Чи порушують онлайн-уроки право учасників на приватне життя?

Квітень 8, 2020

Наразі увесь навчальний процес у школах та вишах перенесено в онлайн, що передбачає застосування різноманітних відео- і голосових чатів, проведення онлайн-конференцій тощо. В частині випадків можна обмежитися виведенням на екран презентацій, в інших ситуаціях – викладачі вимушені використовувати відеозв’язок, отже, в кадр потрапляє їхнє житло. Чи є вимога проведення таких уроків втручанням у приватність?

Сьогодні питання приватності в Україні регулюється статтею 32 Конституції України, Законами України “Про захист персональних даних”, “Про інформацію”, статтею 301 Цивільного кодексу України та статтею 8 Європейської конвенції з прав людини. Розглянемо детальніше вимоги кожного з перелічених документів.

Конституція України забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.  Закони України “Про захист персональних даних” та “Про інформацію” лише в загальних рисах передбачають заборону поширення приватної інформації щодо особи. Цивільний кодекс, у свою чергу, встановлює захист особистого та сімейного життя від стороннього втручання і передбачає лише один виняток можливість розголошення інформації про особисте життя особи у ситуаціях, коли такі дані містять ознаки правопорушення. 

Європейська конвенція також встановлює перелік підстав для обмеження права на приватне життя: захист національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, запобігання заворушенням чи злочинам, захист здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. 

Утім, навіть якщо віднести право на освіту до категорії “права і свободи інших осіб”, навряд чи можливо припустити, що вимога відеозв’язку є пропорційним обмеженням приватності вчителів. Зокрема, однією з причин є наявність альтернативних варіантів проведення занять, які не будуть надмірно обмежувальними відносно прав учнів та викладачів. Такий обов’язок покладається на працедавця (навчальні заклади) відповідно до положень статті 29 Кодексу законів про працю, що передбачають його обов’язок забезпечити працівника робочим місцем та необхідними для роботи засобами. 

Таким чином, встановлювати вимогу проводити уроки з застосуванням відео у форматі онлайн неможливо, без попередньої згоди викладачів та не переконавшись у доступності для них такого способу викладання. Вчиняючи такі дії, навчальний заклад порушуватиме їхнє право на особисте життя. Водночас, існують альтернативи, застосування яких не становитиме надмірного втручання у приватність:

  • використання лише голосового супроводу для різноманітних презентацій чи слайд-шоу (не сприятиме розголошенню особистої інформації щодо житла особи, її родини, зовнішнього вигляду у неробочих умовах тощо);
  • попередній запис уроків у зручний для викладача час і у зручній для нього обстановці на вибір самого викладача;
  • використання винятково слайд-шоу, що надсилається електронною поштою чи іншими додатками без проведення онлайн-занять;
  • перевірка завдань та надання коментарів шляхом електронного листування тощо.

Отже, викладач має право відмовитися від проведення відеоуроків онлайн, коли він не має змоги або бажання працювати в такому форматі. При цьому, навчальний заклад має надати альтернативні варіанти проведення навчального процесу. Крім того, завантаження персональних даних у додатки для проведення онлайн-уроків є більшою мірою вимушеним заходом, адже альтернативних способів діджиталізації навчання наразі немає. Тому, навчальні заклади мають узгоджувати використання конкретних додатків з викладачами на предмет зручності і доступності. 

Водночас, дещо іншими є правила для студентів та учнів. З одного боку, на них не поширюються норми Кодексу законів про працю в частині забезпечення засобами для реалізації трудових прав і обов’язків (адже характер правових відносин з навчальних закладом – споживання освітніх послуг, а не надання таких послуг за трудовим договором). З іншого боку – приватність учнів та студентів також є захищеною, тому за небажання чи фізичної неспроможності використовувати відеозв’язок вони можуть відмовитися від такого способу проведення занять. В таких випадках, навчальні заклади також будуть зобов’язані надати альтернативу і знайти найбільш прийнятний варіант для усіх сторін (і викладацький склад і споживачі освітніх послуг), який буде найменш обмежувальним заходом відносно права на приватного життя.

Якщо навчальні заклади не дотримуватимуться цих правил – відеоуроки онлайн будуть втручанням у приватне життя.