Онлайн-медіа – це особлива категорія засобів масової інформації. Їхня діяльність в загальних рисах регулюється подібно до інших категорій ЗМІ, але має кілька особливостей, про які треба пам’ятати. Вони стосуються державної реєстрації, статусу журналістів онлайн-видань, юридичної відповідальності, захисту авторських прав та вихідних даних.
1) Реєстрація. За чинним українським законодавством, реєструвати онлайн ЗМІ – необов’язково, тому таке медіа може починати роботу без окремого дозволу від держави. Такий статус має свої переваги і недоліки. Наприклад, на практиці відсутність реєстрації може ускладнити притягнення ЗМІ до юридичної відповідальності, що видається позитивним для певних медіа. Проте журналісту незареєстрованого онлайн-видання складніше отримати додатковий захист. Адже він надається, зокрема, на підставі редакційного посвідчення зареєстрованого ЗМІ чи службового посвідчення інформаційного агентства. Про це далі.
2) Статус журналіста. Журналісти наділені широким переліком прав для здійснення професійної діяльності – наприклад, правом не розголошувати джерело інформації. При цьому, можливість скористатися правами інколи безпосередньо пов’язана з наявністю у журналіста документа, що засвідчує його професійну належність. Зокрема, правом збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій журналіст може скористатися лише пред’явивши такий документ. Перш за все, ним може слугувати редакційне посвідчення, а для цього онлайн-медіа має бути зареєстроване. Якщо ж видання працює без реєстрації, то його журналісти можуть отримати такий документ у профспілці (наприклад, такі посвідчення видає НСЖУ), або отримати прес-карту у іншій організації. Так чи інакше, аби ваш журналіст здійснював свою діяльність безперешкодно і безпечно, йому варто мати при собі документ, що посвідчує його професійну належність.
3) Відповідальність. Те, що онлайн ЗМІ не зареєстроване, не звільняє його від юридичної відповідальності, зокрема, у справах про поширення недостовірної інформації. Не звільняє від відповідальності і відсутність контактної інформації на веб-сайті, хоча це й ускладнює пошук відповідача. Пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 1 від 27.02.2009 “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” чітко вказує, що у цій категорії справ належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен встановити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта – вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Цю інформацію можна знайти самостійно через сервіси пошуку WHOIS, наприклад, через систему компанії “Хостмайстер”. А за необхідності дані про власника веб-сайту можна витребувати в судовому порядку. Це означає, що онлайн-ЗМІ зобов’язані дотримуватися таких же правил поширення інформації, як і інші медіа, адже законодавство не пов’язує настання юридичної відповідальності із фактом реєстрації ЗМІ як такого.
4) Авторське право. Коли йдеться про порушення авторських прав у мережі Інтернет, до онлайн-ЗМІ застосовують спеціальні положення, що передбачають можливість блокування доступу до оспорюваних матеріалів. Проте це стосується не всіх видів контенту, а лише відео, фото та музичних творів. На тексти це правило не поширюється. Cтаття 52-1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” встановлює алгоритм дій онлайн-ЗМІ у випадку звернення особи з вимогою закрити доступ до певних матеріалів.
Перш за все, скаргу потрібно розглянути на предмет прийнятності. Підстав, з яких власник веб-сторінки чи веб-сайту може відмовити особі, закон виділяє три:
1) якщо він має право на поширення матеріалу і, відповідно, заявник помилився;
2) якщо він не є власником веб-сайту, на якому було здійснено порушення, що означає, що у нього немає можливості впливати на нього;
3) якщо порушено формальні вимоги до оформлення заяви, визначені у п.2 зазначеної статті.
Якщо заява прийнятна, то власник веб-сайту має відреагувати невідкладно, але не пізніше 48 годин з моменту отримання заяви про припинення порушення. Він має унеможливити доступ користувачів до оспорюваної інформації та надати заявнику і постачальнику послуг хостингу інформацію про вжиті заходи.
Важливо, що якщо особа розуміє, що цих заходів не вжито, чи їх вжито у неповному обсязі, або якщо інформації про власника недостатньо, щоб звернутися до нього напряму, то особа може звернутися із заявою до постачальника послуг хостингу. Це важливо пам’ятати саме тим ЗМІ, які не вказують контактної інформації. У цьому випадку заява надійде до вас опосередковано, але часу на розгляд заяви та блокування матеріалів буде вдвічі менше – 24 години. Якщо ж власник веб-сайту цього не зробить, постачальник послуг хостингу зобов’язаний заблокувати доступ до оспорюваної інформації самостійно.
5) Контактна інформація. За чинним законодавством незареєстровані онлайн-ЗМІ не зобов’язані надавати своїм користувачам контактну інформацію, проте ми рекомендуємо її вказувати з кількох причин. По-перше, у випадку звернення щодо блокування доступу до матеріалів через порушення авторських прав у вас буде можливість самостійно розглянути скаргу. А відповідно, уникнути ризику блокування ваших матеріалів надавачем послуг хостингу. Більше того, в такому разі час розгляду заяви буде вдвічі довшим – що дозволить ґрунтовніше вивчити її предмет. По-друге, у разі, якщо йтиметься про можливий позов, викликаний матеріалом, опублікованим на вашому веб-сайті, ви можете спробувати врегулювати цей конфлікт у позасудовому порядку, що збереже ваш час та репутацію.
