Захист лікарської таємниці є запорукою довірливих стосунків між пацієнтом та лікарем. Проте, на практиці відомості про стан здоров’я непритомного пацієнта не завжди варто залишати конфіденційними. Наприклад, якщо пацієнт перебуває у комі після операції, а його родина хоче дізнатися про діагноз та ознайомитися з медичною документацією. Інша ситуація: до лікарні завітали журналісти, щоб дізнатися про стан здоров’я потерпілого від ДТП. Давайте з’ясуємо, у яких випадках розголошення відомостей про непритомного пацієнта є правомірним.
Відповідно до статті 39-1 Закону України “Про Основи законодавства України “Про охорону здоров’я” та частини 1 статті 286 Цивільного кодексу України, кожен має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при медичному обстеженні.
Стаття 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачає обов’язок зберігати лікарську таємницю: медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законом випадків.
Такі відомості можуть розголошуватися у випадку, якщо пацієнт надав згоду, котра може бути явною або неявною, мати усну чи письмову форму. Без такої згоди відомості про пацієнта можна розголошувати у випадку, якщо це виправдано суспільно необхідною метою і право громадськості знати переважає потенційну шкоду від її поширення.
|
Наприклад: правомірним є розголошення інформації у випадку надзвичайних подій і ситуацій, що становлять загрозу здоров’ю населення, санітарному та епідемічному благополуччю; для інформування органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, органів дізнання та досудового слідства; а також в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та ін. |
Водночас інформація про стан здоров’я відомої попзірки, безсумнівно, викликає цікавість, але не є предметом суспільного інтересу, тому не містить у собі наслідків для всього суспільства загалом (див. рішення ЄСПЛ у справі MGN Ltd v the United Kingdom).
Складнощі виникають, якщо пацієнт не може надати згоду на розголошення через перебування у непритомному стані або будучи під дією психотропних/наркотичних речовин. У такому разі лікар має право проінформувати про стан здоров’я пацієнта членів його сім’ї або законних представників, враховуючи особисті інтереси останнього.
При цьому, медичні працівники мають пам’ятати, що такі відомості слід розголошувати лише у разі, якщо:
- розголошення є необхідним, аби забезпечити належне лікування та догляд пацієнта.
|
Наприклад: лікар надає медичну допомогу хворому на панкреатит. Пацієнт перебуває у непритомному стані, а тому, ймовірно, не може самостійно приймати ліки. Отже, розкриття відомостей про пацієнта є необхідним. |
- наявні реальні ризики для життя та здоров’я хворого, а замовчування відомостей може призвести до летальних наслідків.
|
Наприклад: пацієнт отримав переломи нижніх кінцівок внаслідок ДТП та потребує хірургічного втручання. Родичі запитують лікаря про стан пацієнта та подальші дії. За таких обставин, лікар має надати відомості. |
До того ж, лікарі мають право розголошувати виключно медичні відомості про пацієнта, не розкриваючи при цьому його персональних даних.
З метою захистити права пацієнта, а також уникнути відповідальності, лікарям варто пропонувати пацієнтам форми про надання згоди на розголошення відомостей про стан здоров’я у випадку настання непередбачуваних обставин (кома, непритомний стан, втрата мови, параліч). У такій формі хворий має зазначити коло осіб, яким відповідна інформація може бути надана.
Таким чином, розголошення відомостей про непритомну особу залежить від об’єктивних та суб’єктивних умов і здійснюється в найкращих інтересах пацієнта. Недотримання умов, за яких дозволене таке розголошення, призводить до порушення права пацієнта на таємницю про стан здоров’я.
