честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання – зазначено в декларації. Відповідне право на повагу до свого приватного та сімейного життя закріплене у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Стаття 10 Конвенції передбачає право на свободу вираження поглядів, що включає “свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади й незалежно від кордонів”.
Водночас, ці два принципи можуть подекуди суперечити одне одному, оскільки вони не абсолютні, наділені однаковою цінністю, і жодне з них не є головним. Ці позиції передбачені в Резолюції Ради Європи 1165 (1998) “Право на приватність”.
Потреба урівноважити право на повагу до приватного життя та свободу вираження поглядів відображена у Резолюції 428 (1970) “Декларація про засоби масової інформації і права людини”. Вона застерігає від несанкціонованої публікації приватних фотографій, що може вважатися порушенням права на повагу до особистого життя. Практика Європейського Суду з прав людини (надалі – Суд) також підтверджує: право особи на своє зображення та публікація фотографії входить до поняття “приватне життя” (Von Hannover v. Germany, §§ 50-53, 2004, appl. no. 59320/00; Sciacca v. Italy, § 29, 2005, appl. no. 50774/99).
Приватне життя публічних осіб також має бути захищеним. Виключення – випадки, коли приватне життя публічних осіб може впливати на суспільно значимі події. Аналогічну за змістом позицію знаходимо в Резолюції 1003 (1993) “Про етичні принципи журналістики”. Ці питання детально розглядав Суд у справі Von Hannover v. Germany (§§ 65, 76, 2004, appl. no. 59320/00). Зокрема, Суд аналізував публікації фотографій, зроблених без згоди членкині сім’ї принца Монако, та можливу роль таких публікацій у дискусії з питань, що становили загальний інтерес. Суд взяв до уваги той факт, що принцеса представляє королівську сім’ю на деяких культурних та благодійних заходах, однак вона не виконує жодних офіційних функцій у самій державі Монако та не працює в державних установах. Тому публікація фото із її повсякденного життя порушила межі приватності та не може бути виправдана загальним інтересом.
Іншим виключенням із права на приватне життя є випадок, коли людина своїми власними діями сприяла поширенню чутливої та персональної інформації. Тоді вона вже не може посилатися на повагу до особистого життя, оскаржуючи поширення персональної інформації та світлин. У справі Aleksey Ovchinnikov v. Russia (§§ 48, 49, 2010, appl. no. 24061/04) Суд встановив, що оскарження поширення інформації – сумнівне, коли приватна інформація перестала бути конфіденційною та є у відкритому доступі. Оприлюднення інформації в Інтернеті також нівелює подальшу можливість захисту її як конфіденційної, зазначив Суд у справі Editions Plon v. France (§ 53, 2004, appl. no. 58148/00).
Рекомендації щодо захисту приватності і роботи засобів масової інформації, розроблені експертами Ради Європи) передбачають, що медіа можуть збирати та поширювати інформацію про приватне життя публічних осіб за їхньої згоди. Саме вона була предметом розгляду Суду в справі Krone Verlag GMBH & Co. KG, Krone Multimedia GmbH & Co. KG v. Austria (§ 59, 2012, appl. no. 33497/07). Суд визначив, що надана згода, яку людина пізніше чітко відкликала, вже, не може бути аргументом для обмеження права на приватність та подальшої публікації її фотографій.
Проте медіа можуть втручатися в приватне життя публічних осіб без їхньої згоди, якщо існує переважаючий суспільний інтерес, що виправдовує оприлюднення інформації. Таке втручання повинно бути пропорційним та не виходити за межі того, що необхідно, аби задовольнити правомірний суспільний інтерес. Це положення можна застосувати, використовуючи та поширюючи фотографії публічних осіб.
У справі Mosley v. The United Kingdom (§§ 115, 125, 130, 2011, appl. no. 48009/08) Суд проаналізував баланс між правом на повагу до приватного життя та свободою вираження поглядів, що включає публікацію фотографій. У цьому випадку Суд дійшов висновку: зйомка та подальша публікація особистих інтимних фото спортивного функціонера Макса Мослі не сприяла задоволенню загального інтересу, натомість вона задовольняла цікавість обмеженого кола читачів, викликала в людини сильне відчуття втручання в її приватне життя та переслідування.
Однак політикам слід очікувати на менший ступінь захисту свого приватного життя, а прирівняння меж приватності публічних осіб до приватних може загрожувати цензурі медіа та обмежувати публічні дебати (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, § 37, 2009, appl. no 37374/05).
Рекомендації передбачають, що медіа можуть повторно опублікувати особисті дані публічних осіб без їхньої згоди, якщо такі дані вже були оприлюднені самими публічними особами. Це стосується і фотографій, опублікованих в Інтернеті, зокрема в загальнодоступних профілях соціальних мереж. Навіть якщо доступ до профілю такої особи в соцмережі обмежений, передрук може бути виправданий правомірним суспільним інтересом, якщо публічна особа явно використовує цей профіль у політичних цілях.
Ситуація в Україні
Вітчизняне законодавство також регулює питання співвідношення права на повагу до приватного життя та свободи вираження поглядів. Вільне одержання, використання та поширення інформації, необхідної для реалізації прав, свобод та законних інтересів передбачено Законом України “Про інформацію”. Водночас, реалізація права на інформацію не повинна порушувати права, свободи та законні інтереси інших громадян. Саме тому заборонено збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди. Виняток – визначені законом випадки, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Людина сама визначає кордони власного особистого життя, чи показувати його іншим та має право лишити в таємниці обставини свого особистого життя.
Публічний показ, відтворення та розповсюдження фотографії, на якій зображена людина, можливе лише з її згоди. Ці норми Цивільного кодексу застосовують суди, коли розглядають цивільні справ.
У постанові Верховного Суду України (справа № 308/5318/15-ц від 30.01.2019) встановлено: розповсюдження фотографії із зображенням позивача без його згоди порушувало немайнові права, право на повагу до приватного життя. Одеський апеляційний суд (справа № 520/1084/18 від 02.07.2019) прирівняв розміщення фотографій у соціальній мережі до розповсюдженням інформації, яка належить до приватного (особистого) життя людини. Якщо людина не дозволяла публікувати свої фото, а той, хто це зробив, не має жодної легітимної мети (наприклад, захист інтересів особи чи захист інтересів інших осіб), суди встановлюють порушення права на приватність. Публічним став також інший випадок, коли фотографію із фейсбук-сторінки Сергія Притули використали без його відома з приватною рекламною метою. Широкий розголос та публічний статус сторін конфлікту дозволив своєчасно відновити порушене право.
Водночас можна розповсюджувати фото без дозволу людини, якщо ваша мета – захист її інтересів або інтересів інших осіб. Медіа також можуть поширювати інформацію з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно необхідною: тобто є предметом суспільного інтересу, а право людей її знати переважає потенційну шкоду від поширення інформації. Такі норми Закону України “Про інформацію” відповідають європейській практиці. А приклади їх втілення – журналістські розслідування щодо невідповідного способу життя високопосадовців, політиків та публічних осіб, а також встановлення конфліктів інтересів у їхній роботі, матеріали, присвячені використанню бюджетних коштів.
Хоча є і нормативне регулювання, і судова практика, медіа все ж можуть порушувати право на приватність, адже зрозуміти “суспільну необхідність” публікації того чи іншого фото та його значення для матеріалу буває складно. Так, дискусії спричинив матеріал BBC News Україна, де йдеться про громадянина Великобританії, який приїхав в Україну, щоб одружитися з українкою – але зіштовхнувся із шахрайством. У статті є фотографії героїні та інших жінок, тож виникло питання: де баланс між попередженням для потенційних жертв весільного шахрайства (це – суспільний інтерес) та захистом приватності жінок.
“Суспільну необхідність” слід ретельніше обгрунтовувати, коли мова йде про публікацію фотографій непублічних осіб. Зокрема, Незалежна медійна рада розглядала справу про появу в матеріалах кількох видань незаретушованих фото. Відтак, читачі могли упізнати людей, і через розголос їм загрожувала шкода. Неприпустимо, на думку медійних експертів, також брати для ілюстрацій приватні фотографії самогубців із їхніх сторінок у соцмережах.
Як медіа правомірно використовувати фотографії
Журналісти можуть збирати та поширювати фотографії із соціальних мереж людей за їхньої прямої згоди. За певних умов згода не потрібна, але медіа повинно враховувати три аспекти:
- Чи важлива ця фотографія в статті чи сюжеті для відповіді на питання, які мають суспільний інтерес? Наприклад, окремі чутки про подружні проблеми або фінансові труднощі будь-якої знаменитості – не та новина, яка цікавить усіх громадян. Єдиного визначення “що таке суспільний інтерес” немає, тож медіа слід оцінювати кожен конкретний випадок, пам’ятаючи про предмет суспільного інтересу.
- Межі приватності публічних осіб відрізняються від меж приватності людини, яка невідома широкій громадськості. Тому якщо медіа поширюють фотографії останніх – слід мати додаткові аргументи.
- Фотографії публічних осіб можна використати в своїх матеріалах, якщо їх уже опублікували самі люди. Наприклад, на своїх сторінках у соцмережах. Або ж коли світлини вже у відкритому доступі в інших медіа чи на офіційних сайтах.
