Комерційна таємниця є підвидом інформації з обмеженим доступом, а саме: конфіденційної інформації. Стаття 505 (1) Цивільного кодексу України (далі – ЦК) встановлює поняття комерційної таємниці.  Це інформація, яка є:

1. секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить,
2. має комерційну цінність,
3. була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Із визначення комерційної таємниці випливає, що інформація, яка становить комерційну таємницю не є такою лише за своєю природою. Вона потребує того, аби її такою правомірно визнали через встановлення предмету комерційної таємниці, а також здійснили заходи щодо захисту цієї інформації від широкого кола осіб.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці (стаття 505 (2) ЦК).

На сьогодні прямі винятки встановлені лише підзаконним правовим актом. Постанова КМУ від 9 серпня 1993 р. N 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» спрямована, перш за все, на встановлення прямого зобов’язання підприємств  подавати перелічені у цій постанові відомості органам  державної  виконавчої  влади,  контролюючим   і правоохоронним органам,   іншим  юридичним  особам  відповідно  до чинного законодавства, за їх вимогою. Тим не менше, її можна застосувати і для захисту свободи журналістської діяльності. Зокрема, не становлять комерційну таємницю:

• установчі документи, документи,   що  дозволяють  займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
• інформація за   всіма   встановленими   формами   державної звітності;
• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
• відомості про чисельність і склад працюючих,  їхню заробітну плату в цілому та за професіями  й  посадами,  а  також  наявність вільних робочих місць;
• документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
• документи про платоспроможність;
• відомості про участь   посадових   осіб   підприємства    в кооперативах, малих підприємствах,  спілках,  об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Більше того, оскільки комерційна інформація є підвидом інформації з обмеженим доступом, на неї поширюється норма статті 21 (4) ЗУ «Про інформацію», яка встановлює, що до   інформації   з  обмеженим  доступом  не  можуть  бути віднесені такі відомості: 

1. про стан довкілля, якість харчових продуктів і  предметів побуту;
2. про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації,  що сталися або можуть статися і  загрожують безпеці людей;
3. про стан   здоров’я  населення,  його  життєвий  рівень, включаючи  харчування,  одяг,  житло,  медичне  обслуговування  та соціальне   забезпечення,   а   також  про  соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
4. про факти  порушення  прав  і  свобод  людини, зокрема, інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів  державної  безпеки,  пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором   1932-1933  років  в  Україні  та  іншими злочинами, вчиненими        представниками        комуністичного       та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;
5. про незаконні  дії  органів  державної   влади,   органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
6. щодо діяльності  державних  та  комунальних  унітарних підприємств,  господарських  товариств, у статутному капіталі яких більше   50   відсотків   акцій   (часток)  належать  державі  або територіальній  громаді,  а  також  господарських  товариств, 50 і більше  відсотків  акцій  (часток)  яких  належать  господарському товариству,  частка  держави  або  територіальної  громади в якому становить  100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону;
7. інші відомості,  доступ  до  яких  не  може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України,  згода  на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Варто зауважити, що комерційна таємниця є об’єктом інтелектуальної власності. Відповідно, майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визнала інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором (стаття 506 ЦК). Серед майнових прав цієї особи є, зокрема, виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. Таким чином, для того, щоб збирати чи поширювати інформацію, яка є конфіденційною, журналістові потрібно отримати згоду особи, яка визнала її такою. За порушення законодавства про інформацію він може нести адміністративну або кримінальну відповідальність.

Законодавство про захист комерційної таємниці встановлює відповідальність різних суб’єктів, наприклад, працівників, інших підприємців, сторонніх осіб, тощо. Далі йтиметься про ті порушення, суб’єктами яких можуть бути журналісти. Зокрема, порушенням, за статтею 36 Господарського кодексу України (далі – ГК), є неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею. Щодо журналістів, то увагу треба звернути на неправомірне збирання і схиляння до розголошення комерційної таємниці.

• Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (стаття 36 (2) ГК).
• Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (стаття 36 (4) ГК).

Ці норми продубльовані також і у статтях 16 і 18 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції». Перш за все, потрібно звернути увагу на те, що за законом карається не лише збирання інформації самим журналістом, але і «виманювання» таких відомостей від, наприклад, працівників підприємства. Безперечно, вони передбачають встановлення можливого чи фактичного завдання шкоди від збирання чи схиляння до розголошення, але сам факт віднесення інформації до комерційної таємниці (якщо воно правомірне) вже свідчить про те, що її розголошення може завдати шкоди суб’єкту господарювання. Тому, працюючи з комерційною таємницею, журналіст має бути дуже обережним і отримувати попередню згоду від підприємства на збирання такої інформації. Розголошення комерційної таємниці теоретично може і не спричинити шкоди, проте, у разі заподіяння збитків розголошенням інформації, що становить комерційну таємницю, особа, якій завдано шкоди, може звернутися до суду за її відшкодуванням в межах цивільного провадження (стаття 22 ЦК). Також законодавство передбачає накладення штрафів за порушення законодавства про комерційну таємницю в адміністративному та кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 51-2 Кодексу України про Адміністративні Правопорушення (далі – КУпАП), умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, тягне за собою накладення штрафу від 170 до 3400 грн. (станом на 2016 рік).

За порушення законодавства про комерційну таємницю може наступати і кримінальна відповідальність. Відповідно до статті 231 Кримінального кодексу України, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, караються штрафом від 51 000 до 136 000 грн. (станом на 2016 рік). Щодо журналістів, то доведення наявності мети розголошення, в якій і полягає їхня діяльність, не становитиме труднощів. Проте тут важливим є результат: такі дії мають спричинити істотну шкоду особі, комерційну таємницю якої було отримано чи розголошено. Законодавство не містить пояснень щодо того, яку шкоду можна вважати істотною, тому вона оцінюватиметься окремо у кожному випадку.

Звичайно, за загальним правилом, журналіст має отримати згоду на збирання та поширення інформації, що становить комерційну таємницю, проте інколи вона може бути поширена і без згоди уповноваженої особи. Виняток з цього правила становить норма статті 29 ЗУ «Про інформацію», яка встановлює, що інформація з обмеженим доступом може бути  поширена,  якщо вона   є  суспільно  необхідною,  тобто  є  предметом  суспільного інтересу,  і право громадськості  знати  цю  інформацію  переважає потенційну шкоду від її поширення.    Предметом суспільного інтересу вважається інформація,  яка свідчить  про  загрозу  державному  суверенітету,   територіальній цілісності  України;  забезпечує  реалізацію  конституційних прав, свобод  і  обов’язків;  свідчить  про  можливість  порушення  прав людини,  введення  громадськості  в оману,  шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності  (бездіяльності)  фізичних  або юридичних осіб тощо. Питання про те, чи є поширена інформація суспільно необхідною, встановлює суд (стаття 30 ЗУ «Про інформацію»).

Також, додаткові підстави звільнення ЗМІ та журналістів від відповідальності встановлені і у спеціальних законах. З деталями такого звільнення можна ознайомитися за посиланням: https://cedem.org.ua/consultations/u-yakyh-vypadkah-zhurnalist-zvilnyayetsya-vid-vidpovidalnosti-za-poshyrennya-nedostovirnoyi-informatsiyi/.